Війна повністю змінила життя українців, забравши відчуття безпеки і певності, що позначилось у багатьох на емоційному стані. Психологи радять уберегти себе від надмірної тривожності, яка може мати певні негативні наслідки. Як впоратися із негативною інформацією та подолати психологічні розлади та кризи під час війни в родині та соціумі?
Щоб знайти відповіді на всі ці питання, журналісти MYNIZHYN.com поговорили з кандидатом психологічних наук, практичним психологом, яка надає допомогу постраждалим від війни, Марією Наконечною.
- Пані Марія, кому і за яких симптомів варто звернутися до психолога?
- Таке рішення людина зазвичай приймає сама. Будь-які негаразди у житті можуть стати поштовхом для зустрічі з фахівцем, який надає психологічну допомогу. Особливо слід звернути увагу, коли починаються проблеми зі сном, настроєм та апетитом. Це може сигналізувати про певне неблагополуччя.
- Сьогодні у багатьох людей проявляється почуття провини. Що з цим робити?
- Почуття провини може бути тотальним, всеохоплюючим: не служу в ЗСУ, виїхав в іншу країну, мало допомагаю… Існує також провина вцілілого – залишився живим після бою, живу, хоча якісь друзі і знайомі вже ні. Провина не ґрунтується на раціональних засадах та підґрунтях. Слід розуміти, що відчувати провину нормально в таких умовах, як ми зараз живемо. У нас у всіх нормальні реакції на аномальну ситуацію – війну. Потрібно практикувати самоспівчуття (термін запропонований Крістін Неф) та раціонально пояснювати собі та іншим, що переживати цілий спектр негативних емоцій зараз нормально.
- Як пережити жах, який ми побачили у різних містах та селищах України?
- Як писав фахівець з психології переживання, доктор психологічних наук, професор Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя, Микола Папуча, переживання є переведенням в «своє-живе». Отже, переживати потрібно, привласнюючи собі певний досвід, поступово вводячи його в нашу життєву історію. Жах від відео, світлин, репортажів, жах від реалій війни може стати моїм, привласненим і пережитим мною, коли я розмовляю про це, обговорюю, малюю каракулі, включаюся в діалог з іншим чи з самим собою. Поступово ми внутрішньо будемо рости, а жах – ставати меншим. Також, корисно звернутися до психолога чи психотерапевта.
- Де черпати сили під час війни, коли відчуваєш безсилля?
- Треба, перш за все, турбуватися про базові речі: регулярно спати, харчуватися, рухатися, бувати на свіжому повітрі. Слідкувати за тим, аби не перезавантажувати себе, не перепрацьовувати та не заганяти себе в глухий кут. Корисно також скласти список ресурсів – що саме дає вам сили, натхнення, енергію та позитивні емоції. Включати щось із списку ресурсів в щоденні справи, а увечері обов’язково себе за це хвалити. Це нормально.
- Як позбутися «ефекту сирени», коли у вухах постійно чується звук сирени повітряної тривоги, хоча насправді його зараз немає?
- Чути звук повітряної тривоги, коли її немає - це ознака психологічного напруження. Тут можуть допомогти вправи на релаксацію, збільшення ресурсів відпочинку та подолання проявів ситуативної тривожності. Наприклад, допомагає дихальна вправа 3-4-8: глибокий вдих на рахунок три, затримати дихання на рахунок чотири, повільно видихнути на рахунок вісім. Повторити 4-5 разів, потім дихати спокійно.
- Багато людей, які виїжджають після обстрілів, описують свій стан як «заморожений». Як виходити з такого стану?
- «Замороженість» може свідчити про відділеність людини від власного досвіду, від власного життя. Від цього можна відійти через заземлення. Наприклад, назвіть п’ять речей, які ви можете бачити, чотири речі, які ви можете чути, три речі до яких могли б доторкнутися, дві речі, які ви могли б понюхати, і одну річ, яку ви могли б скуштувати. Інший варіант – відчути опору під ногами, доторкнутися до 5 речей в оточенні, називаючи їх. Поступово переживаючи, не поспішаючи. Переживання будуть здійснювати свою роботу. Треба дати собі час та, за можливості, звернутися до психолога або хоча б обговорити з другом чи подругою таку ситуацію.
- Наші діти вже автоматично стали дітьми війни. Як говорити з ними про війну, про втрати?
- Говорити з дітьми про війну дуже важливо. Треба, аби вони проговорювали свої думки, почуття щодо цього, щоб малювали свої страшні сни та позитивне завершення своїх снів. Потрібно говорити так, щоб діти зрозуміли Вас та змогли Вам довіритися, розказати щось.
- Якщо немає можливості звернутися до фахівця, чи можливо самостійно вийти з кризового стану чи якось полегшити його?
- Так, це можливо. Але кожна ситуація є індивідуальною. Тому загальні міркування будуть працювати обмежено. Треба слідкувати за сном, настроєм та апетитом: висипатися, харчуватися та робити щось для свого комфорту та радості. Може допомогти читання літературу з психологічної самодопомоги. В. Франкл писав, що людина керується екзистенційними сенсами. Якщо є навіщо та заради чого жити, то людина може витримати будь-яке «як». Зичу всім переможного миру та міцного здоров’я, як фізичного так і психологічного.
