Місто-Герой Чернігів з перших днів обороняв всю область від наступу ворожих військ. Місто кожного дня потерпало від ворожих обстрілів. Жоден житель не залишився байдужим і пішов на захист своєї Держави. Кожен на своєму фронті!
В боротьбі з ворогом об'єднались всі. Чоловіки та жінки без вагань пішли обороняти рідну землю. В кожного з них своя сім'я, своє життя, своя історія... Проте ціль одна - Перемога над ворогом!
Ось чотири історії чотирьох захисників...
Григорій
Рота Афганця: з перших днів повномасштабного вторгнення рф підрозділ захищав Чернігів та села на підступах до міста і не втратив жодного воїна, а сам командир знищив два ворожі танки.
Вони тримали оборону та палили окупантів в Лукашівці, поблизу Новоселівки, в Количівці, де було ліквідовано колону рашистів.
«Янгол-охоронець нас захистив, напевне. Бо з цього бою ми вийшли навіть без жодного «тьрохсотого». Розпочався бій по обіді і закінчився, коли було вже дуже-дуже темно. Це було 7 березня, це був найважчий бій», - пригадує командир роти старший лейтенант Григорій, який сам у тій битві отримав контузію. – «Був на стільки щільний мінометний обстріл, 80-х, 120-х (мм), з Градів, САУ. Розслабитися часу не було. Обстріли були і вдень, і вночі. Майже тиждень нас обстрілювали».
«Була налагоджена співпраця з артилерією, яка гарно відпрацьовувала усі координати, що ми надавали. А, здебільшого, ми уражали рашистські танки з гранатометів на відстані 150-200 м», - розповідає військовий. – «Мені це не зручно казати, але особисто мною було підбито два ворожі танки Т-72».
Афганець пригадує, як ворог зухвало пішов через центр села, коли мав би просуватися іншим шляхом. Водночас противник недооцінив українських захисників та їхню підготовку, які, опинившись прямо перед ворогом, прийняли бій.
«Ми бачили, як вони рухалися зліва, справа, як вони вражають мирні будинки, і як вони розлітаються на друзки, один фундамент залишався», - пригадує офіцер.
Командир роти Григорій позивний Афганець отримав не просто так. Для нього війна в Україні – не перша. Свого часу він вже пройшов бойові дії в Афганістані, навички звідки і стали в нагоді сьогодні.
У мирному житті працював в чернігівському університеті на посаді товарознавця. Був підприємцем та мав власний ресторан «Ангел».
«Військові на те і військові, щоб готуватися до війни. А мирні мешканці навіть у страшному сні не могли уявити, що може бути така війна. Німецькі загарбники приходили – такого не робили, як творили рашисти», - ділиться командир. - «Ми свою країну, свою державу, свої сім’ї, дітей будемо захищати до останнього. Я упевнений, що цю війну ми виграємо».
«Я – звичайний солдат», - так скромно про себе каже гранатометник Василь, який до великої війни в Україні був інженером.
Василь – із Козельця. Тож із початком повномасштабної війни росії проти України пішов захищати рідну Чернігівщину. Потрапив у підрозділ, що боронив обласний центр.
За освітою чоловік - інженер-технолог, працював в компанії, яка займалася будівництвом водопроводів. Професійної військової підготовки не мав, згадав, лише колись давно проходив 9-денний курс у навчальному центрі «Десна».
«Ранок 24 лютого зустрів у Києві і зрозумів, що щось не те. З телебачення почув, що почалася війна. Рішення прийняв на автоматизмі. Останньою маршруткою виїхав до Козельця, щоб там мобілізуватися до Збройних Сил України. Поріг військкомату переступив 25 числа. Через велику кількість людей тільки третім автобусом виїхав до Чернігова», - згадує про перші дні Василь.
«Я – звичайний солдат», - скромно розповідає про себе військовий і пригадує найстрашніші дні війни на Чернігівщині. – «Найбільше мені запам’ятався момент, коли з літака бомбили міст. У той час ми були в Количівці, недалеко від мосту займали позиції спільно з Національною гвардією». Каже, що їхньому підрозділу дуже пощастило з ротним Афганцем. Завдячуючи йому, вони не мали загиблих.
Дмитро
Редактори, професори, кондитери, викладачі…, а нині – воїни окремого батальйону оперативного командування «Північ». Його можна вважати добровольчим, бо сформувався з тих, хто свідомо сам прийшов боронити рідну землю від російського окупанта.
Серед таких захисників – офіцер запасу, чернігівець, театральний редактор Дмитро. До великої війни писав п’єси, у війську – заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення.
У складі свого підрозділу виконував бойові задання у напрямку села Новоселівка, на околицях Чернігова. Не зважаючи на постійні мінометні, артилерійські обстріли та авіанальоти, позиції були утримані, а росіяни втратили не одну одиницю техніки. Його побратими воювали і під Количівкою. Каже, було кілька серйозних боїв.
«Редактори, професори, кондитери, викладачі…Кого у нас тільки нема. Але у людей є натхнення здобувати нові навички. У нас багато учасників АТО, вони навчають, діляться цінними порадами», - розповідає Дмитро.
«Після боїв хлопці адаптуються. Адаптуються успішно. Водночас тренуються та продовжують виконувати визначені завдання. Бойовий дух – на належному рівні, усі – добре мотивовані», - так оцінює стан особового складу офіцер. А ще додає, що за виконані бойові завдання уже дехто нагороджений державними нагородами, інші – представлені до них. Знає, що багато хто їх точно заслужив.
Як корінний чернігівець Дмитро про руйнування рідного міста каже наступне:
«Фактично, що ці звірі зробили з Черніговом, є закономірним наслідком загальнонародного виправдання у цій тиранії. Вони вважають, що без цієї тиранії імперія зла розпадеться. Можливо, там є якісь дисиденти, якась інтелігенція, але їх впливу ми не бачимо… Що стосується Чернігова, це тисячолітнє місто, яке має славну історію оборони, це полкове місто, яке пам’ятає Мазепу, Лизогубів та інших. І ось ці традиції, все, шо прийшло від діда-прадіда і забезпечило вдало оборону попри втрати».
Микола
До 24 лютого Микола, боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського, керував великим підприємством у Чернігові.
«У перші ж дні повномасштабного вторгнення його кабельний завод знищили рашисти. – Розбомбили вщент, – розповідає Микола. – Ми зі знайомим будували телекомунікаційний бізнес буквально з нуля. Цього року ми знайшли клієнтів у Німеччині, це мало бути наше перше експортне замовлення. Ми зробили 350 кілометрів кабелю, мали відправити німецьким клієнтам 27 лютого. Не встигли. Усе, що виготовляли, згоріло… Кабелю немає. Підприємства теж».
Про те, що завод зруйнували російські загарбники, Микола дізнався вже тоді, коли був на бойових позиціях. 24 лютого він ще вийшов на роботу. Вранці до нього приїхали військові і попросили допомоги з транспортом. Чоловік зголосився бути водієм.
– Катав хлопців увесь день. Вперше побачив російського «тигра», якого відбили наші розвідники. Ввечері сказав: «Забирайте мене до свого підрозділу». Але наступного дня хлопці передислокувалися. Тож я пішов до військкомату, – згадує Микола. – Власне, вже 25 лютого я пройшов бойове хрещення авіаобстрілом – саме тоді росіяни влучили у склад боєприпасів. Нас «крили» постійно, але й ми добряче «насипали»! Моє завдання у підрозділі – забезпечення зв'язку. Тобто я і у війську працюю за спеціальністю.
Дякуємо нашим мужнім захисникам за службу! Віримо в ЗСУ!
За матеріалами служби зв’язків з громадськістю Оперативного командування «Північ»
