Завантаження ...
banner
banner

Заради життя кожного

Струнка постава, схована в камуфляж, тоненькі пальці ледь визирають з-під довгуватих рукавів спецформи, а на дещо дитячому обличчі, наче намальована вільним митцем, щира білосніжна посмішка

Маргарита Паляс, медик, Сніжана Божок,


Струнка постава, схована в камуфляж, тоненькі пальці ледь визирають з-під довгуватих рукавів спецформи, а на дещо дитячому обличчі, наче намальована вільним митцем, щира білосніжна посмішка. «Червона зона», «передок», «нульовка» – ці слова їй відомі не з книжок чи переказів...

У відвертому погляді юної українки причаїлася війна. Постріли, вибухи, кров, «двохсоті», поранені – все бачила на власні очі. І не просто бачила... Тендітними руками піднімала й тягла в укриття. Падала, знову вставала, наче хмільна, тягла з поля бою солдатів і тремтячими пальцями надавала медичну допомогу. Бійці дивилися на неї крізь туман і в її обличчі впізнавали своїх дітей. 

– Ти янгол? – шепотіли змучені й виснажені, скривавлені тіла.

– Ні, я медик. І я тут заради життя кожного, – блискавично відповідала 23-річна Маргарита Паляс. 

Бути потрібною

Скромність прикрашає, особливо прекрасну половину людства...

– Тільки не робіть з мене героїню, – просить Рита, повідавши мені кілька сторінок свого життя, від яких у мене кілька разів перехоплювало подих. – Я звичайна дівчина, яка пішла на війну, бо мова йде про мою країну, про наших людей... Так може зробити кожен.

Її вчинок – це вичерпна відповідь тим, хто «не може» через певні обставини, тому, кому «запізно» чи «зарано», у кого «не те» здоров’я...

– На війну я збиралася з самого початку, але, по-перше, просто так туди нереально потрапити. А, по-друге, я не могла підвести своїх батьків, які вклали у моє навчання останні гроші, тож мала довчитися ще рік в університеті. Для них і так було шоком, що я спочатку Майдан не покидала, а потім на фронт зібралася. Рідні люди завжди переживають, але я їм вдячна за те, що вони не влаштовували мені перепони, хоча й не розуміли мого вибору.

Вибір дівчини, яка, щойно закінчивши магістратуру престижного університету імені Драгоманова, зібралася туди, звідки мало не щодня приходять похоронки, розуміли лише одиниці.

– Майдан змінив моє світобачення. Я не жила там, як інші, але ходила щодня. Там були такі ж студенти – мої однодумці. Революція гідності зробила неможливе, об'єднавши десятки тисяч українців з різних областей, районів, які пліч-о-пліч до кінця боролися за єдність, незалежність і справедливість. У нас було стільки віри... Ми були переконані, що можемо вплинути на історію своєї країни.

Дівчина добре пам’ятає ті дні, коли віддавала останні копійки, купуючи необхідні продукти, і йшла у серце столиці. Вона зовсім не задумувалася, що, можливо, завтра не буде чим поснідати чи заплатити за проїзд. Їй хотілося допомагати, бути потрібною.

– Кривавий лютий... Я навіть не знаю, як він міг би закінчитися для мене... Але я на той час була на практиці у Закарпатті. На кілька днів раніше завершила всі справи й одразу повернулася на Майдан. Майдан, який ще не встигли відмити від крові... Події з Кримом дали зрозуміти, що війна неминуча. Я тоді казала, що війна буде, можливо, не така, про яку нам розповідали, яку ми звикли бачити по телевізору, але вона буде...


Маргарита Паляс, медик, Сніжана Божок,

«Хоттабич» виконав бажання 

Юна, без медичної освіти, маленька, без військової підготовки – всякого доводилося почути Маргариті у військкоматі. Палаючого серця, яке рвалося на фронт, було замало. Тож знайомство з військовою справою для випускниці вишу, ще вчорашньої студентки, розпочалося з курсів у військовій школі «АЗОВ».

Рита зізнається, що з перших днів закохалася в тактичну медицину. Хоча раніше про це навіть не чула. Тактична медицина враховує той факт, що місце і обставини, в яких надається допомога під час бойових дій, принципово відмінні від звичних лікарень. А ще – це правильні дії у потрібний час. Реальна допомога, яка вартує життя.
– На початку 2016-го я твердо вирішила, що їду на фронт і там надаватиму допомогу пораненим. Пішла до військкомату – наслухалася всякого і досхочу... Найважливішим їхнім аргументом було те, що я не маю медосвіти. Я пояснювала, що білий халат не додає знань, що я маю навички й знання, які отримала на курсах. Але мене ніхто не слухав. Іди, мовляв, дитино, ми тебе десь припишемо...

Опісля було ще кілька невдалих спроб. Та цілеспрямована дівчина не опускала рук, і головне – не втрачала надії. Вже незабаром вийшла на відомого волонтера з екстреної медичної допомоги Іллю Лисенка з позивним «Хоттабич», який в зоні АТО займався евакуацією бійців з фронту в найближчу лікарню.

– «Хоттабич» – це перша людина, хто мене не відштовхнув, а сказав: хочеш спробувати – давай! Він реально виконав моє бажання. Так я потрапила в Зайцево, але вже незабаром мене перенаправили в Авдіївку, де почала працювати на екіпажі. Я на все життя запам’ятала свого першого пораненого. Його латані-перелатані штани, руки всі в крові... Осколкове поранення... Він дивився на мене напіввідкритими очима, а потім промовив: «Дякую, що ви є!». Цей боєць однією фразою дав мені зрозуміти, що я зробила правильний вибір, приїхавши на фронт.

Зі слів медика-добровольця, евакуації були різні: і на ходу доводилося крапельницю підключати, і мчати по ямах на швидкості під сотню на виклик, коли в машині від стінки до стінки кидає. І від обстрілів з пораненим тікати. Проте Маргарита жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Наша героїня переконана, що кожен з бійців вартий більшого, ніж ми, мирні, можемо їм дати...

Відважні й витривалі «Госпітальєри»

Цей медичний батальйон називають лицарями без страху. За час своєї діяльності в зоні АТО зусиллями його учасників-добровольців врятовано понад 2,5 тисячі бійців. Їх пораненими витягували з найгарячіших точок. Керує «Госпітальєрами» молода дівчина Яна Зінкевич, яка у 19-річному віці спромоглася створити медичний батальйон і керує ним досі, попри те, що через важку травму прикута до візка. До зими Маргарита чула про цих відважних людей історії, які захоплювали. І врешті-решт наважилася прийти до них на вишкіл – тижневий курс бійців-парамедиків.

– Група з 30-ти осіб проходить максимально складні навчання. Навчають всьому: від того, як потрібно поводитися в зоні АТО, на блокпостах, на позиціях, як потрібно діяти бійцю, як парамедикові, як працювати з автомобілем, як проводити евакуацію та лікувати солдатів... Зазвичай після вишколу на стажування залишаються добровольці, які готові служити у медичному батальйоні. З ними проводять співбесіди. Саме тоді я й познайомилася з Яною Зінкевич. Ця дівчина-комбат – приклад сили духу для багатьох. Вимоглива й витривала, але в той же час людяна й милосердна. Після вдалої співбесіди була випробувальна ротація з досвідченим медиком. Так зазвичай і готують «Госпітальєрів». Мені пощастило працювати у гарній команді людей, які завжди знають, як діяти в тій чи іншій ситуації, залюбки діляться досвідом. Вони навчили мене всьому. Це була школа на все життя.

Зима... Гарячі точки – Авдіївка, Широкине, Мар’їнка, Красногорівка. Вибухи й стрілянина не припинялися. Постійно поливали з «Градів».

– Страх у гарячих точках? Відчуваєш хіба що потім. У момент імпульсивної дії не думаєш – просто робиш те, що мусиш, бо знаєш: хлопці вірять у тебе. Важко, коли стикаєшся з нерозумінням оточуючих, мовляв, ти ж дівчина, маєш вийти заміж, навіщо тобі війна, кров, страждання... Повоювала і досить... Подібне не надто приємно чути. Адже ти це робиш від усього серця. Та найбільше обурює, коли на темах, суміжних з війною, заробляють гроші. І роблять це красномовно, ще й у вишитих сорочках. Ось це ганебно!

Маргарита, попри юний вік, не дозволяла собі показувати страх на фронті. Мовляв, солдати зазвичай губляться ще більше, коли у медика тремтять руки. Не дозволяла і закохуватися.

– Це заважає. Як не крути, а закоханий медик втрачає концентрацію, здатність вчасно переключатися. Я не буду кривити душею, мені подобався офіцер Ігор з 92-ї механізованої бригади. Але стосунки були не на часі. Коли я його побачила у списках поранених, не знаходила собі місця... Його позивний був написаний з помилкою. Я підсвідомо розуміла, чий це позивний, але до останнього вірила, що це не він...

Дівчина зізнається, що її переживанням не було меж. Але тоді вона усвідомлювала, що не має права втрачати голову від кохання, адже її покликання – вчасно надавати допомогу пораненим.

– Я заборонила собі закохуватися. До Ігоря в лікарню я, звісно, їздила, але скоріше як друг. Я підтримувала його, але не більше...

Маргарита Паляс, медик, Сніжана Божок,

«Навчаю тих, хто вчив мене»

Неоціненний досвід медика Маргарита Паляс здобула в гарячих точках на Сході України, за що отримала медаль «За врятовані життя». Та дівчині хотілося рухатися далі, вчитися і вдосконалювати свої знання й навички. Якраз тоді в навчальному центрі «Десна» запрацював перший центр підготовки з тактичної медицини Збройних сил України. Усі знання в центрі військовослужбовці отримують від кращих викладачів, базуючись на стандартах НАТО.

– Наприкінці квітня я підписала контракт зі Збройними силами України. Мене скоординували в Десну. Я потрапила в перший випуск бойових медиків. Найголовнішою вимогою до кандидатів була висока мотивація та бажання рятувати життя. Проходження курсу забезпечує професійну підготовку в умовах, близьких до бойових. Опісля я лишилася працювати інструктором у центрі. Тепер навчаю тих, хто колись навчав мене, – в умовах війни. Тут я навіть зустріла свого бойового наставника, парамедика із «Госпітальєрів», відважну дівчину з позивним Мері. І не тільки її... Я залюбки ділюся всім, чого мене навчили, але все одно хочу в бойову бригаду...
Турнікети, пов’язки, ноші, наплічники, військовий однострій – усе це невід’ємна частина життя Маргарити. На початку літа, коли більшість дівчат поспіхом збирали валізи на моря-океани, наша героїня проводила інструктажі там, де досі триває війна. Замість стильного купальника її тіло прикрашає... татуювання, яке Риті подарували побратими на день народження. На тендітній руці 25-річної дівчини – зображення сильної й непереможної Жінки-воїна. Такою її знають фронтовики – колись чужі люди, тепер – брати й сестри. Інакше не буває...

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями:
Меблі

Меблі

Меблі