29 Лютого 2020
4032
Ми, звичайні люди, звикли жити кожен у своєму світі. Який він у нас? У кожного по-своєму яскравий і обов’язково наповнений різними звуками. А поруч з нами живуть люди, які цих звичних звуків, таких, як щебетання птахів чи скрип снігу під ногами, не чують взагалі
41-річна Леся Дробна вже 8 років очолює Ніжинську територіальну організацію УТОГ (Українське товариство глухих). Леся Станіславівна – із тих людей, які не чують. Ця привітна жінка люб’язно погодилася розповісти журналістам mynizhyn.com свою історію.
– Я за освітою – юрист, закінчила Чернігівський вуз. Перед цим – спецсадок і спецшкола дляслабочуючих дітей в м.Києві. Моя родина – це чоловік Денис і дві донечки: 10-річна Діана та 3-річна Мілана. Чоловік не чує з народження, користувач слухового апарату, доньки теж погано чують, обоє – зі слуховими апаратами. Старша донька навчається в НВК «Престиж» №16 в інклюзивному класі. Із задоволенням займається в секції карате (тренер Я. Зєль). Спочатку ми пробували танці, але вони не прийшлися їй до душі, каже немоє. Дзюдо – теж неприваблює, а от карате – саме те. А молодша доня – в інклюзивній групі в 21 Ніжинському садочку.
– Я за освітою – юрист, закінчила Чернігівський вуз. Перед цим – спецсадок і спецшкола дляслабочуючих дітей в м.Києві. Моя родина – це чоловік Денис і дві донечки: 10-річна Діана та 3-річна Мілана. Чоловік не чує з народження, користувач слухового апарату, доньки теж погано чують, обоє – зі слуховими апаратами. Старша донька навчається в НВК «Престиж» №16 в інклюзивному класі. Із задоволенням займається в секції карате (тренер Я. Зєль). Спочатку ми пробували танці, але вони не прийшлися їй до душі, каже немоє. Дзюдо – теж неприваблює, а от карате – саме те. А молодша доня – в інклюзивній групі в 21 Ніжинському садочку.
Леся Дробна
Дитиною Леся півтора місяці знаходилась у комі
– Втрата слуху в мене набута. Мама розказувала: коли мені минув рік, я дуже захворіла…. Запалення легень, пневмонія з астматичним компонентом, була в комі півтора місяці. Коли вийшла з коми, кололи антибіотики, інакше ніяк… В голову кололи, в руки… навіть шрами залишилися від уколів на руках. Лікували мене спочатку в Ніжині, а потім перевели нас в Чернігів. Так, я вижила, але слух частково втратила. Лікарі мовчали, не попереджали, шо таке може бути. Втім, коли нас виписували, мамі порадили через якийсь час навідатися в лікарню на обстеження. Мабуть побоювалися, що такий перебіг хвороби і лікування могло вплинути на здоров’я. Мама злякалася, що мене знов почнуть колоти, і ми нікуди не поїхали. З часом рідні стали помічати, що я не чую… Лор підтвердив ці побоювання і нас відправили в спецсадок до столиці.
З чоловікомспілкуємося жестовою мовою. Він не чує з народження, як і його рідний, двоюрідній та троюрідній брати (а батьки чують). Моя старша донька не мала проблем зі слухом до 3 років, а потім почала скаржитися: «Мамо, я не чую». Вона носить слухові апарати, але чує набагато краще, ніж я, вільно спілкується. У молодшої виявили таку ваду одразу при народженні. Сказали, спадкове. Вдома з дітьми спілкуємося звичайною мовою. Але щоб в майбутньому дітям було легко навчатися в спецгрупі у вищих навчальних закладах, де завжди присутній перекладач жестової мови, то дітей ми поступово навчаємо жестовою мовою.
Приїхала з Чернігова з дипломом і з… чоловіком
– Із Денисом ми познайомилися на святі в Чернігівській обласній організації УТОГ. Тоді я й гадки не мала, що цей хлопець стане моїм чоловіком. Підкорило його увага до мене, усі ці романтичні зустрічі, квіти, шоколадки, вечері в кафе… Такого в моєму житті ще не було. Думала тоді: «Нехай, а далі буде видно». І це «нехай» перейшло у весілля… Одружилися ми в 2006 році.
Здебільшого людина з порушеннями слуху пару обирає собі зі свого середовища. Нам комфортно серед «своїх». Моя слабочуюча знайома вийшла заміж за чуючогочоловіка. У них двоєчуючих дітей, але повного порозуміння у пари немає. Жінка жалкує, що не одружилася з таким, як сама.
– Правду кажуть, що якщо природа обділила в якомусь відчутті, то інше відчуття «б’є через край»?
– Так, у слабочуючих людей загострюється зір, нюх. Зазвичай вони дуже уважні, запам’ятовують усе до дрібниць. Моя подруга, коли дивиться фільм, емоційно жестикулюючи, переказує мені всі нюанси, на які, можливо, звичайна людина і не звернула уваги. А також є таке відчуття, що нечуючі дуже чутливі до різних вибрацій, наприклад, від музики, від стуку, сильного шуму. Був один нечуючий-майстер з ремонту автомобіля, так він, коли завів автомобіль, поклав руку на капот і безпомилково виявляв «діагноз».
Без слухового апарата – повна тиша
– Слухові апарати дуже дороговартісні. В середньому 18 - 30 тисяч коштує один , а треба ж два, на кожне вухо. І чим гірше слух, тим дорожче апарат. Дуже вдячна, що через Чернігівську обллікарню, де ми стояли в черзі, моїм дітям виділили безкоштовно два апарати. Але: 1 – старшій і 1 – молодшій. А треба, повторюю, по два. Щоб діти повноцінно розвивалися, необхідне бінауральне слухопротезування. То ми два апарати налаштували старшій доньці, а молодша одягла той, що носила до цього старша. Коли налаштовували в Києві апарати Мілані під її аудіограму, виявилося, що в апаратах не вистачаєпотужностей, щоб налаштувати його, то дитина ще й недочуває… Але вибору немає, носимо те, щоє. А обновлювати апарат дітям потрібно раз у 3- 5 років.
– Як Ваша молодша донька відреагувала, коли вперше у житті почула звуки, одягнувши слуховий апарат?
– Тоді їй було років 2… Вона злякалася і зняла його. Якийсь час апарат їй заважав, потім звикла. Тепер носить із задоволенням, і нам легше трохи, що не треба дуже голосно з дитиною розмовляти. У Мілани зараз є проблема з вимовою шиплячих, і тому з нею в садочку займається логопед. Дитина із задоволенням відвідує її заняття.
Без апарата – повна тиша. Я, наприклад, навчилася «читати» співрозмовника по губам.
Перекладач жестової мови – єдина на весь Ніжин
Леся Станіславівна в роботі має незамінну помічницю: це – Олена Василівна Лещева. «Вона – моя права рука і мої вуха», – говорить. Олена Василівна, досконало освоївши жестову мову, працює перекладачем, має сертифікат державного зразка, який дозволяє перекладати в державних органах (в судах, в нотаріусах, в поліції тощо). У Ніжині вона така одна.
Леся Станіславівна в роботі має незамінну помічницю: це – Олена Василівна Лещева. «Вона – моя права рука і мої вуха», – говорить. Олена Василівна, досконало освоївши жестову мову, працює перекладачем, має сертифікат державного зразка, який дозволяє перекладати в державних органах (в судах, в нотаріусах, в поліції тощо). У Ніжині вона така одна.
Олена Лещева
– Найважливішими завданнями нашої організації, на обліку якої 220 людей з вадами слуху, є захист прав та інтересів інвалідів зі слуху, їх соціальна реабілітація та інтеграція в суспільство. До нас звертаються з різних питань, – розповідає Олена Василівна.– в медичний заклад, в УПСЗН, в Пенсійний фонд, до нотаріуса…перелік дуже великий. Порозумітися людині, яка не чує, з іншою, яка чує -дуже непросто… Тоді й потрібен перекладач. Приходять нечуючі до нас навіть і просто поговорити, коли на душі накипіло. Разом з Лесею Станіславівною вирішуємо всі питання.
– Ми – Ніжинська територіальна організація УТОГ, до складу якої входить м.Ніжин, Ніжинський, Носівський, Куликівський і Бобровицький райони. Треба – перекладач їде в Бобровицькийчи в Носівський р-ни і вирішує питання на місцях. Але зараз проблема з транспортом, автобуси то не ходять, то по розкладу, і тому багато втрачаємо час, тому що черга до перекладача велика, і ми не встигаємо обслуговувати людей так, як хотілося б.
– Як ви стали перекладачем жестової мови?
– Прийшла працювати сюди прибиральницею і залишилася на 23 роки… Перекладач, яка тут працювала, пішла на пенсію. Я пішла на курси, за 2 місяці в Києві вивчила жестову мову з нуля (у ній до 2000 слів). Зубрила зранку й до вечора. Тепер іноді за звичкою зі звичайними людьми починаю розмовляти жестовою мовою. Вивчити, можливо, не так важко, як іноді донести суть у простій, доступній формі, щоб було зрозумілонечуючій людині… Особливо важко це зробити в суді, де важлива достовірність перекладу.
– Прийшла працювати сюди прибиральницею і залишилася на 23 роки… Перекладач, яка тут працювала, пішла на пенсію. Я пішла на курси, за 2 місяці в Києві вивчила жестову мову з нуля (у ній до 2000 слів). Зубрила зранку й до вечора. Тепер іноді за звичкою зі звичайними людьми починаю розмовляти жестовою мовою. Вивчити, можливо, не так важко, як іноді донести суть у простій, доступній формі, щоб було зрозумілонечуючій людині… Особливо важко це зробити в суді, де важлива достовірність перекладу.
Людям з нашого середовища важко знайти роботу. Зазвичай ніхто не хоче працевлаштовувати людину з інвалідністю. А прожити на 2000 грн пенсії – нереально. У Ніжині майже неможливо знайти роботу. У Києві – трохи простіше, ми допомогли працевлаштувати наших ніжинцівна АЗС, в АШАН, МЕТРО, Макдональдс. Люди працюють пакувальниками, прибиральницями, продавцями, водіями в службах таксі.
Вишила прапори бійцям АТО
– Леся Станіславівна, не може бути, що у Вас немає хобі…
– Звичайно є! Я вишиваю нитками і бісером, вдома маю багато картин… Це моє натхнення, це моє все! Але в останній час, нажаль, немає часу на улюблену справу, то робота, то з дітьми потрібно займатися. Діана теж вишиває, а також малює, вона – учасник міського заходу «Повір у себе, і в тебе повірять інші». У 2015 році я вишила на двох прапорах герб Ніжина зі Святим Георгієм Змієборцем, які передали ніжинським бійцям на АТО. Подарунок вишивала від душі, отримуючи насолоду відпроцесу, хоч і робила це вночі, коли діти спали. Один прапор вишивала півтора місяці. Схему розробила сама із фото.
– Звичайно є! Я вишиваю нитками і бісером, вдома маю багато картин… Це моє натхнення, це моє все! Але в останній час, нажаль, немає часу на улюблену справу, то робота, то з дітьми потрібно займатися. Діана теж вишиває, а також малює, вона – учасник міського заходу «Повір у себе, і в тебе повірять інші». У 2015 році я вишила на двох прапорах герб Ніжина зі Святим Георгієм Змієборцем, які передали ніжинським бійцям на АТО. Подарунок вишивала від душі, отримуючи насолоду відпроцесу, хоч і робила це вночі, коли діти спали. Один прапор вишивала півтора місяці. Схему розробила сама із фото.
Картини, які вишила Леся
Паркан хоча б поставте і воду підключіть
– Будиночок, де розміщується Ніжинська територіальна організація УТОГ, маленький і непримітний. Недавно він і зовсім ховався в тіні аварійних дерев, які видалили УТОГовці власними силами і за власні кошти. Паркан, якщо його можна так назвати, ось-ось впаде зовсім. Хвіртки немає, говорять, її вибили ногами недобросовісні невідомі. До міської влади, розповідають в УТОГ, не достукатися. «Приходили, оглядаликомісійно. Ще у 2014 році визнали, що будинок – в аварійному стані (будівля 1961 року ). Вказали на дерева, які треба вибракувати… І це все, – говорить Леся Станіславівна. – Деякі дерева корінням підняли фундамент, а одне нависало над дахом, який при пориві вітру стукало об кришу. Тож ми попросили наших чоловіків і видалили дерева. Як не прикро, але Ніжин нас не фінансує, пояснюючи, що це – нецільове використання бюджетних коштів (ми підпорядковані Чернігову). Що тоді являється цільовим, якщо ми виконуємо роботу замість держави?
– Будиночок, де розміщується Ніжинська територіальна організація УТОГ, маленький і непримітний. Недавно він і зовсім ховався в тіні аварійних дерев, які видалили УТОГовці власними силами і за власні кошти. Паркан, якщо його можна так назвати, ось-ось впаде зовсім. Хвіртки немає, говорять, її вибили ногами недобросовісні невідомі. До міської влади, розповідають в УТОГ, не достукатися. «Приходили, оглядаликомісійно. Ще у 2014 році визнали, що будинок – в аварійному стані (будівля 1961 року ). Вказали на дерева, які треба вибракувати… І це все, – говорить Леся Станіславівна. – Деякі дерева корінням підняли фундамент, а одне нависало над дахом, який при пориві вітру стукало об кришу. Тож ми попросили наших чоловіків і видалили дерева. Як не прикро, але Ніжин нас не фінансує, пояснюючи, що це – нецільове використання бюджетних коштів (ми підпорядковані Чернігову). Що тоді являється цільовим, якщо ми виконуємо роботу замість держави?
– Наша організація, яка є неприбутковою, зазнає фінансових труднощів. Єдиний вихід – допомога спонсорів. Дякуємо тим, хто відгукується. Так, часто допомагає депутат В. Мамєдов і директор ТОВ «НіжинХліб» В. Дегтяренко, забезпечуючи нас продуктами і солодощами до різних заходів, як Міжнародний день глухих, Міжнародний день жестових мов, Річниця створення УТОГ, Міжнародний день осіб з інвалідністю. В приміщенні УТОГ є сцена, до нас приїжджають гості з Чернігова, проводимо концерти, співи жестовою мовою, танці, клоунаду. Кожен рік ніжинська команда приймає участь в змаганні в обласному заході «Ігри патріотів» в м.Чернігові.
Вийшла я з декрету у червні минулого року, зайшла в свій робочий кабінет, і зрозуміла, що тут працювати не можна. Ремонт за свій кошт робимо ми всі разом…
Одна стіна будинку деформована, покосилася, на фасаді – велика тріщина, яку старанно замазують і маскують вже не один рік. На іншій стіні «оселилася» цвіль, але, на щастя, коли дерева видалили, сирість минула.
Воду свою приносимо, бо до нас вона не підведена. Опалення з’єднане з педуніверситетом, тож, коли студенти на канікулах, нам його просто перекривають. Прикро, що нікому до нас немає діла».
«Працюємо на одному ноутбуці, якому вже років 15-17. Після чергового ремонту в сервісі сказали, що за півроку, а може і раніше, він зовсім вийде з ладу. А в нас, за всіма правилами, має бути дистанційне спілкування з нечуючими людьми.
Спілкуємось по скайпу: наприклад, лікар консультує людину з вадами слуху, чи, наприклад, людина пішла в ЖЕК взяти довідку, то є в нас така послуга як «Сервіс-УТОГ» , перекладач перекладає людині через скап, якщо у нечуючого є смартфон і інтернет. Але для роботи використовуємо особистий телефон, тому що ноутбук скап не підтримує, бо старий… Тож як працювати далі – не знаємо… Якби нам допомогли придбати робочий ноутбук і планшет…».
А тим часом уже майже весняне сонце щедро світить на облуплені сходи. «Хулігани», як називають незваних гостей УТОГовці, облюбували це місце. «Приходять сюди, розпивають, обмалювали будинок, вибили скло. Он недопалки порозкидали, – розповідають жінки. – Хто – не знаємо, але потерпаємо… Тричі виламували вхідні двері… Після першого такого варварства звернулися до поліції. «У вас щось пропало?», – спитали у нас. «Ні», – кажемо. На цьому й закінчили.А одного разу, прийшовши на роботу, виявили, що вибиті двері та зникла люстра з веранди… Деякі жінки навіть викопували квіти… Вранці приходимо, а половина клумб викопана. Тепер нічого не садимо, бо сенс? Надовго чи? Освітлення по вулиці немає, тому таке і трапляється».
«Важко, – зізнається Леся Дробна, тамуючи сльози. – Пристосовуємось, терпимо. Життя триває…». Разом з тим, незважаючи на всі життєві негаразди, жінка випромінює тепло і доброту.
Ось такий він, світ людей без звуків… Багато вони не просять, бо невибагливі від природи, їм би трохи більше уваги… І з боку міської влади, і від нас, звичайних ніжинців.
Якщо ви бажаєте допомогти Ніжинській територіальній організації УТОГ, то гроші можна надсилати на такий рахунок з підписом НА ПОТРЕБИ НІЖИНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ (бо гроші надходять в Чернігівську обласну організацію УТОГ):
ЕДРПОУ 03973157, IBAN UA673535530000026007300057407
Чернігівське обласне управління АТ "Ощадбанк" м. Чернігів
Тел. Ніжинської територіальної організації УТОГ: (04631) 2-36-05.
e-mail: nezhyn-utog@ukr.net
Адреса: м.Ніжин, вулиця Воздвиженська, 1
Якщо ви бажаєте допомогти Ніжинській територіальній організації УТОГ, то гроші можна надсилати на такий рахунок з підписом НА ПОТРЕБИ НІЖИНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ (бо гроші надходять в Чернігівську обласну організацію УТОГ):
ЕДРПОУ 03973157, IBAN UA673535530000026007300057407
Чернігівське обласне управління АТ "Ощадбанк" м. Чернігів
Тел. Ніжинської територіальної організації УТОГ: (04631) 2-36-05.
e-mail: nezhyn-utog@ukr.net
Адреса: м.Ніжин, вулиця Воздвиженська, 1
Спілкувалася Валентина Пильник
Фото Наталії Нікітіної
Фото Наталії Нікітіної
