Європа, яка три десятиріччя жила у "мареві" хибних ідей "Кінця історії" й постійно припускалася стратегічних помилок, опинилася між "молотом і ковадлом". З одного боку, безпековими питаннями європейців шантажує Китай, який чи не прямим текстом обіцяє нацькувати свого "ручного" варвара Путіна на цивілізацію, а з іншого – США, які погрожують залишити Європу беззбройною перед тим же варваром. Примітно, що Кремль став головним "опудалом" для всіх сторін.
"Кінець історії" - це концепція філософа Фукуями, популярна у 90-ті, згідно з якою після розпаду СРСР та закінчення Холодної війни всюди настане мир, злагода та торгівля без обмежень. Доки європейці та, дещо менше, американці під проводом Меркель та Обами тішилися цим "кінцем історії" й думали про клімат, захист демократії загалом та права 54-х гендерів зокрема, реваншисти-консерватори з усього світу завзято озброювалися, накопичуючи свої "козирі".
І ось зараз – цього літа та цього тижня – європейцям поставили два ультиматуми. Перший - - з боку Пекіну, який вимагає торгових поступок від європейців та альянс проти США, погрожуючи ЄС своїми васалами з Кремля. Ван Ї прямо казав нещодавно, що Піднебесна не допустить поразки РФ у війні з Україною. Але важливий контекст цієї заяви – вона була озвучена під час торгових перемовин і адресована не українцям, а саме європейцям. Що однозначно перетворює цю заяву на прояв шантажу щодо ЄС.
З іншого боку, Трамп завзято почав змінювати світову торговельну систему, "роздаючи" всім довкола нові мита (крім РФ, щоправда), та вимагати шалених поступок в обмін на зменшення цих односторонніх мит. Але у контексті Європи його головною "картою" теж стали питання безпеки – натяки на послаблення захисту НАТО та Європи на тлі загроз з боку Кремля. "Не підете на поступки мені – віддам вас Путіну", - ніби каже Трамп. І європейці на ці поступки пішли.
Виглядає як гра у "злого та доброго поліцейського", зрежисована Сі та Трампом проти Європи. Але навряд це так. Обидва ведуть себе як ті казкові вовки біля шикарного таунхаусу трьох поросят – просто кожен дує у свій бік, намагаючись скористатися стратегічною вразливістю Європи.
Європейські ж рожеві "поросята" у елітній комуналці на 27 кімнат, повільно та важко, але все ж виходять зі своїх "казкових" мрій про "Кінець історії", починаючи потроху качати м’язи та точити ікла.
І зараз виглядає так, що Брюссель пішов на поступки саме Трампу, а не Сі. Але й собі не забув дечого виторгувати.
Саміт ЄС-КНР пройшов в нас якось непомітно. А дарма. Адже ці перемовини з китайцями були не менш важливі (а може й більш) саме у контексті російсько-української війни.
Саміт був цікавий, по-перше, тим, що досі незрозуміло, у які ж дати він проходив. Європейська делегація, офіційно, називала дати 23-24 липня. Тобто два дні. Але у Пекіні наполягали, що цей саміт "було скорочено" і він відбувався лише 24 липня. А зустрічі у інші дні нібито були "поза самітом". Схоже на якісь "танці з бубном"… Але, насправді, для китайців, для яких церемонія важливіша за результат, це вкрай важливо. Адже це потужний прояв неповаги та пряма погроза.
Зазвичай підкреслено ввічливі китайці, які завжди дуже обережні у заявах, цього разу поводили себе, якщо не агресивно, то максимально жорстко. Те, що вони в односторонньому порядку "скоротили" саміт до одного дня, вже коли європейська делегація перебувала у КНР, багато про що каже. "Ми вам не раді", - ніби кажуть вони.
Перемовини між ЄС та Китаєм, до речі, проходили як до офіційного саміту, так і після – власне, вони йдуть і досі, на момент цієї публікації. Але безуспішно.
По-друге, саміт був ювілейним – п’ятдесятим. Типу "святковим". Але при цьому найбільш провальним за щонайменше останні 30 років, бо всі між собою пересварилися.
По-третє, китайці відверто тисли на європейців, синхронно з Трампом, але тисли, так би мовити, "у інший бік". І Трамп, і Сі намагалися поставити ЄС перед вибором – або ви з КНР, або зі США.
Урсула фон дер Ляєн саме до Пекіну привезла свого "гарбуза", заявивши прямо в очі Сі Цзіньпіну, що "спочатку зміна відносин з РФ – потім торгівля". А це вже вкрай невигідна для Піднебесної "розтяжка". Бо КНР з російських дешевих ресурсів робить товари, які потім продає на "преміальному" європейському ринку. Європейські миролюбні "кабанчики" показали, що вже теж мають гострі ікла.
Побачивши розпач китайців, Трамп одразу "змінив платівку", подобрішав до європейців та замість чергових погроз про зрив угоди навіть пішов на поступки, скоротивши мита з 30% до 15% на європейські товари. Що теж дуже багато, порівняно з нулем, але, все ж, краще за початковий варіант. Європейські ринки відновили зростання, а китайські відчули депресію. Не менш важливо, що Білий дім гарантував контракти на переозброєння країн ЄС від американських виробників – саме за це європейці "заплатити" новими митами.
Китайці розуміють, що програють. Втрачають ініціативу. Це змушує їх задумуватися про дію, яка може змінити всі розклади – "перезавантажити" ситуацію їм на користь. А в них під рукою якраз є Путін, якому вже практично нема чого втрачати.
Перша та Друга світові війни починалися саме з конкуренції за ринки збуту. Японія буквально атакувала США після того, як американці ввели проти японців ембарго – дещо схоже на те, що зараз сенатор Грем у США готує проти КНР під приводом тиску на РФ (так, РФ тут лише привід, адже обмежувальні мита будуть введені щодо всіх торгових партнерів Кремля, включно з Китаєм).
ЄС відмовився від угоди з Піднебесною та вимушено став на сторону США. Що далі? Підготовка до саміту США-КНР, який і повинен розставити всі крапки над "і". Власне, саме під нього Трамп та Сі "випікають пряники" та "вимочують батоги". А останнім козирем Пекіну залишається "цепний пес" Путін, який завжди готовий напасти за вказівкою свого господаря Сі, а також з внутрішніх причин (коли в тебе економіка на ладан дихає і жива лише завдяки подачкам "старшого товариша", то для відволікання населення чи не єдиний вихід - це потужний зовнішній ворог).
Простору для маневру у Кремля та Китаю все менше. Результати самітів ЄС-КНР та ЄС-США, які проходили майже одночасно, вже призвели до зміни риторики Трампа. Цей старий хитрий лис вже відчув у себе "нові карти". Якщо раніше він сам дзвонив Сі та Путіну, "набивався у друзі", то тепер вже каже, що хай вони самі дзвонять Трампу та прохають про аудієнцію.
То що, Трамп всіх переграв? Не зовсім. Всі події та перемовини 2025 року показують, що США залежні від ЄС та КНР не менше, ніж ті від США. Тому Трамп ввів мита проти ЄС та КНР, але майже одразу, коли посипалися котирування американських компаній, "дав задню" й "тимчасово" зменшив свої ж обмеження. Якби він не досяг угоди з ЄС, то втрати США теж були б катастрофічними, адже вони теж переживають економічну кризу.
Так, його карти стали сильнішими на тлі "приборкання" ЄС, але це посилило й його залежність від європейців. Він тепер не може робити те, що загрожуватиме Європі, адже провал ЄС – це провал і США. Трампу вже не до Гренландії… Він рятує те, що може. Просто у манері рекетира з 1980-х. Тому й відбулася зміна риторики по Україні, до речі – бо провал України це удар по спільних інтересах ЄС-США і посилення КНР. Перемовини тривають, а тому зміна риторики досить повільна, але процес запущено. Звісно, якщо не станеться чогось, що перетасує карти…
Тому головна інтрига зараз – чи розіграє свій останній козир Пекін до зустрічі з Трампом, чи, навпаки, дасть команду "апорт" Путіну на Балтиці вже після, як очікується, провального саміту. Або не наважиться взагалі, розуміючи всю взаємозалежність між КНР, ЄС та США. Можна припустити, що Сі на це піде лише у тому випадку, якщо без великої війни йому будуть загрожувати більші втрати, ніж у разі її початку. Так само колись розмірковували й у мілітаристській Японії у 1940-ві – і зробили хибні висновки.
А поки що, на тлі відсутності "світових арбітрів" та маргіналізації ООН, торговельні та інші суперечки між країнами все частіше будуть вирішуватися саме силою зброї. Що ми вже бачили у Індії-Пакистані, Таїланді-Камбоджі та ін. Це, ймовірно, лише початок.
Світ втратив баланс і увійшов у нову епоху, яка, насправді, для людства більш природня, ніж "Кінець історії" 90-х. До нових реалій найменш підготовленими виявилися європейці, але ЄС, як найбільший (після США) споживач у світі, має "золоту акцію", яку теж намагається зараз розіграти. А головним військовим козирем для ЄС все більше стає Україна, яка мілітаризується небувалими темпами, і вже європейці та американці починають потроху й собі купляти українські "аргументи" від ВПК.
…"Дипломатія самітів" продовжується. Два з трьох ключових таких заходів вже пройшли днями. Всі очікують на третій – між США та Китаєм, який повинен стати кульмінацією цієї "гри на нервах". Але навряд чи він відбудеться скоро, адже сторони ще не показали всі свої козирі.
Проте вересень виглядає дуже ризиковано на цьому тлі, адже поки що не зрозуміло, до яких саме козирів вдасться Пекін щодо Європи, та чи готовий піти далі Трамп з, фактично, ембарго на всіх покупців російських ресурсів, адже його слова не завжди доходять до діла.
Тим не менш, ситуація напружена. І українцям дуже не бажано у цей час втрачати баланс та чубитися між собою.
Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням
