Я постійно зустрічаюсь із коментарями, у яких мене звинувачують у бажанні "воювати до останнього українця", дискредитації ідеї перемовин тощо. Тому хочу чітко викласти свою позицію, — пише журналіст Віталій Портніков.
І у 2014 році, і у 2019 році я говорив про небезпеку великої війни з Росією. А у 2022 році говорив про небезпеку довгої війни й застерігав від перспективи її глобалізації не тільки в українських, але й у західних медіа. Але й тоді, і зараз я попереджав, що ставка на перемовини у цій війні є хибною. І що її закінчення залежить виключно від політичної волі Заходу й готовності надати нам справжні гарантії безпеки й ризикнути власним конфліктом з Росією.
У 2019 році українці - серед яких був і Володимир Зеленський - звинувачували у небажанні закінчити війну низької інтенсивності президента Петра Порошенка. Зараз ті самі люди, які голосували за Зеленського, звинувачують у небажанні закінчити велику війну свого вчорашнього кумира. Але насправді перемовини про закінчення війни залежать не від президента України - Порошенка чи Зеленського. Вони залежать від президента Росії.
А президент Росії не збирається погоджуватися на такі перемовини, до того ж у останні роки сам статус України як незалежної держави у російській політичній свідомості остаточно поступився статусу бунтівної провінції, руками якої Захід веде війну із Москвою. Чи можливо перемирʼя із бунтівною провінцією? Досвід Чечні засвідчує, що так - але для цього потрібне повне виснаження економічних і демографічних ресурсів Російської Федерації. Таке виснаження також є можливим, питання тільки - коли. Менше виснаження може створити умови для переведення війни високої інтенсивності у довгу війну низької інтенсивності. Питання тільки - коли.
І так, Путін завжди готовий до перемовин про капітуляцію - тобто про приєднання українських земель до Росії. Я знаю, що серед моїх читачів навряд чи є прихильники такого "миру". Але, думаю, навіть якщо вони є, вони мають усвідомлювати, що не складають й не складатимуть більшість в українському суспільстві. Ба, більше - укладання такого "миру" це також дорога до війни. Тільки до іншої - громадянської.
Отже, війна, переможна чи оборонна - це зовсім не альтернатива перемовинам, війна - це альтернатива їхній відсутності й небажанню Росії на них погодитися. Й всім нам потрібно цю реальність прийняти й спробувати в ній вижити. Нам ніхто не заважає формулювати власні платформи на абстрактних переговорах, але головна наша формула - це формула справжньої безпеки. НАТО, ядерна парасолька США та інших держав, війська і бази НАТО - все, що може поставити Москву перед загрозою більшого конфлікту, до якого у Росії поки що не готові. Поки що - це і є наше вікно можливостей.
Зрештою, й воно може зачинитися, як зачинялися всі інші вікна.
Як повідомляв MYNIZHYN, попри виділення американської допомоги й обіцянки інших наших партнерів про підтримку, українське суспільство перебуває у депресії. Бо окупанти хоч і повільно, але просуваються, а наші військові вимушено відступають. Багато хто задумується, що ж буде далі, а голоси скептиків та панікерів лунають все гучніше.
