Ніжинський "Бабин Яр": в трьох могилах поховано 713 чоловік

29 Вересня 2020

3587

Поділитися:

Сьогодні, 29 вересня, День пам’яті жертв Бабиного Яру – одного з найжахливіших символів Голокосту. 29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл

Голокост, Бабин Яр, Ніжин

Сьогодні, 29 вересня, День пам’яті жертв Бабиного Яру – одного з найжахливіших символів Голокосту.

29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Такі розстріли були і в Ніжині.

13 вересня 1941 року Ніжин окупували фашисти. Німецьке командування негайно приступило до формування органів влади.

15 вересня 1941 року наказом фельдкомендатури №197 створена Ніжинська міська управа, як орган управління м. Ніжина. Вона втілювала в життя накази німецького командування. Нацисти проводили масові каральні акції, що здійснювалися під контролем райхсфюрера СС і начальника поліції Третього Райху Г. Гіммлера.

При групі армій діяли представники поліції безпеки і СД, що керували айнзацгрупами. Вони відповідали за придушення проявів руху Опору і виконання «особливих завдань безпеки у тилових районах». Одним із таких завдань було знищення «расово неповноцінного населення». Перші масові розстріли євреїв в Чернігівський області були пов’язані з діяльністю айнзатцгрупи С зі штабом в Києві.

На Ніжинщині активно діяла зондеркоманда 4а, яку очолював Пауль Блобель (У 1948 році засуджений у Нюрнберзі американським військовим трибуналом до смертної кари. Страчений у 1951 р.).

Напередодні німецько-радянської війни на території Чернігівської області мешкало 31 тис. 887 євреїв. У 1939 році в Ніжині проживало 2725 євреїв (7% населення міста). У вересні-жовтні 1941 року в Управі зареєструвалися 322 єврея. Частин з них евакуювалися. До листопада вже більшість єврейського населення Ніжина утримувалась у місцевій в’язниці.

Невдовзі почались масові розстріли євреїв на цегляному заводі. Саме тоді мешканці міста у долі нещасних євреїв побачили своє майбутнє. Як згадував О.Кузнєцов: «Справедливою для нас стала частівка: «Немцы пришли – гут, євреям – капут, циганам тоже, украинцам позже».

Ідеолог гітлерівської Німеччини Розенберг вимагав: «Першою основною метою німецьких заходів повинно стати суворе відокремлення євреїв від іншого населення... необхідно проводити реєстрацію. Всі права на свободу повинні бути відібрані у євреїв». Так з’явилися ґето – ізольована частина міста, відведена для проживання євреїв. На Чернігівщині ґето було у місті Щорс (Осінь 1941 – осінь 1942 рр.). Місцева влада ретельно виконувала інструкції німецького командування. У наказі 1941 року зазначається: «Всіх жидів негайно зняти з роботи... Всі жидівські сім’ї під охороною української поліції перевезти до Ніжина для призначення на роботу». Нелюдські умови окупаційного режиму передбачили повну ізоляцію євреїв від оточуючого населення. Цим самим унеможливилися спроби будь-якої допомоги їм. За планами нацистів єврейський народ повинен бути знищений від стариків до немовлят. Якнайшвидше намагалося виконати вказівки німців місцеве управління, створене окупантами.

У Загальному районному указі №1 щодо організації органів влади та життя на окупованих територіях зазначається:

Боротьба з жидами:

1) Всіх жидів негайно зняти з роботи по всіх установах та підприємствах.

2) Негайно закрити всі жидівські підприємства та магазини.

3) Зареєструвати всіх жидів (список подати в Комендатуру).

4) Після реєстрації всі жидівські сім᾿ї, чоловіків, жінок та дітей під охороною Української Поліції привести до м. Ніжина для призначення на роботу».

«Громадянам міста Ніжина і району забороняється брати під охорону будь-яке майно, яке належить жидам…Усі жиди, які мешкають на терені Ніжина та району, які ще не зареєструвалися, повинні негайно це зробити…У разі ухиляння будуть вжиті суворі заходи – розстріл».

«Бабині Яри» були влаштовані в більшості міст нашої держави, в тому числі й у Ніжині. Наказ командування групи армій південь направлений до 197-ї польової комендатури містив текст «При можливій ліквідації євреїв службою безпеки необхідно особливо звертати увагу, щоб населення не бачило і не чуло… це». У донесенні керівників оперативної групи «С» вказувалось: «… Спроба зондеркоманди 4а провести акцію в Ніжині, де наявні 325 євреїв, тричі зривалась…», «… дороги розкисли від дощу… стали непроїжджими для автомашин…» . Масові розстріли єврейського населення в Ніжині затримали погодні умови і бездоріжжя. Почалась дощова осінь і айнзацгрупа С не могла доїхати через бездоріжжя.

6-7 листопада 1941 всім євреям міста було наказано зібратися в одному місці. Трагедія почалася. Микола Берковець розповідає: «На Комсомольській вулиці стояв будинок великий, білі віконниці, красивий, і жили євреї. Їде машина. німецька, крита, велика. Відкривається задній борт, німці виходять, на ланцюгах на грудях бляхи і собаки на повідку. І в цей будинок. А там євреї, їх багато – літні, сиві. Їх почали виводити і виносити. І в цю машину. Завантажили в машину, закрили борт і поїхали. І більше їх ніхто не бачив».

Сара Ісаківна Гескіна згадувала: «У ніжинській в’язниці сиділи євреї зі своїми дітьми в якомусь страшному заціпенінні. Довкола ходили охоронці і зловтішалися: «Розстріляють вас 7-го листопада. Німці відмінять жидо-більшовицьке свято. Трагедія ж почалася 6 листопада о 17-ій годині. Нас, дітей і підлітків, привезли до кар’єрів цегельного заводу на машині, коли там уже лунали постріли. Есесівці розстрілювали жінок, літніх людей і дітей пострілом в потилицю. Українська поліція при цьому була лише присутня. Я ніколи не забуду, як карателі, вихопивши із рук матері дитинча, почали підкидати його вгору і стріляти, змагаючись, хто влучить першим».

Євреї отримали наказ прибути на центральну площу міста. Звідси й почався трагічний похід у вічність. Скорботна колона направилася на окраїну міста. За свідченнями очевидців у колоні було близько п’ятисот чоловік, частину євреїв привезли на машинах. На розстріл до кар’єрів цегельного заводу вивозили окремо чоловіків, жінок і дітей. П’яні поліцаї погрожували кожному, хто приближувався до неї. Ті, хто спробував втекти, миттєво були застрелені. Та все ж деякі жінки, разом з дітками, змогли вирватися з тієї колони. В останній момент молодій Сарі пощастило. Повз неї до яру вели єврейку, яка істерично кричала, що донька, котра йшла поруч з нею, їй не рідна, а прийомна, з українського дитячого будинку. Дівчинка вирвалася з рук матері і притулилася до Сари, шукаючи в неї останнього захисту. І раптом поліцейський підтвердив слова нещасної есесівцю, при цьому, показавши на Сару, як на українку. Їх відразу відокремили від інших. Тривалий час Сару переховувала, ризикуючи власним життям, Євдокія Богдан 1924 року народження (жінка отримала звання Праведник України). Ніжинці врятували також і її маму Марію Аврамівну, і молодшого брата Аврама. Дві старші сестри Фіра і Бася, разом з 500 ніжинськими євреями, були розстріляні в кар’єрі.

Відповідно до німецьких звітів у Ніжині було знищено 325 чоловік. Зі свідчень Латинської Софії Ісаківни, яка пережила цей розстріл і чудом врятувалася, до місця страти було зігнано близько 500 чоловік. Іх повністю роздягли, а після цього відвели в кар’єр і розстріляли. Польова комендатура 197 тоді звітувала: «Больше в Нежине евреев нет...». Але розстріли проводилися і після шостого листопада 1941 року. До Ніжна звозили євреїв з сіл району, Бобровиці, Носівки, розстрілювали біженців з інших міст, в тому числі і Києва.

Однак визначити точну кількість жертв в місті Ніжин неможливо. Цифра 325 – лише відомі прізвища єврейських сімей, які залишились в Ніжині на момент окупації. Як вважають місцеві дослідники 6 – 7 листопада загинуло понад 500 ніжинських євреїв.

Зразу після звільнення Ніжина у місті працювала Надзвичайна державна комісія. Комісія склала 13 актів. В Акті від 13 червня 1944 року зазначено: на території Клінкерного заводу в трьох могилах поховано 713 чоловік, два котловани залишились не заповненими.

Історик Олександр Круглов у своїй книзі «Хроніка Голокосту в Україні 1941-1944» (сторінки 53, 54) називає приблизну дату масової страти євреїв – 3 листопада 1941 року а у збірці документів «Без жалю та сумнівів» (сторінки 198, 199) наводить дані про 300 євреїв, знищених у Ніжині у період з 19.10.41р. по 8.11.41 р.

Як можна прокоментувати такі розбіжності у свідченнях, наведених вище?

Пройшло багато років з тих трагічних подій і люди могли дещо забути, можливо, через тяжкий психолого-емоційний стан, перебільшили стосовно кількості розстріляних у Ніжинському «Бабиному яру». У документах і у спогадах згадуються також представники різних національностей. Історик мав можливість вивчати архівні матеріали в Україні, Російській Федерації, Німеччині.

Після війни на місці першого масового розстрілу євреїв поблизу клінкерного заводу було споруджено пам’ятник. Але, традиційно, влада не зазначала, що це було місце масового знищення євреїв. У 2011 році за сприяння Ніжинської єврейської общини поряд з радянським пам’ятником встановлено стелу, на якій написано: «За часи фашистської окупації тут були жорстоко вбиті чоловіки, жінки, старі та діти тільки тому, що вони були євреями. Цього не повинно повторитися. Вічна пам’ять загиблим».