Завантаження ...
banner
banner

Про ніжинців, шлях до Бога та перший Великдень: інтерв'ю з о. Михаїлом Якубівом

«Поспілкуватися з гарною людиною – ніби напитися живої води», - говорять мудрі люди...

Покровська церква, Покровський храм, Ніжин, Ніжинщина, Михаїл Якубів
«Поспілкуватися з гарною людиною – ніби напитися живої води», - говорять мудрі люди. Однією з таких особистостей поправу можна вважати священнослужителя Ніжинського храму св. Покрови– отця Михаїла Якубіва.

Людина багатьох чеснот, волонтер, благодійник і просто щирий чоловік відзначив в цьому році знакову дату. Саме на Великдень 2021 року виповнилося 25 років, як отець Михаїл відслужив 25 пасхальну службу  та 26 років, як взяв під опіку парафію Ніжинської Покровської церкви.

Ніжинці добре пам’ятають стан церкви св. Покрови в 90-х роках. Спадщина, залишена радянською владою, мала далекий від ошатного вигляд. Саме таким, недоглянутим та зруйнованим, побачив Ніжинський храм юний семінарист Михаїл Якубів, який прибув до Ніжина служити Богу з Івано-Франківська в далекому 1996 році.

Постать та життя о. Михаїла привернули увагу журналістів mynizhyn.com і ми вирішили поспілкуватися з сім’єю священнослужителя, аби в ці нелегкі часи принести в душі ніжинців трішки доброти та надії, а також для популяризації та укріплення доброти, людяності та християнських чеснот серед ніжинської громади.

«Все, що робите – робіть во славу Божу!»

З цих слів ми розпочали своє спілкування з духовним пастирем парафії Покровської церкви – Михаїлом Якубівом.

-         - О. Михаїл, звідки ви родом?

Народився я на Західній Україні, на Івано-Франківщині. Я прикарпатець, в дитинстві з мого вікна було видно гори! Ті , хто живуть в горах, називали нас полюхи, від слова поле! Народився я третім хлопчиком в сім’ї, отак і ріс…Церква, корови, село і робота.

-         - Як ви стали на духовний шлях?

За мирською спеціалізацією я різьбяр. Свого часу, після армії, працював художником-оздоблювачем, оформляв будинки. Потім женився і…скажу, як є, ми втратили первістка. Ця трагедія стала поштовхом шукати розради в Господі. Я покинув все мирське і пішов до Івано-Франківської семінарії. Було досить незвично, всі молоді хлопці і я дорослий 22- річний дядько після армії.

-        - Як ви опинилися у Ніжині?

Під час перебудови масово будувалися та відроджувалися храми, люди були спраглі до духовності та слова Божого, їм потрібна була розрада та підтримка! Тоді була катастрофічна нехватка священників.

Коли я навчався на четвертому курсі семінарії, перед Введенням, 4 грудня, до семінарії прийшов запит з Чернігівщини, що до одного з сіл Носівського району потрібен священнослужитель.

Саме тоді я твердо вирішив покластися цілковито на волю Божу та довіритися Йому, куди Господь пошле – там мені й місце!

На той час Владика зробив запит по декількох семінаріях і трапилося так, що я не один приїхав на запрошення. З Львівської семінарії священник приїхав на один день раніше. І саме його відправили в парафію маленького села – Ведмедівка. Тобто я приїхав, а парафія вже була зайнята, але мене вже не відпустили повертатися до семінарії. 

Вищим духовенством Чернігівщини було вирішено направити мене тимчасово в Ніжин. Осінню 1995 року мене переводять до Ніжина, але так сталося, що священника, який постійно тут служив забрали, і я залишаюся. На Великдень 1996 року  проводжу першу пасхальну службу.

-        - Чи було вам складно?

Дуже…повна руїна, Покровська церква повністю зруйнована, вікна, двері замуровані, купола провалені. Під дахом Миколаївської теплої церкви був розміщений спортзал,  і це трохи врятувало її від занепаду, але також була в аварійному стані.

Ще один прикрий фактор ятрив душу – людей в церкві майже не було. За пів року ми пригорнули людей до церкви, вже на сам Великдень, церква була наповнена. Це видно на архівному відео, яке я розміщував на своїй сторінці в Фейсбук саме на Великдень 2021 року. Це відео знято Валерієм Щербиною для тодішнього ніжинського телеканалу «Фобос», це вже історія!

На той час скрута парафії відчувалась у всьому. Я навіть проводив службу у позичених ризах, ні в чому було служити. Позичав у одного київського священника та вів святкову службу. Потім почалася реставрація, я їздив по усіх усюдах, просив, як то кажуть «Просіть і дано буде вам» і мені дійсно не відмовляли! Саме головне - коли йде праця во славу Господа, то сам Бог допомагає! Цікаве те, що ми досі дружимо з тими, з ким здружилися у спільній праці.


Покровська церква, Покровський храм, Ніжин, Ніжинщина, Михаїл Якубів

-         О. Михаїл, ви торкнулися теми соціальних мереж. Яке ваше особисте відношення до соціальних мереж та інтернету?

Ми маємо всюди нести світло! Не забороняти, не сварити, а використовувати це на благо! Критикуючи – примножуєш зло! Ми повинні проповідувати живе слово там, де це можливо!

Особисто я намагаюся всі наші добрі справи, в якості прикладу для наслідування, нести громаді через соціальні мережі!

Цивілізовано, своїми конкретними справами варто доводити свою правду, ні в якому випадку не примушуючи – тільки так ми достукаємося до сердець! 

-        - Яке ваше ставлення до гріха та грішників?

Ісус заповідав любити всіх і кожного, навіть коли він був нетерплячий до гріхів, він продовжував любити грішників! Ми маємо наслідувати Христу, маємо змінювати душі людей молитвою та власним прикладом!

Чим ближче ти стоїш до світла – тим яскравіше ти бачиш на СОБІ бруд! 

-        - У вас прекрасний сад, звідки він взявся?

Саме при відкритті церкви у 2001 році в мене з’явилася мрія - посадити сад. Кожне деревце в ньому – діло рук наших благодійників. Всі ті, хто допомагав відбудовувати храм, висадили своїми руками деревця, з яких сьогодні постала моя мрія – виріс сад.

Ми і сьогодні продовжуємо традицію висадки дерев. Будь-яка людина може звернутися до мене, якщо бажає посадити дерево, навіть якщо це не наш прихожанин.

Перша яблуня посаджена Іваном Плющем, колишнім головою Верховної ради. Навіть відео є, як він професійно це робив!

Я пам’ятаю кожного, хто яку яблуню чи грушу посадив!

Час проходить, люди відходять до Бога, але залишаються їх справи, плоди цих дерев нагадують про добро!

Коли започатковували сад, то казав матушці, що мрію, як підуть плоди на деревах, то діти будуть лазити до саду, а я посміхатимуся у бороду та ганятиму їх…так і сталося!


Покровська церква, Покровський храм, Ніжин, Ніжинщина, Михаїл Якубів

Великодній подарунок від колективу ЗДО№13 "Берізка", завідувачка Н.М. Примушко

Що треба ніжинцям аби наблизитися до Бога? Чи у нас уже все є?

Той хто каже, що у мене все є – той найбідніша людина і далеко від Бога стоїть! Апостол Павло свого часу говорив «Я сама грішна людина на землі».

Половину свого життя я прожив у Ніжині, і ми вже вважаємо себе ніжинськими «гурками», (сміється-ред.) тут діти народилися та виросли. Де б я не був, але мене завжди тягне додому, до Ніжина. До чого я це веду? Ми маємо моральне право порівняти віру і традиції західних українців і наших містян. Хоч і кажуть, що західні українці більш набожні, ідеалізуючи їх, але вони йдуть за вітром, це їхня традиція. У Ніжині йти до церкви – це особисте рішення і вибір! Свідома посвята свого часу Господу і церкві!

Я часто жартую зі священниками західноукраїнських церков та кажу: «Одного свого прихожанина я дам за ваших десятьох»

Ніжин – завжди був і залишається наповненим Божою любов’ю!

- Ваша парафія на слуху, Вас поважають, до вас прислухаються. В чому секрет?

Я люблю людей, люблю церкву, люблю свою справу, кожен камінчик і травинку – це найголовніше! Все решта – це наслідок …


Спілкувалася Лілія Журко