Я за своїми переконаннями прихильник ліберальної економіки. Ну, власне, як і переважна більшість підприємців у цій країні. Мінімум державного регулювання, економічна свобода і конкуренція. Тому природньо важко сприймаю прояви лівацтва. Взяти і роздати просто так комусь гроші, важко зароблені бізнесом і працюючими українцями, це для мене поза сприйняттям. І через те, моє відношення до роздачі населенню так званої «тисячі Зеленського» зрозуміле.
Зеленський не придумав велосипед. До нього беззаперечною королевою із маніпуляцій суспільними благами була Юлія Тимошенко. У 2008 році «Юліна тисяча» у якості компенсації втрачених радянських вкладів сколихнула українське суспільство і зробила Тимошенко майже Робінгудом української політики.
Потім ще була «Вітіна штука» – як продовження вже Януковичем незавершеного Тимошенко процесу компенсацій радянським вкладникам. Та і власне сам Президент Зеленський вже скористався раніше цим прийомом. «Ковідна тисяча» вакцинованим від коронавірусу українцям у 2021 році стала продовженням політики соціального популізму у країні.
Економічна спільнота завжди критикувала подібну роздачу дармових грошей, логічно закидаючи те, що це розганяє інфляцію і не має нічого спільного зі справжньою соціальною справедливістю. Але безвідносно, кому ці гроші потрібні, а кому ні, грошовий потік по принципу «потрохи всім» вже розпочав свою роботу.
Ще більше мене вкурвила інфа, на яку я десь натрапив, що як мінімум частину з грошей, виділених на цю роздачу забрали з програми підтримки українського бізнесу під час війни. Ну так, це ж логічно… Нашо нам цей бізнес, ці нові робочі місця, ці податки? Краще лупанемо грошовим фонтаном з висоти своєї величі і доброти на маленьких українців.
Ну і беззаперечно головними критиками цієї роздачі є самі військові і волонтери, які як ніхто відчувають нестачу сучасного озброєння, дронів і РЕБів та багато чого іншого необхідного для фронту. Адже на 35 млрд гривень (а саме стільки уряд виділив на цю роздачу) можна було купити дуууже багато всяких корисних ніштяків. І не треба розповідати, що ті гроші ніяк не можна було витратити на озброєння. Ну камон, це питання техніки і бажання. Все можна придумати.
Але. Для балансу власних думок і аргументів наведу вам цікаву думку, над якою я теж замислився. Десь напередодні останніх виборів у Грузії слухав на радіо NV включення якогось грузинського політичного експерта, і він розповів дещо цікаве, що примусило мене замислитись. Ведучий спитав, чому такий прогресивний уряд Саакашвілі, який буквально за кілька років витягнув одну з найбідніших і найкриміналізованіших країн постсовка із того лайна, в якому вона була, чому він зазнав поразки на виборах і програв мільярдеру Іванішвілі і його «Грузинській мрії»? І цей політичний грузинський експерт, явний симпатик Саакашвілі сказав, що напевно головною їх помилкою, було те, що вони були занадто ліберальними і самовпевненими.
Вони були переконані, що грузини оцінять стрімкі позитивні зміни у країні і підуть далі за ними. А головне – вони зовсім не практикували якусь дармову роздачу соціальних благ, і це їх і погубило. Вони не врахували силу лівацької природи пострадянської людини. А Іванішвілі цю природу розумів як ніхто, і залив Сакартвело грошима народної турботи.
Я зовсім не експерт у грузинській політиці, очевидно. Але оця думка, що варто, розуміючи всю інфантильність власного народу та ідеї соціальної справедливості, іноді підкидати дрова у вогонь народної любові, видалася мені прикрою, але слушною.
Для мене очевидно, що наше суспільство у переважній своїй масі хворе на соціальний популізм. Дивлячись, кого ми обираємо, як досі безліч людей з пієтетом реагують на щось дармове і стоять за якимись продпакетами у довжелезних чергах (згадайте вибори 2015 року у Чернігові з Корбаном і Березенко), як досі хворобливо реагують на чужі високі статки, вбачаючи у кожному бізнесменові якогось «баригу і злодія». Треба забрати гроші у поганих буржуїв і віддати добрим і таким бідним українцям – сподіваюся, всі чули подібні розмови?
Так, на жаль. Досі наше суспільство хворе на лівацький популізм та трохи дитяче уявлення про світ. І вибори 2019 року – яскраве тому підтвердження. Але якщо, розуміючи це, роздача тисяч – є необхідним і вимушеним інструментом для втримання народної підтримки у критичний для країни момент, то ок. Я категоричний противник таких методів, але я хоча б розумію їх раціональний і цинічний розрахунок.
В будь-якому разі. Гроші ці з бюджету виділені, і гроші ці вже роздаються. Якщо ви думаєте, що не беручи їх, ви таким чином нібито «перенаправляєте» їх на потреби армії, то це точно ілюзія. Ваші не використані тисячі можуть піти на ще більш дивні роздачі. Тож я для себе вирішив це просто: гроші взяв (ну, як мінімум, заявку подав), і звісно віддам їх на щось корисне для армії.
Перетворити фестиваль популізму у швидкі і конкретні дрони чи РЕБи для війська – це, як на мене, найкраще і найраціональніше рішення, яке можна прийняти в цій ситуації. І для снобів, яким «гидко брати ті гроші», нагадаю – вони наші. Це наші з вами гроші у самому прямому значенні цього слова.
Фото Радіосвобода
