Завантаження ...
banner

Полякова розповіла про чоловіка в ТрО та доньку у Британії

24960ac1d13f3c0b40734b8a4d730e14.jpeg

Українська співачка Оля Полякова бере участь у проєкті "Танці з зірками" у Грузії. Там вона розповідає про вторгнення окупантів на територію України.

Зірка активно підтримує Україну, дає благодійні концерти, співпрацює з фондами, а також нещодавно зібрала понад два мільйони гривень на протезування українських військових. Окрім того, Полякова стала першою амбасадоркою благодійного проєкту Childhood Without War, що евакуює дітей-сиріт від війни.

Про те, де Оля бере натхнення і сили рухатися далі у такий непростий для всіх українців час, як комунікує з чоловіком, який в Україні, та доньками, які у Великій Британії, про суддівство на "Голосі країни" і не тільки Полякова розповіла в інтерв'ю сайту ТСН.ua.

Про "Танці з зірками" у Грузії

– Олю, розкажіть, як так сталося, що ви стали учасницею "Танців з зірками" у Грузії.

– Декілька місяців тому відомий в Україні грузинський продюсер Іраклі Макацарія вирішив провести в Тбілісі великий концерт на підтримку України за участю українських та грузинських артистів. Так сталося, що з України приїхала я одна, але це окрема історія. Це був неймовірний за емоціями концерт, який зібрав понад 5 тисяч глядачів, серед яких було багато українців, більшість, звісно, жінки та діти, які зараз перебувають в Грузії. Концерт транслювали на центральному телебаченні країни, а знімала його команда, яка знімає шоу "Танці з зірками". Ми познайомилися, багато спілкувалися і вони запропонували взяти участь у грузинській версії. Скажу чесно, я трохи не дотанцювала в українському шоу і з задоволенням погодилася на це. А ще це крутий особистий фітнес-марафон. Адже в стресі, в якому багато хто з нас перебуває, робота з тілом не завадила б (усміхається – прим.ред.).

– Що було найважче для вас у грузинських "Танцях"? Чим грузинські "Танці" відрізняються від українських?

– В Україні це більше шоу, де танці важливі, але все одно креатив, артистизм та постановка мають велике значення. В Грузії навпаки, дуже велика увага приділяється саме танцям, елементам, техніці. Навіть, якщо постановка недосконала, тут її все одно мають робити. Це важко і незвично! У нас якщо щось не виходить ми це приховуємо, тут так не працюють. І це складно! А ще грузинські зірки дуже круто танцюють. Наші теж не відстають, але тут все на амбіції, всі, здається, тільки й думають, як перемогти. У Грузії це майже як спорт!

– Яка ваша мета участі у "Танцях з зірками" Грузія?

– Для мене важливо, щоб наші люди, які зараз тимчасово перебувають в Грузії, відчули, що ми усі разом! Навіть ті, хто був з ними до війни по той бік екрану, теж зараз з ними! Вони не біженці! Ми не біженці! Просто зараз ось так! Це тимчасово! Нас дуже підтримує Грузія, і треба, щоб українці бачили, що це відбувається у багатьох сферах життя і в розважальному телебаченні теж.

Також для мене важливо, щоб грузинська аудиторія знала та пам'ятала про українців, про нашу боротьбу. Тому, щоразу, у кожній програмі, я намагаюся нагадувати про це та дякувати Грузії за допомогу нашим людям!

– Ви наразі живете на дві країни – Україну та Грузію. Розкажіть, як вас зустріли грузини?

– Неймовірні люди! Немає слів, навіть у мене, щоб все це передати! Уважні, чемні, все роблять з гідністю, повагою до людей та до себе! Люблять свою країну, культуру, історію та пишаються цим! Зараз я потроху вивчаю грузинську. Ми вже встигли записати дует з відомим в Грузії артистом Анрі Джохадзе. Загалом тут дуже цікаве життя! Поки йде шоу, я постійно в Тбілісі, ми маємо тренуватися в залі майже кожного дня.

– Кажуть, що в Грузії, на жаль, немало росіян. Чи не було з їхнього боку провокацій у ваш бік?

– Ні! Тут їх багато, але вони непомітні та тихі. Нехай такими й залишаються.

– Як ви облаштувалися у Грузії? Де зупинилися? Чи робили вам якусь знижку, як українці, на житло?

– Не просто знижку зробили, а мене безкоштовно розмістив у себе гостинний Sheraton Grand Tbilisi Metechi Palace з урахуванням сніданків та вечер, що поширюються на усіх моїх гостей: партнера по танцях Макса Єжова, маму, яка час від часу приїздить, дітей. Взагалі Грузія дуже приголомшує своєю гостинністю та щедрістю.

Про дітей

– У вас зараз, як і в багатьох українців, на жаль, родина розкидана по світу. Діти – у Великій Британії, чоловік з мамою – в Україні. Як ви підтримуєте зв'язок з близькими? Можливо, сформувалися якісь традиції на відстані?

– Ми живемо, слава Богу, у 21 сторіччі, тому зараз комунікації дуже прості, якісні та доступні! Так, тепла рук, обіймів не вистачає, але ми все ж маємо можливість приїжджати одне до одного та бути разом наскільки це можливо. Для нашої родини це не є такою проблемою, як для тих людей, які залишилися без дому, хто не може побачити рідних, хто втратив близьких. Ми усі маємо пам’ятати про них, а це дуже боляче.

– Чи звикли вже доньки до навчання у Лондоні? Чи пристосувалася вже 11-річна Аліса до життя без батьків за кордоном?

– Маша в мене вже дуже самостійна, Алісі складніше. Для неї взагалі це шок – бути без мами та тата поряд, бути не вдома. Вона в нас дуже домашня дитина, дуже любить свою дачу, котів, собак, кіз, курей та інше господарство. Вона дуже страждає. Маша – навпаки, вирвалася на свободу і навіть не телефонує (усміхається – прим.ред.), що дає нам привід думати, що в неї усе гаразд.

– А де у Великій Британії дівчата живуть?

– Аліса і Маша живуть в гуртожитках своїх закладів, і це для них особливий досвід. Але вони швидко його прийняли! Це нова сторінка їхнього життя, в якому немає мами, няні, тата…Це вже зробило їх більш самостійними!

Про чоловіка

– У випусках "Дорослих дівчат" більше Маша Єфросиніна розповідає про свої стосунки з чоловіком. А поділіться, як ви підтримуєте романтику з чоловіком на відстані?

– Мій чоловік від літа вже повнолітня людина і може виїжджати за кордон! (сміється – прим.ред.) Тому мої історії, які я можу розповідати публічно, не такі цікаві, як у Маші (сміється – прим.ред.).

– Коли ви з чоловіком востаннє бачились?

– Два тижні тому! Він був у Тбілісі, привозив Машу на декілька днів і потім повіз її назад до Лондона.

– Чи змінились ваші стосунки з чоловіком після початку повномасштабного вторгнення? Можливо, відбулося переосмислення цінностей.

– Звісно відбулося! Вони стали кращими. Якщо до війни ми хоча б рідко, але бачилися через мій графік, то зараз взагалі спілкуємося лише телефоном. Тому не має жодного приводу сваритися і з'ясовувати, хто правий, а хто ні. Мені здається, що ми стали ще ріднішими.

– Ви розповідали, що Вадим із початком війни пішов до тероборони. А чи радився він з вами, чи поставив перед фактом? Чи не намагалися ви його відмовити?

– Як можна відмовити, якщо це обов’язок кожної людини, кожного чоловіка. Його рішення було зваженим та не підлягало дискусій. Одразу ж, як почалася війна, і треба було формувати територіальні угрупування, він долучився. Більше того, наш дім розташований у лісі, через декілька тижнів після повномасштабного вторгнення, неподалік від нас було затримано 14 диверсантів, тому ця робота була вкрай необхідною. І в жодного не виникало питань, чи треба її виконувати, чи ні.

Про "Голос країни"

– Ви казали, що проєкт "Голос країни" – була ваша мрія. Що вам дав цей проєкт? Чи не замислювалися ви над тим, аби стати продюсеркою когось зі своїх підопічних?

– На "Голосі країни" в мене була найсильніша команда. Про це говорить той факт, що у фіналі у кожного члена журі було по 3 учасники, а в мене аж п'ять. А ті мої дівчата, які не потрапили до фіналу зовсім не були слабкіші. Просто команда була настільки сильною, що усіх талановитих я не могла вмістити у три місця. Тому Марта Ліпчей та Марія Квітка потрапили в "Другий шанс" і обидві були у фіналі, що ще раз доводить, що найсильніші вокалісти були в мене.

Стосовно продюсування, то з впевненістю можу сказати про те, що я бачу таланти,  можу їх розкривати і сподіваюся, що у майбутньому в мене буде такий досвід. Все  ще попереду. Головне зараз виграти війну. А далі ми розберемося, що робити з піснями.

– Про підтримку колективу. Можливо, хтось бере участь разом із вами у ваших концертах?

– Я завжди долучаю до роботи свій колектив, де б я не була. Зараз у Грузії зі мною працює Макс Єжов, який вже чотири роки поспіль танцює в моєму балеті. І коли продюсери грузинських "Танців" вирішили, що моїм партнером буде Макс, я була водночас приємно здивована і рішуче налаштована. Бо якби вони цього не зробили, я б запропонувала його кандидатуру сама (усміхається – прим.ред). Тому що я дуже люблю свою команду.

Це ж стосується і учасників моєї команди з "Голосу". Я намагаюся завжди бути поруч: підтримати прем'єру чи запропонувати допомогу у складній ситуації. Наприклад, Сергій Соловйов був змушений з родиною покинути Запоріжжя через постійні обстріли. Зараз він живе у квартирі моєї свекрухи.

Про благодійність

– Олю, ви активно підтримуєте українців за кордоном, даєте благодійні концерти. А нещодавно відвідали українську школу у Тбілісі, де навчаються діти біженців з Херсона, Маріуполя, Одеси та інших міст. Розкажіть про цю зустріч. Як вона минула?

– Чудова була зустріч! Слід зазначити, що діти навчаються у пречудових умовах. Це зовсім нова школа з новими, чистенькими класами, партами. Там викладають наші українські вчителі державною мовою, що не може не викликати повагу, шану та вдячність Грузії. І найбільше, що мене дуже приємно вразило, усі діти хочуть повернутися додому, до рідної України. Вони всі віддані українці! Написали листи для військових і для дітей, які залишилися в Україні. Я все це відвезла до Києва і передала до благодійного фонду "Світлий", який організувала моя подруга Світлана Легка. Саме вона займалася доставкою цих листів до кінцевого адресата.

– Можливо, ви плануєте заснувати свій благодійний фонд?

– Ні, поки що навіть не думаю про це! Це окрема серйозна робота, на яку треба доволі багато часу, енергії, а головне вміння та досвіду! Я віддаю перевагу працювати в цьому напрямку з досвідченими фондами й робити те, що вмію краще за все.

Про плани

– Про що мріє Оля Полякова? Окрім закінчення війни, нашої перемоги та смерті путіна, звісно.

– Відновлення країни, взаєморозуміння всередині суспільства, мудрості та єдності! Нас чекають складні часи після війни, і маємо пройти їх з гідністю і повагою до усіх, хто виборює зараз перемогу України та тих, хто віддав та віддає за цю перемогу свої життя!

– Де ви берете сили рухатися вперед?

– Від людей! Я артист, а артист завжди бере сили від людей, які його люблять та чекають!

– Що вас надихає?

– Зараз мене надихають неймовірні молоді українці, військові, волонтери, рятівники, медики, які створюють дуже надихаючу картину майбутнього нашої країни! Ми входимо в нову епоху! Це хоч трохи лякає, але водночас і захоплює!

– Яке основне звернення ви б хотіли зараз адресувати українцям, де б вони не були.

– Триматися і сподіватися, що все буде добре, що зовсім скоро ми переможемо і зможемо повернутися додому. А також на те, що нас чекає набагато краще життя, чим було до того.

Приєднуйтесь до Телеграм каналу https://t.me/My_Nizhyn