Пес чекав свого господаря майже 10 років: про дружбу та вірність до смерті

20 Серпня 2020

1471

Поділитися:

Ця історія родом із далеких 20-тих років минулого століття. Сьогодні для сучасників вона є справжнім провідником та мірилом вірності й дружби. Кожен, хто познайомився зі щемливою долею песика Хатіко неодмінно не залишиться

Хатіко, дружба, історія

Ця історія родом із далеких 20-тих років минулого століття. Сьогодні для сучасників вона є справжнім провідником та мірилом вірності й дружби. Кожен, хто познайомився зі щемливою долею песика Хатіко неодмінно не залишиться байдужим та зробить переоцінку своїх життєвих цінностей.

А було все так. Японський фермер подарував маленьке щеня професору Токійського університету Хідесабуро Уено. Професор дав йому ім'я Хатіко. Пес належав до особливої породи, носії якої вирізняються особливою вірністю до свого господаря. Собаки породи акіта-іну будучи ще цуценятами обирають одного єдиного господаря, а їхня відданість їм не знає меж.

Так було і в цьому випадку. Шановний професор від'їжджав кожного дня на роботу до університету, а його пес у один і той же час приходив на станцію та чекав свого господаря додому. Тварина щодня проходила знайомою стежиною до вокзалу поруч зі своїм другом, а потім із ним же поверталася до знайомої домівки.

Одного дня пес втратив свого власника, професор Хідесабуро не переніс інсульт та відійшов у засвіти. Того дня Хаті вперше не діждався найкращого друга з роботи. Однак він прийшов на другий день, а потім на третій , десятий, і так минув місяць, другий, третій, однак чотирилапий кожного дня прибігав на добре знайому станцію "Сибуя" та невтомно чекав свого господаря. Станція на 10 років стала домом для собаки. На вокзалі всі давно вже знали що це за пес. Працівники різних закладів, що знаходилися поблизу станції підгодовували тварину, намагалися одомашнити, однак все марно. Хатіко визнавав лише свого господаря і був готовий вічно чекати його.

Коли професор помер його псу було лише півтора роки. Після того чотирилапий прожив ще майже 10 років у вічному чеканні свого найкращого друга. Очевидці цієї історії говорили, що тварині було байдуже яка на подвір'ї погода, адже навіть у найморозянвші зимові дні Хаті на своєму місці із непохитним поглядом очікував зустрічі з професором. Нещасні собачі очі проводили поглядом сотні потягів, тисячі пасажирів, що виходили та заходили в них, але найбажаніша собачому серцю людина все не з'являлася та не з'являлася.

Щасливими для собаки були його перші півтора роки життя. Це той час, коли пес мав змогу ніжитися у обіймах свого найкращого друга. А далі був більш ніж дев'ятирічний відрізок життя тварини, сповнений суму та вічного чекання. Хатіко зустрів на вокзалі свою старість а згодом і смерть так і не діждавши свого друга. За 9 років він не забув про свого власника, а жив ним до останнього подиху, допоки навіки не заплющилися найвірніші у світі собачі очі.

Станіслав Кармазін, студент НДУ

спеціальності « Журналістика»

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями:

Telegram Viber Facebook Instagram

Теги:

Хатіко, Дружба, Історія

Новини по темі: