18 Березня 2019
1671
Майор поліції, миротворець ООН, майстер спорту з дзюдо і самбо, переможець Всеукраїнського конкурсу «Кращий за професією» серед працівників кримінальної міліції у справах дітей (це було в 2013 році), мама 9-річного Святослава - все це про 32-річній Оксані Зубець з Чернігова
Майор поліції, миротворець ООН, майстер спорту з дзюдо і самбо, переможець Всеукраїнського конкурсу «Кращий за професією» серед працівників кримінальної міліції у справах дітей (це було в 2013 році), мама 9-річного Святослава - все це про 32-річній Оксані Зубець з Чернігова.
Вона обожнює дітей, свою професію і, як і всі ми, мріє про мир в Україні.
- Народилася я в Чернігові. Ще в дитинстві хотіла бути або міліціонером, або вчителем початкових класів. А вийшло два в одному - закінчивши Київський національний університет внутрішніх справ, я приступила до роботи в КМСД (кримінальної міліції у справах неповнолітніх. - Авт.). Починала в Новозаводському райвідділі Чернігова, потім працювала в міськвідділі і врешті-решт потрапила в Обласне управління Національної поліції в Чернігівській області. Зараз я майор поліції, старший інспектор з особливих доручень відділу ювенальної превенції (займається запобіганням вчиненню правопорушень дітьми. - Авт.).
- Я в захваті від своєї роботи і отримую від неї справжнє задоволення. Крім того, я майстер спорту з дзюдо і самбо. Займатися почала ще в 10-річному віці. На перше тренування пішла потайки від батьків. Однак зізнатися, що була на дзюдо, довелося на наступний день, коли тато помітив у мене на руці синці. Я їздила на чемпіонати світу, Європи, займала призові місця. Навіть була в жіночій збірній України з самбо у ваговій категорії до 52-х кілограмів.
- Невже Ви дійсно миротворець ООН? - дивуюся я, адже для мене образ миротворця - це міцний чоловік у блакитній касці. А я бачу перед собою тендітну жінку.
- Так, з 2014 до 2017 року я була в своїй першій міжнародній місії ООН в Південному Судані. Там я служила 2,5 року на посаді командира відділу захисту прав дітей та жінок в місті Бор, штат Джон-глей. А в серпні 2018 го я вирушила в нову місію - на Кіпр. Зараз приїхала в Україну всього лише на 10 днів у відпустку (з Оксаною ми зустрілися в Чернігові в останній день її міні-відпустки перед відльотом на Кіпр. Це було 19 листопада 2018 року. Пізніше ми з нею зв'язувалися по телефону. - Авт.).
- Як же Вас занесло в далеку Африку, та ще й миротворцем ООН?
- Вперше про можливість стати миротворцем я почула в 2012 році. Тоді моя однокурсниця поїхала в миротворчу місію, і мені стало цікаво, що ж це таке. Я пішла в наш відділ кадрів, там мені сказали, що стати миротворцем цілком реально, але є одне «але»: треба досконало знати англійську або французьку мову. З цим проблем у мене не було, адже з англійським я на ти ще зі школи (Оксана вчилася в Чернігівському колегіумі №11. - Авт.). Написала відповідний рапорт, поїхала в миротворчий центр в Києві, і в 2013 році мені прийшов виклик прибути в центр для здачі іспитів.
Їх приймали іноземні інструктори. Ми письмово складали рапорт англійською і усно спілкувалися в форматі інтерв'ю. Також здавали іспити з водіння автомобіля і стрільбі. Уміння водити вкрай необхідно, тому що більшу частину робочого часу я проводжу за кермом. А коли приїжджаєш в країну, де проходить місія, доводиться повторно складати іспит з водіння. І якщо в Південному Судані правосторонній рух, як і в Україні, то на Кіпрі - лівосторонній. Але з першого разу здала. Єдина серед дівчат. Мене навіть інструктор похвалив, - посміхається, згадуючи, Оксана.
Їх приймали іноземні інструктори. Ми письмово складали рапорт англійською і усно спілкувалися в форматі інтерв'ю. Також здавали іспити з водіння автомобіля і стрільбі. Уміння водити вкрай необхідно, тому що більшу частину робочого часу я проводжу за кермом. А коли приїжджаєш в країну, де проходить місія, доводиться повторно складати іспит з водіння. І якщо в Південному Судані правосторонній рух, як і в Україні, то на Кіпрі - лівосторонній. Але з першого разу здала. Єдина серед дівчат. Мене навіть інструктор похвалив, - посміхається, згадуючи, Оксана.
- А можна було самостійно вибрати країну для місії?
- Ні. Миротворчий центр в Києві, виходячи з досвіду роботи і навичок, пропонує та чи інша держава. Є ціла черга бажаючих. Мені запропонували поїхати в Південний Судан, і я погодилася.
- Чим саме Ви там займалися?
- Коли я приїхала туди, то дізналася, що буду займатися дітьми. Це. для мене був як бальзам на душу. Взагалі-то, це була неозброєна місія в складі цивільної поліції. У Південному Судані відбуваються регулярні конфлікти між племенами, є так звані табори біженців. В одному з них я і працювала з дітьми і жінками.
Проводила різні тренінги, лекції в школі. У місцевих практикуються шлюби в дуже ранньому віці, в 12-13 років. Тому і теми були відповідні: запобігання ранніх шлюбів, ранніх статевих контактів, особиста гігієна, права людини. Особливий акцент був на гендерних правах.
За час перебування в Африці я дуже прив'язалася до однієї маленької дівчинки - Ньябор. Вона з мамою потрапила в табір в триріччям віці, тому фактично росла у мене на очах. Я їй навіть привозила в подарунок кілька суконь з України. Також доводилося проводити розслідування, що стосуються домашнього насильства. Там дійсно дуже неспокійно, невідомо було, чим закінчиться день. Тому що, наприклад, сьогодні тихо-мирно, а завтра кулі свистять над головою. Особливо загострилася ситуація в 2016 році. Тоді закрили аеропорт, почалися перестрілки, не було зв'язку. Я пам'ятаю, що навіть міністр внутрішніх справ Арсен Аваков дзвонив командиру нашого контингенту, цікавився, як ми. Три дні ми сиділи в кімнатах, нікуди не виходили.
Проводила різні тренінги, лекції в школі. У місцевих практикуються шлюби в дуже ранньому віці, в 12-13 років. Тому і теми були відповідні: запобігання ранніх шлюбів, ранніх статевих контактів, особиста гігієна, права людини. Особливий акцент був на гендерних правах.
За час перебування в Африці я дуже прив'язалася до однієї маленької дівчинки - Ньябор. Вона з мамою потрапила в табір в триріччям віці, тому фактично росла у мене на очах. Я їй навіть привозила в подарунок кілька суконь з України. Також доводилося проводити розслідування, що стосуються домашнього насильства. Там дійсно дуже неспокійно, невідомо було, чим закінчиться день. Тому що, наприклад, сьогодні тихо-мирно, а завтра кулі свистять над головою. Особливо загострилася ситуація в 2016 році. Тоді закрили аеропорт, почалися перестрілки, не було зв'язку. Я пам'ятаю, що навіть міністр внутрішніх справ Арсен Аваков дзвонив командиру нашого контингенту, цікавився, як ми. Три дні ми сиділи в кімнатах, нікуди не виходили.
- А де вижили під час місії?
- На базі ООН,
Як Ви переживали розлуку з близькими?
- Дуже сумувала, особливо по Святославу (син Оксани, якому в 2014 році було 5 років. - Авт.). Пов'язувалася з рідними через Інтернет, але часто це робити не виходило. Іноді тижнями взагалі не було зв'язку. Ні мобільного, ні Інтернету. Коли я була в Південному Судані, то намагалася прилітати в Україну раз в три місяці.
Хоча переліт дорогий, але побачити рідних дуже хотілося. Ми працювали без вихідних з 8.00 до 16.00. За кожні 5 відпрацьованих днів надавалося право на 1 день відпустки. Тобто можна було «зібрати» дні для відпочинку, але не більше 24.
Хоча переліт дорогий, але побачити рідних дуже хотілося. Ми працювали без вихідних з 8.00 до 16.00. За кожні 5 відпрацьованих днів надавалося право на 1 день відпустки. Тобто можна було «зібрати» дні для відпочинку, але не більше 24.
- Важко було адаптуватися до африканського клімату?
- Так, спека там неймовірна, +50 градусів. Навіть термометр, який я привезла з собою, лопнув. Я, коли приїхала в Південний Судан, відразу захворіла гайморитом, тому що там багато пилу в повітрі. Тому свій перший відпустку в Україні я провела в лікарні. Спочатку навіть були думки все кинути, але з часом звикла. Мене підтримували колеги-миротворці, за що я їм дуже вдячна. До речі, в цій місії більшість миротворців було з інших африканських країн - Гани, Кенії, Сьєрра-Леоне. Хоча були і норвежці, американці, китайці, турки.
Але, як розповіла Оксана, нестерпний клімат - це ще нічого. А ось їжа там ... м'яко кажучи, не для примхливих. В основному рис, якого вона наїлася до кінця життя і тепер навіть дивитися на нього не може. Тому, коли поверталася з відпусток на Чорний континент, то тягла з собою 50-кілограмові сумки з українськими продуктами.
Додому Оксана повернулася в березні 2017 го. А вже в червні 2018 го пройшла повторний відбір миротворців і в серпні поїхала в складі миротворчого контингенту на Кіпр (там конфліктують греки (80% населення острова) і турки (18%). Останні в 1983 році проголосили Турецьку Республіку Північного Кіпру, що її визнав світ). Ця місія також неозброєна.
- Спочатку мене закріпили за поліцейської станцією в місті Денія, а працювати доводилося в буферній зоні. Там ми моніторили відносини між турками-кіпріотами і греками-кіпріотами. Робота полягала в спілкуванні з людьми, допомоги місцевої поліції, яка не має права без супроводу представників ООН заходити в буферну зону. Але вже в січні 2019 го я пройшла відбір і мене перевели в Головний штаб міжнародної поліції ООН займатися кадровим забезпеченням.
Він в столиці Кіпру - Нікосії. Робочий тиждень у мене триває з понеділка по п'ятницю, і, на відміну від Південного Судану, є вихідні. Всього місія налічує 69 поліцейських з 14 країн світу: Болгарії, Китаю, Італії, Індії, Чорногорії, Швеції та інших. Сумно тут не буває, тому що завжди є з ким і про що поговорити. Житло кожен собі знімає самостійно, на зарплату від ООН. Їду я готую сама. З продуктами проблем немає, тому з Африкою не порівняти. Але якщо хтось думає, що робота на Кіпрі - це лише сонце, пляжі і Середземне море, то це зовсім не так. За весь час я тільки кілька разів була на морі. Роботи тут вистачає.
Він в столиці Кіпру - Нікосії. Робочий тиждень у мене триває з понеділка по п'ятницю, і, на відміну від Південного Судану, є вихідні. Всього місія налічує 69 поліцейських з 14 країн світу: Болгарії, Китаю, Італії, Індії, Чорногорії, Швеції та інших. Сумно тут не буває, тому що завжди є з ким і про що поговорити. Житло кожен собі знімає самостійно, на зарплату від ООН. Їду я готую сама. З продуктами проблем немає, тому з Африкою не порівняти. Але якщо хтось думає, що робота на Кіпрі - це лише сонце, пляжі і Середземне море, то це зовсім не так. За весь час я тільки кілька разів була на морі. Роботи тут вистачає.
Зізнаватися, як ООН оцінює працю своїх миротворців, Оксана не стала, але запевнила: гроші - далеко не головний фактор її участі в місіях.
- Перед поїздкою на Кіпр син не просив Вас залишитися? Адже йому знову довелося відпускати маму надовго.
- Казав: «Забери мене з собою». Я йому відповіла: «Ти добре вчися - і язаберу тебе до себе на літо».
- Він теж мріє працювати в поліції?
- Так, він мені так і сказав: «Хочу, як ти, бути поліцейським і захищати людей». Я його підтримую в цьому прагненні і сподіваюся, що він буде правоохоронцем не гірше за мене. Навіть краще!
Олексій Прищепа, «Гарт» №10 (2918) від 10 березня 2019
Фото з ФБ Оксани Зубець
Олексій Прищепа, «Гарт» №10 (2918) від 10 березня 2019
Фото з ФБ Оксани Зубець
