Завантаження ...
banner
banner

Максим з Ніжинщини: зараз планую стати тренером з лижних гонок

290138461_399483395543563_141887224589155907_n.jpg

21-річний боєць ще навчається в інституті, але з початком повномасштабного ворожого вторгнення без роздумів та вагань долучився до оборонців Чернігівщини, адже захист рідної землі вважає своїм священним обов’язком.

Народився Максим у селі Митченки на Ніжинщині – там певний час жив та навчався, але після закінчення школи переїхав до міста, аби вступити у Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т.Г. Шевченка. Він з дитинства професійно займається спортом: захоплюється кросом та має звання кандидата у майстри спорту з лижних гонок та спортивного орієнтування.

 

"Я досі навчаюся за спеціальністю "фізична культура і спорт". В дитинстві мріяв стати адвокатом, бо тяжів до справедливості, але зараз планую стати тренером з лижних гонок і спортивного орієнтування".

 

Того ж дня Максим долучився до одного з військових підрозділів нашого краю, вперше серйозно взявши у руки зброю та вдягнувши однострій. 

 

"Спочатку складно було звикнути до специфіки військової справи, особливо у питаннях вертикального підпорядкування, але побратими мені дуже допомагали. Також в нагоді стала і професійна спортивна підготовка, зокрема, спортивне орієнтування. Я по життю завжди підіймаю моральний дух у колективі, а тут траплялися моменти емоційного виснаження, найбільше, коли втрачаєш побратимів".

 

Спочатку складно було звикнути до специфіки військової справи, особливо у питаннях вертикального підпорядкування, але побратими мені дуже допомагали. Також в нагоді стала і професійна спортивна підготовка, зокрема, спортивне орієнтування. Я по життю завжди підіймаю моральний дух у колективі, а тут траплялися моменти емоційного виснаження, найбільше, коли втрачаєш побратимів.

 

"Того дня нас четверо стояло на «передку»: ми виглядали ворожу колону, коли за барикадою почалися постріли. Тут командир каже, що треба "лупанути" по ворожому танку. Ну я, активіст та студент, який тільки третій день в армії і вдруге тримає автомат, визвався стріляти. Звичайно, до цього стріляти з РПГ мені не доводилося, але, як то кажуть, сучасні виклики вимагають сучасних рішень: в мережі подивився кілька відео-оглядів, та й так і навчився стріляти. Як результат – ворог від наших позицій відійшов".

Максим зізнається, що у першому бою було страшно, особливо, коли біля ніг падали ворожі кулі та здійснювався авіаналіт: все дрижить, у вухах – дзвін, нічого не зрозуміло. Але згодом звикнули, навіть під звуки бомбардувань книги читали та малювали. Він каже, що за час оборони запам’яталося багато чого, але найбільше, коли вони за наказом командира вийшли з "секрету", а через 2 години туди прямою наводкою "гахнув" танк. Тоді їм дуже пощастило, бо від них би нічого не залишилось. Юний захисник вже має певні плани, які втілюватиме у життя після перемоги.

 

"Зараз я мрію з другом, тепер вже побратимом, відправитися у навколосвітню подорож. Я вже багато подорожував автостопом як по Україні - тоді ми подолали більше 30 000 км, так і, наприклад, по Італії. Але найперше після перемоги влаштую марш у пам'ять загиблих побратимів. Попередньо, у Києві, щоб зібрати якомога більше людей".