Історії бійців Ніжинського батальйону

З початком війни чоловіки стали на захист України. В кожного з них була одна ціль – захистити рідний дім. В кожного з них за спинами лишились їх найдорожчі люди: діти, дружини, батьки, брати, сестри.

Ніжинський батальйон було створено у квітні. Військові пройшли підготовку та відбули для служби в призначене місце дислокації. До його складу ввійшли бійці ТрО з усієї Чернігівщини. В батальйоні  є як і досвідчені військові, так і ті, хто ніколи не тримав зброю в руках. Журналісти MYNIZHYN.com поспілкувалися з бійцями та прожили один день з життя військових. Нести службу – тяжка праця. Під пекучим сонцем хлопці роблять бліндажі, копають власноруч окопи, тренуються. Те, що здається для нас важким – бійці роблять з радістю та вірою в перемогу! Кожен з них говорить: "Хто як не я".

Командир батальйону майор "Грім" за кожного бійця стоїть горою. Говорить, що основна задача – зберегти кожного бійця та повернути живими додому. Він додає, що зараз бійці всім забезпечені. Проте, є потреба в забезпеченні тепловізорів, генераторів та бензопил. Дуже дякував волонтерам з Ніжинського району та Миколі, який зараз в Німеччині і всіляко допомагає батальйону.

Зазначимо, що кожен боєць зустрічав нас з посмішкою та позитивним настроєм! Кожен з них – наша гордість! Кожен з них народився та виріс на Чернігівщині, а війна об’єднала їх в один єдиний батальйон, який для бійців тепер сім’я. В кожного з них своя історія, кожен з них мав свої мрії, плани та бажання... Хлопці кажуть, що все буде, тільки після перемоги.

В кожного взводу є свої чотирилапі побратими. Ми побачили Рембо та Пулю, на фото вони теж є.

Боєць Богдан, позивний "Історик" з Ніжина в перший день війни забіг додому, зібрав речі, попрощався із сім’єю (у військового 3 дітей та дружина) та пішов на захист Держави.

"Я знав, що, можливо, це навіть останній раз з ними прощаюся… Але, по-іншому я не міг… Я сам би себе не поважав, якби залишився. І з цього часу я у ЗСУ".

Дружина та діти були шоковані, але зараз вони підтримують Богдана та пишаються ним.  Багато побратимів, які служать разом з "Істориком" були на захисті Ніжина та Чернігівщини. Він говорить, що кожен боєць – гордість для своєї родини та дітей.

Богдан закінчив Ніжинський педагогічний університет на факультеті історії та правознавства. Після навчання працював вчителем історії в Черкаській області. Саме тому побратими і "нагородили" таким позивним.

 Зараз по вечорам "Історик" розповідає своїм бійцям у бліндажі лекції по історії та патріотизму: як потрібно любити Україну, як цінувати та захищати Батьківщину. Богдан всім бійцям розповідає, що вони майбутні легенди для своїх родин, що вони на службі для того, щоб оберігати та захищати рідну землю. Кожен з бійців має пишатись тим, що має можливість захищати землю для своїх дітей та внуків.

Військовий налаштований на перемогу та має багато планів:

"Я мрію про перемогу! Бажаю, щоб швидше закінчилася війна. Щоб менше було жертв і щоб не бачити ці страшні новини. Бажаю звільнити Крим, Донбас, південь України, брати в цьому активну участь, а потім повернутися назад і відбудувати нашу країну, підіймати з руїн. Бажаю побувати на відбудові Маріуполя та Сєвєродонецька. Зараз ми захищаємо наших дітей, а далі ми будемо будувати майбутнє наших дітей".

Лейтенант Артем з позивним «Тосік» родом з Бахмача, закінчив Сумську військову кафедру. На війну пішов на третій день. Спершу вступив до лав ТрО, а потім пішов добровільно до військкомату, звідти його направили до Ніжина.

"Вже на місці сформувався наш батальйон. Мене поставили командиром взводу. Спочатку було трохи страшно, оскільки я наймолодший в нашому взводі. Мені 25. Проте, хлопці в нас чудові, слухняні. Всі служимо, захищаємо країну. Всі як один налаштовані на перемогу".

Артем має дружину. Розповідає, що одружився минулого року. Вона - теж військова і несе службу, тому віднеслась до всього з розумінням. Батьки хвилювались, особливо мама, але зараз заспокоїлась та підтримує сина.

Боєць Стас з позивним "Базука" з Сновська розповідає, що з самого ранку 24 лютого його місто було окуповане. Можливості виїхати не було, оскільки має дружину та маленьку дитину. Як тільки запрацював воєнкомат, Стас відразу пішов для того, щоб захищати Батьківщину.

"По заявці нас мала б бути певна кількість чоловік, а прийшло майже в два рази більше. Ніхто з них не хотів йти додому. Оскільки я був на той момент єдиним офіцером, то мене відразу відправили. Сюди я потрапив з рідним братом. Спершу ми прибули до Ніжина, там я був призначений командиром першого взводу. Брат зараз в моєму взводі".

Стас спеціаліст у галузі спеціалізованих комп’ютерних систем, паралельно навчався на кафедрі військової підготовки. Отримав звання молодшого лейтенанта. Боєць не однократно їздив по військових зборах, проходив безліч тренувань, де було присвоєно звання лейтенанта. Після місяця служби йому було присвоєно звання старшого лейтенанта.

"Настрій бойовий! Бажаємо, щоб це все скоріше закінчилося. Хочеться повернутись до звичного та нормального життя!"

Вдома на військового чекає дружина та маленький син.

Василь з позивним "Турист" з Чернігова. Позивний отримав, бо в мирному житті він займався туризмом. Боєць багато подорожував, ходив в Карпати.

"Наші українські гори дуже гарні. Вони манять своєю неймовірною красою. Я закохався в них з першого разу! Відтоді вже не зміг без них".

Василь говорить, що з початку війни пішов захищати місто-Герой  Чернігів добровольцем. Військовий додає, що перші чотири дні навіть не було автомата. З побратимами мінялися, допомагали один одному, як могли. Потім вже з’явились трофейні автомати.

"Так і боронили Чернігів. Було дуже багато різних випадків. В 30-ти метрах три рази падала авіабомба, але ще рано помирати. Ще є багато великих справ".

Вдома на Василя чекають батьки.

"Я з першого дня батькам нічого не говорив. Щоб мама не переживала,  я їй казав, допомагаю волонтерством. Проте, насправді, знаходився під бомбами. Коли мама дізналася був плач та сльози. Я її заспокоїв, сказав, що треба! Ми маємо захищати країну!"

Після закінчення боїв в Чернігові Василь поїхав до батьків. Там пішов у військкомат, а вже звідти направили до Ніжина.

Руслан з Любеча з першого дня війни пішов до ТрО. Захисник розповідає, що коли побачив Бучу та Гостомель – прийшов додому та повідомив батьку, що їде. В Ріпках Руслан пішов до військкомату і звідти вже направили в Ніжин. Розповідає, що дружина теж військова, несе службу в іншій області. Боєць налаштований позитивно та чекає на перемогу!

Юрій теж родом з Любеча. Працював трактористом у Чорнобилі. З початку війни пішов до ТрО, потім у військкомат і вже звідти у Ніжин. Вдома на бійця чекають мама, сестра та дівчина. Юрій, як і всі захисники має найбільше бажання, щоб скоріше закінчилася війна.

Володимир з позивним "Мажор" - командир взводу, родом з Менського району. Закінчив військову кафедру в Сумах. В мирному житті працював у Чернігові на деревообробному підприємстві. 

Командир розповідає, що пройшов навчання і відразу потрапив в окремий кулеметний взвод. Зараз несе службу разом із своїми бійцями, які власними силами укріплюють позиції та постійно проходять тренування. Військові самостійно будують бліндажі та створюють належні умови для захисту.

Владислав "Фізрук" родом з Оленівки, Ніжинського району. Військовий розповідає, що 24 лютого довго не міг виїхати, оскільки перебував у іншому місті по роботі. Додому зміг потрапити аж 2 березня. Пішов до ТрО.

"Потім нам повідомили, що формується батальйон. Вирішив піти добровольцем.  На наступний день уже був у військкоматі о 8 ранку.  Я навчався в інституті спорту. Звідти і позивний. В мирному житті працював в особистій охороні. Постійно по роботі їздив по містах України. Зараз працюємо та виконуємо свою роботу. Налаштований тільки на перемогу! Вона буде лише за нами!"

На військового вдома чекають мама та дівчина, які його підтримують.

Олексій "Куга" - потрапив під мобілізацію. Розповідає, що через тиждень подзвонили з військкомату і сказали прийти з речами. З 8 квітня був направлений до окремого кулеметного взводу.

Військовий родом із с. Ніжинське, Ніжинського району. Закінчив навчання у НДУ, за фахом психолог. Олексій – голова федерації футболу Ніжинського району.

Максим з позивним "Масяня" - ніжинець. Спершу був волонтером, потім пішов до ТрО. Говорить, що 23 лютого приїхав в Україну, вирішив відсвяткувати вдома День народження. Проте, плани перебила війна.

В’ячеслав "Бес" з Городні, розповідає, що місяць був в окупації. Як тільки запрацював військкомат – пішов вступати до ЗСУ. Звідти, був направлений в Ніжин. Так і потрапив до батальйону. 

Зараз на військового вдома чекає мама та вагітна дівчина Анастасія. Боєць, як і всі – налаштований тільки на перемогу.

Командир Олександр Михайлович "Тихон" родом з Корюківки. Пішов до лав ЗСУ добровольцем. В мирному житті був гравером. Має хобі художник та скульптор.

Вдома на "Тихона" чекає дівчина Тетяна, яка підтримує та допомагає.

Боєць Денис з Борзни (звідти і позивний отримав "Борзна")  до війни працював у "Київ Зеленбуді". До лав ЗСУ пішов добровільно. З 7 квітня несе службу на посаді стрільця. Зізнається, дружині Тетяні повідомив, що йде за повісткою, а сам пішов добровольцем. Вона підтримує бійця та чекає на нього разом з донечками Софією та Ангеліною. Денис з неймовірною любов'ю говорив про донечок та дружину, яких дуже любить.

Боєць додає, що налаштований тільки на перемогу! Захищати свою Батьківщину – святий обов’язок кожного Захисника.

Командир взводу Максим "Сніжок" з Коропа. Боєць закінчив військову підготовку у Сумах. Навчався у Чернігівському Політехнічному університеті. З початку бойових дій перебував у Чернігові.

До лав ЗСУ пішов добровільно. З 9 квітня був призначений командиром 3-го стрілецького взводу. З самого дитинства хотів бути військовим, саме тому після закінчення 11 класів почав втілювати мрію у життя.

Максим розповідає, що дуже задоволений службою та своїм взводом. Бійці налаштовані рішуче! Кожен військовий гідно несе службу та виконує всі поставлені завдання, які надає командування.

Командир зізнається, що раніше були певні проблеми із колишнім командиром (позивний "Дольф"), але зараз ці питання вирішені.

Самі ж бійці цього взводу постійно в роботі. Говорять, що відпочивати ніколи, війна ще не закінчилась. Потрібно постійно тренуватися та бути готовим до всього.

Військові висловлюють подяку Ніжинській районній ТГ, Борзнянській, Бахмацькій та Комарівській ОТГ та старості села Штепівка, які постійно допомагають.

Звісно, ми як і всі бійці чекаємо на перемогу! Бажаємо, щоб кожен захисник повернувся додому, до своєї родини, до тих хто чекає та підтримує. З такими Захисниками ворог не посміє ступити на нашу рідну землю! А, найголовніше, ми щиро вдячні кожному нашому Захиснику за спокій та сон, за те, що оберігають та турбуються про кожного з нас! За те, що пішли боронити країну, за недоспані ночі, за тяжку працю та службу. З вами не тільки ваші рідні, з вами – вся Україна! 

Ніколи не забувайте хто нас оберігає.

Висловлюємо подяку Лорі Жуковій-Одосовській та її команді, які передали нашим хлопцям смаколиків.