Сльози голови Мюнхенської безпекової конференції під час заключної промови - це і є красномовна відповідь на виклики, які вже давно путін поставив перед Європою, але які залишались на аутсорсі в США.
Проблема більшості (якщо не всіх) європейських лідерів у тому, що вони у питанні росії керуються страхом. Саме тому більшість (якщо не всі) рішення приймались постфактум. Після рішень путіна. І після рішень США.
Щойно хтось із них (а краще разом) візьме на себе куди більшу сміливість та відповідальність ніж прописана півстоліття тому бюрократами в іншому світі- плюгавий здується. Але до цього дня здувались лише європейські лідери. І тому, напевне, пауза Макрона після всіх заяв нової адміністрації США затягнулась настільки наскільки могла.
Велика Британія далеко від лінії фронту. Далі ніж Польща, Франція або Німеччина, але першою проявила лідерство. Спіч Ді Венса в Мюнхені точно змусив прокинутись всіх хто насолоджувався сном без повітряних тривог. Але чи нарешті прокинуться вони, чи просто знову переведуть будильники на пізніше.
Рік тому, коли на другу річницю повномасштабного вторгнення росії в Україну ми на власні очі побачили тисячі фур, які з Білорусі (а насправді з Росії) колонами перетинають кордон з Польщею, наше гнітюче враження українських журналістів (які вже бачили колони російських танків на нашій території) швидко нівелювалися зверхніми посмішками польських поліцейських.
Наше затримання біля польсько-білоруського кордону припало на обідню перерву. Тому після того, як всі наші особисті речі розкидали по капоту авта у дворі поліцейського відділку міста Луків, до них постійно підходили нові дійові особи, дорогою в магазин за ланчем. І допоки представники польської спецслужби прямували з міста Лодзь допитувати двох журналістів, справжність яких вже підтвердили представники українського посольства, у поляків було кілька годин для того, щоб поспілкуватись з нами у форматі більшовартості про життя.
Авжеж, ми декілька разів намагались заговорити про війну. І авжеж, всі наші застереження про глобальні геополітичні прагнення путіна поляки зупиняли посмішками: "Ми НАТО". Продовжуючи гортати стрічку тік-тока.
Бути НАТО дуже зручно. Колективна відповідальність означає, що кожен окремо може ні за що не відповідати. За інерцією раз на три роки влаштовувати навчання на випадок загрози, в яку ніхто не вірить, теж зручно. І далі удавати, що паперових сил стримування достатньо для того, щоб зупинити реальну окупацію.
Сьогодні вони плачуть, тому що нарешті приходить усвідомлення, що як раніше вже не буде. Все це неквапливе життя за рахунок пращурів вичерпало всі можливі гандикапи. І те що було вчора вже майже нічого не гарантує на завтра.
Плакати вони могли собі дозволити у 2022, коли Україна кричала "ви наступні", але вони тоді чухали животи з усім співчуттям, але без усвідомлення. Тоді як і наразі заперечення проблеми - не вирішує проблему.
Тому така реакція у 2025 свідчить про те, що путін перемагає Європу у битві за зону комфорту. Бо війна росії з Україною для Європи була саме про це. Бо для Європи - Перемога у битві з путіним не означала перемогу України. Перемогу над путіним. У нашій війні проти російської окупації Європа три роки прагнула зберегти саме старий і добрий комфорт і гіпотетичну безпеку.
Однак вони забули врахувати одну важливу, перевірену Другою Світовою, істину: ті, хто між свободою та спокоєм - обирають спокій, зрештою, втрачають і свободу і спокій. І у тому, що путіну потрібно забрати ці обидві переваги, їм і доведеться переконатись найближчим часом.
Або вони нарешті приймуть реальність і зроблять не те що хочуть, а все що можуть, для того, щоб путін програв саме в Україні.
Бо якщо в Європі та Великій Британії не виявиться достатнього миротворчого контингенту для України - то у путіна для них погані новини. Адже військового контингенту, достатнього для стримування російської армії у них теж може не виявитись, якщо США далі вирішать ізолюватися.
За те що ви нам допомагали - Україна виграла для вас час. Те що ви цим часом не скористались - свідчить лише про те, що у вас цього часу вже нема.
До речі, через Касабланку тікати в США цього разу теж не варіант. Адже президент Трамп почав роботу в адміністрації саме з боротьби з мігрантами.
