Завантаження ...
banner
banner

Всупереч діагнозу: особливий світ особливих людей у Ніжині

У Ніжинському дитячому будинку інтернаті (директор Гармаш Олена Василівна) під опікою перебувають 102 вихованці, з них 44 – діти і 58 – молоді люди (до 35 років). Що помічаєш одразу, ще не розпочавши

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

У Ніжинському дитячому будинку інтернаті (директор Гармаш Олена Василівна) під опікою перебувають 102 вихованці, з них 44 – діти і 58 – молоді люди (до 35 років).

Що помічаєш одразу, ще не розпочавши розмову – це очі цих особливих людей: зацікавлені, допитливі, вони вивчають тебе поглядом. А потім – посмішки. Так, їх дійсно багато в стінах цього закладу!

Люди, для яких кожен день – мало не виклик, багато для кого з них робити елементарні для нас речі і важко, і боляче, а часом і зовсім неможливо, а вони посміхаються, демонструючи свій сильний характер і жагу до життя. Кожен із цих хлопців та дівчат – особистість, незважаючи на той діагноз, який написаний у їхніх медичних картках. Спілкуючись із ними, розумієш, що вони намагаються взяти від життя по максимуму, нехтуючи цинічним твердженням «у тебе не вийде». Виходить. І виходить прекрасно! Бо душі у них всіх надзвичайно світлі, і цим світлом і теплом вони діляться з навколишнім світом…

Мегапозитивна Оксана: «Я обираю найважчі завдання»

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

27-річна Оксана Горницька (всі її ласкаво називають Ксюша) – справжнє сонечко: з цієї дівчини просто виплескує позитив. І це при тому, що її життя – це щоденне випробування на міцність, адже через вроджені фізичні вади дівчина не може навіть взяти до рук телефон чи обійняти подругу. І при цьому Ксюша вишиває голкою і малює масляною фарбою картини. І все гарно, доладно, акуратно...

Вишиває Оксана спеціальною пластмасовою голкою. Міцно затискає її в зубах і починає творити... Так само і з пензликом... «Шість років тому, – пригадує моя співрозмовниця, – на одному із занять я сказала вихователю Марії Володимирівні, що хочу спробувати вишивати. Вона засумнівалася, чи вийде в мене. Але я була впевнена, що вийде. Так, спочатку і голки ламались, і не все виходило…Та я не зупинялася і навчилась». 

Вражає, як Оксана безпомилково знає, куди встромити голку, адже тримати схему вишивки перед очима вона не може.  «Як у тебе це виходить?», – питаю. «А я один раз глянула, запам’ятала і тримаю це в голові», – сміючись ділиться Ксюша. 

А ще більше дівчина любить малювати картини. «До нас приїжджає волонтер із Києва і навчає малювати. На останньому занятті ми малювали кохання", – зізнається Оксана.

– Як ти його зобразила?
– Намалювала осінь, а внизу – сердечка. Взагалі із запропонованих варіантів я обираю найважчий. 

До розмови долучається інструктор з праці Олена Деркач: «Ми всі допомагаємо Оксані,  перевертаємо малюнок по колу, поки вона натхненно працює».

Є у цієї мегапозитивної дівчини іще один яскравий талант: Ксюша декламує вірші. «Проймає до сліз», – говорять вихователі. Порадувала Оксана і нас своїм виразним читанням. Дійсно, від такого декламування по шкірі біжать мурахи. "И то, чего я в жизни не имела, не помешает мне счастливой быть!", – на цій оптимістичній ноті завершується вірш. 

Персонал закладу доклав зусиль, аби для Ксюші були створені всі належні умови, щоб дівчина розвивалася і почувала себе комфортно. Як і для кожного вихованця… Разом вони – велика родина. «Ми допомагаємо нашим вихователям, а вони допомагають нам», – сказав у розмові один із вихованців. А іноді вони розуміють один-одного і зовсім без слів, одним вдячним поглядом.

Впевнена: це ще не все, чим здивує нас ця щира дівчина. Чомусь здається, що скоро вона відкриє в собі нові таланти… 

Дівчина, яка робить зусилля, щоб говорити, складає вірші

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Світла і тендітна 17-літня Вікторія Рогожина... Мені особисто чомусь ця дівчинка нагадала підсніжник, який тільки-но з'явився з-під снігу і несміливо, але, разом з тим, впевнено заявив про свою красу… Дівчина хвилювалася перед розмовою, як зізналися її педагоги, і поки чекала своєї черги, ліпила фігурки з кінетичного піску. Попри хвилювання, Віка – щира і весела.

Життя Вікторії ніколи не було казкою. Дівчина прийшла в цей світ з невтішними лікарськими висновками та фізичними вадами. Та в неї була справжня родина, мама і двоє рідних братів (діти народилися трійнятами), була підтримка і опора. Але кілька років тому сталася моторошна трагедія: Віка разом зі своїми обома братиками та мамою потрапила в ДТП. Найближча людина – мама –  загинула на очах дівчинки... А Вікторія зі своїм братом Сергієм потрапили до Ніжинського будинку інтернату.

Невимовну втрату пережила ця ніжна юнка… А через якийсь час дівчина почала складати вірші… Один за одним, вони так і просилися з’явитися на світ і будили дівчину вночі… У такі хвилини Віка кличе вихователя, адже сама не вміє тримати ручку в руках, і диктує віршовані рядки, які викрикує її душа.

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Адміністрація закладу доклала зусиль, і вже було випущено дві збірки віршів дівчини. Щоправда, автор, зазначений на них – Марта Іванова. «Звідки псевдонім?», – запитую. "Мого дідуся звали Іваном, а ім'я Марта мені просто подобається!», – просто пояснює Вікторія.  Є вірші про природу, є про почуття, але найбільше їх – про маму, Валентину Іванівну

А ще Вікторія поділилася з нами особистим: було в її житті справжнє кохання… І, судячи з того, як вона про це розповідає, можливо, воно до цих пір гріє її юне серце… "Був період, коли у нас в інтернаті жив хлопець Паша. Так вийшло, що я в нього сильно закохалася. Зараз він вдома і мені його дуже бракує. Ми телефонуємо один-одному, спілкуємося. Товаришуємо…". Чи присвячує коханому вірші, Віка соромливо не зізналася...

І хоча руки не слухаються Віку, з планшетом та комп'ютером дівчина на "ти". 

А ще талановита дівчина навчається в Ніжинській ЗОШ №10 за індивідуальною програмою. Вікторія вже одинадцятикласниця.

Переспівав Вінника та Тіну Кароль

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Під час розмови з 24-річним Артемом Лопатою помічаю, що його очі увесь час посміхаються. Відразу відчувається, що хлопець дуже артистичний, і ця риса настільки в ньому домінує, що навіть не з’являються думки, що він теж має якісь недоліки… 

Артем – активний учасник усіх святкових дійств, без його співів і танців не проходить жодний захід в інтернаті. На сцені і в центрі уваги юнак відчуває себе як риба у воді. Перевтілитись у будь-який образ для нього не проблема.  «Я з дитинства мріяв стати актором, – ділиться Артем. – А зараз хочу стати вчителем танців».

У яскраву і колоритну Меланку, яка ходила щедрувати кілька днів тому, перевтілився саме Артем. Умовляти його не довелося. «Ким я тільки не був, – згадує хлопець. – Ролі я запам’ятовую відразу, на сцені відчуваю себе комфортно. Без музики не можу й дня! Різні ритмічні рухи  придумую сам перед дзеркалом».

Є у Артема співак, від якого хлопець, як то кажуть, фанатіє: це Олег Вінник. «Люблю його пісні, – зізнається юнак. – Особливо «Ніно». А так… кого я тільки не переспівував!..  І Святослава Вакарчука, і Аллу Пугачову, й Філіпа Кіркорова, Руслану, Тіну Кароль…».

Артем теж малює. Олівці, фломастери, фарби – немає значення. Коли є бажання і натхнення, на папері знаходять своє втілення його різнокольорові думки. «Коли беру до рук олівець чи фломастер, я ще не знаю, що саме буду малювати. Образ з’являється в процесі», – говорить хлопець.

«А ми недавно їздили до новорічної ялинки в Київ та Чернігів, – раптом зізнається Артем. – Там класно! Бачили Діда Мороза… Я йому на вушко про своє бажання розповів…». «І він уже виконав?», – запитую. «Ще ні, але виконає», – переконаний Артем.

Ось такі вони, вихованці Ніжинського будинку інтернату. Кожна людина ділиться тим, чим вона багата… Так і вони  за лічені хвилини зустрічі намагаються поділитися всім, що вміють і знають, ці дівчата і хлопці вражають своєю відкритістю і багатим внутрішнім світом.

Вони завлюбки розказують про свої досягнення. Так, для них – це велика перемога над собою, над тим діагнозом, з яким вони прийшли в цей світ. І їм зовсім не важко пристосуватися до нашого великого світу… Просто нам потрібно пам’ятати, що вони завжди потребують нашої підтримки…

Спілкувалася Валентина Пильник
Фото Наталії Нікітіної, міської ради і з архіву Ніжинського дитячого будинку інтернат

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення

Ніжин, будинок інтернат, вихованці, піклування, досягнення
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: