Завантаження ...
banner
banner

Чому наступ росіян на Харків може виявитися великою помилкою — Віктор Андрусів

ZkzolKLVWZeGN1CMCM9Zg1laI0lBUR-meta0KTQvtGC0L7Rh9C60LAgLSAyMDI0LTA1LTE0VDE2MzE1OS42NDgucG5n-.webp

Росіяни вчаться. Але які росіяни? Солдати на тактовному рівні, командири на оперативному, але чи вчаться і, чи можуть вчитись тупі совкові генерали на стратегічному? Власне, я в це не вірю, але переконатися в цьому ми зможемо в найближчі місяці якраз на Харківщині.

Справа у тому, що наступ на Харків буде колосальним стратегічним прорахунком російського командування. Чому? Бо це вже було у лютому 2022 року. Зараз орки ведуть атакуючі дії по всьому фронту: Роботине, Кринки, Вугледарський напрямок, Часів Яр, Красногорівка, Куп’янський напрям. Щодня вони несуть колосальні втрати, які потребують колосальних поповнень. І ось в умовах відсутності серйозних проривів – вони відкривають ще один напрям. Зрозуміло – ціль розтягнути наші ресурси. Але ми обороняємося і несемо значно менші втрати. То ж для орків це означає ще один напрям втрат у техніці і людях, який треба постійно поповнювати.

Я розумію, що зараз багато "розумників" мені почнуть писати, щось там про безліміт путінського м'яса і ресурсів. Я це все чув і у березні 22-го року, коли стверджував, що росіянам доведеться відступити з багатьох напрямів. Безлімітних ресурсів – не буває, і чим більше вони витрачаються, тим скоріше закінчаться.

Путін не любить поразок, навіть найменших. То ж на всіх напрямах має бути просування, а отже ще більше сил і ресурсів, які по факту просто розмазуються на дуже довгу дистанцію фронту. При цьому кожне просування на кілометр коштує сотні солдат і десятки одиниць техніки. То ж, насправді, відкриття Харківського напряму – стратегічна помилка, яку вони вже робили. Саме розмазування військ на 7 напрямів вторгнення призвело до катастрофи путінських планів у 2022 році.

Зараз трохи неприємної правди. На стратегічному рівні війна виглядає зовсім інакше. Потрібне маневрування, розтягування сил ворога, потрібно щось жертвувати, нав’язувати йому небажані бої, виснажувати тощо. Тому перше і головне, що слід засвоїти всім – втрачена територія чи населений пункт не є катастрофою і поразкою. Так, це наші землі, так це наші люди, але нам треба думати як виграти війну, а не кожний бій, який нав’язує ворог. Ми менші, і ще й з партнерами – інвалідами, нам ніколи не виграти війну в лоб. Треба маневрувати, десь відступати, десь контратакувати. Війну можна виграти тільки завдавши ворогу втрат, при яких він не зможе продовжувати вести бойові дії. Це закон війни, який не залежить від наших з вами побажань.

Станом на зараз угрупування окупантів на Харківському напрямі майже таке ж за розмірами як і на Часів Яр. Тільки-от Харків не Часів Яр, де просування ворога буксує. Тому, очевидно, що зараз ніякого широкомасштабного наступу на Харків не передбачається. Ціль ворога – захопити ряд населених пунктів і скувати наші сили в спробах їх відбити. То ж чи варто нам вестись на цей план, тоді коли реальним напрямом удару орків є саме Часів Яр та Вугледар?

Як військовий я можу вам сказати, що з середини бачив повне розуміння дій ворога у Харківській області. Повірте, їх чекали, і сили оборони більш ніж достатні. Є певний задум, який реалізовує наше командування, і Харківський напрям – це історія, в якій варто довіритись ЗСУ. І не треба впадати в істерику при перших поганих новинах. По – інших напрямах я, на жаль, менший оптиміст.

Західна допомога до нас доїхала у дуже мізерному вигляді. Якби у нас було все, що вже навіть виділено – окупанти б не змогли і кордон пройти. Та це не так. Коли ви починаєте писати про мінування територій, то не розумієте, що навіть з мінами у нас вже є серйозні проблеми. І воювати в умовах обмежених ресурсів, виснажених бригад – це дійсно про військовий талант.

То ж на фоні поганих новин про окуповані села Харківської області, є і хороша новина – орками продовжують керувати ті ж тупі істоти, які спланували найгіршу операцію вторгнення в історії. Рано чи пізно – це позначиться на війні. Як це і було у 22-му році.

Як повідомляв MYNIZHYN, "Я постійно зустрічаюсь із коментарями, у яких мене звинувачують у бажанні "воювати до останнього українця", дискредитації ідеї перемовин тощо. Тому хочу чітко викласти свою позицію", — пише журналіст Віталій Портніков.

Меблі

Меблі

Меблі