Завантаження ...
banner
banner

Жителька Ніжинщини рятувала євреїв під час Другої світової війни. Відео

tn_16052021_a1.jpg

Вона забрала до себе двох єврейських дівчат у 1941-му. Ховала їх від поліцаїв, ризикуючи своїм та життям власних дітей. Україна вперше відзначає День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Серед них Устинія Петренко. У 1998-му Ізраїль визнав жінку праведницею народів світу за два врятовані нею життя.

Хата Устинії Петренко стояла у селі Шатура. Коли у листопаді 1941 року до неї постукали дві єврейські дівчинки, жінці було 33 роки. На цей час вона овдовіла, втратила чотирьох дітей. Троє - були з нею. Найменшій Олександрі – було біля року.

"Це по материних розповідях, що вони прийшли ввечері, просилися. Сама жила з дітьми. Впустила і пожаліла їх. Скрізь вони називали маму мамою", - розповідає Олександра.

Тоді Соні було 17, а Вірі 16. Перед розстрілом їхня матір Рахіль сказала дівчатам бігти в село Шатура до жінки, в якої купувала молоко. Устинія прийняла сестер, як рідних, розповідає Любов Вовк, онучка Устинії.

"У бабусі піч була, вона обмазувала їх сажею. Щоб їх ніхто не відрізнив від її дітей. Молода людина, в якої маленькі діти і погодитися і знать, що люди ж можуть теж сказать, але, дякувати, односільчанам (не розказали, - ред.).
Ганна Романченко, односельчанка Устинії, розповідає:

"І їсти давала, що варила, те сама їла і їм давала. І вони в мене гуляли так ловко. Вони такі дівчатка були ловкі, ніякої ні шкоди не робили, нічого. Було й таке, що кажуть: “Ховаєте їх? А нащо їх ховати?” А люди ж живі…"

Тетяна Рубан - сільська вчителька. Від матері вона дізналася про Устинію. Історія жінки вразила Тетяну, і у 2014 році вона почала досліджувати життєвий шлях односельчанки. Каже, Устинія розуміла ризики.

"Селяни чули, що спалювали цілі села за переховування євреїв. І Устя про це знала. Віра залишалася тут, бо її Устя взагалі не пускала кудись. Бо вона дуже була схожа на єврейку. Її переодягали. Устя вишила спеціально для Віри сорочку з нашим орнаментом, притаманним Шатурі. Староста запропонував влаштувати її в колгосп. Вона виходила разом з нашими дівчатами".

Люди в Шатурі прихищали євреїв, але на день-два, каже Тетяна. Вони давали їжу, одяг і оскільки ризикували життям своїм та своїх дітей, просили їх піти. Устинія - ні.

"Соня і Віра – це для мене дуже дорогі серцю люди. Вони мої тітки, до яких ми їздили в гості. Вони до нас приїздили. У нас не було розділу. Це наші рідні. У мене бабуся була дуже скромною людиною. Вона – дипломат. Вона нічого зайвого нікому не скаже. Але вона ними пишалася. І вона зустрічала їх. Це завжди було свято для нас, коли вони приїздили", - пригадує Любов Вовк.

Соня померла у 1984 році. У 1994-му Віра емігрувала до США. Кликала із собою маму Устинію, але діти жінку не пустили. Останній лист від Віри отримали у 1996 році. У ньому вона описує часи окупації і просить надати Устинії статус праведниці.

"Написати багато що можна про цю історію, але я хочу сказати одне. Петренко Устя Іванівна заслуговує звання праведника народів світу. Вищого звання", - говорить Тетяна Рубан.

1998 року Ізраїль надав Устинії цей статус. У 2003-му жінка померла.

"Ці люди жили тихо, ніколи не говорили про те, що вони в житті здійснили. Який подвиг вони здійснили. Все село - просто великі люди. І нащадки цих односельців мають пишатися ними. Тому що не кожне село залишило про себе такий слід", - каже Ірина Липкіна, керівниця обласної єврейської общини.

"Є така приказка, що людині, яка зробила добро, додається віку. Мабуть, моя бабуся прожила 95 років через те, що вона зробила такий подвиг", - говорить Любов Вовк.

Джерело: Суспільне