Завантаження ...
banner
banner

Сучасне поле для дитячої футбольної школи Ніжина

7859.jpg

Ніжин - спортивне місто. Воно налічує багато різних секцій, шкіл, гуртків. Кожен з дітлахів має можливість вибрати для себе улюблене заняття: боротьба, бокс, футбол, волейбол, дзюдо та інші. Проте, для занять улюбленим видом спорту потрібні не тільки хист та бажання, а й облаштовані зали та майданчики.

У грудні минулого року, на сесії міської ради, депутати виділили 2 500 млн грн на проведення поточного ремонту з відновлення та облаштування футбольного поля розміром 50Х70 м у Ніжинській дитячо-юнацькій спортивній футбольній школі.

Зараз, коли життя у всіх сферах діяльності поступово відновлюється, постало питання щодо реалізації і вище зазначеного проєкту. Чи на часі він? Ми вирішили вислухати думку тренерів Ніжинської дитячо-юнацької спортивної футбольної школи і батьків юних футболістів.

Олег Давидов, заступник директора Ніжинської ДЮСФШ:

– Все моє життя пов’язано з футболом. Тому знаю, що кажу: на жаль, Ніжинська дитячо-юнацька спортивна футбольна школа не має перспектив, тому що відсутня інфраструктура. В першу чергу, потрібно стандартне поле. А його немає. Це те саме, що навчатися грати на гітарі, не маючи інструменту. Через відсутність стандартного поля ми не можемо запросити до себе команди з таких міст, як Київ, Львів, Одеса, Дніпро, Тернопіль, Івано-Франківськ, Вінниця. Хоча могли б не тільки проводити у себе змагання, а й навіть заробляти. Наразі оренда стандартного поля становить 5–7 тис грн за одне тренування або змагання. У Києві за 45 хвилин – 800 гривень.

На Чернігівщині є чудовий приклад, де працює футбольна база. Це село Плиски Борзнянського району. Сплачуючи оренду за використання футбольних полів, а їх тут три, «чужі» команди поповнюють місцевий бюджет. З цього також мають зиск готель, заклади харчування. Чим Ніжин гірше Плисок? Я вважаю, будівництво сучасного футбольного поля стало б для Ніжина іміджевим проєктом.

Але найголовніше – діти. Саме вони повинні бути в пріоритеті. Завжди. В будь-які часи. Спорт повертає їх до життя, допомагає швидше «одужати» не тільки морально, а й психологічно після посттравматичних синдромів. Зокрема, йдеться про стреси, отримані під час активних бойових дій. Наразі нашим дітям потрібно якомога більше позитивних емоцій, більше бувати на свіжому повітрі, набиратися сил. Дитинство ще ж ніхто не відміняв. Ми, дорослі, повинні докласти всіх зусиль, щоб воно було щасливим.

Валентин Мазун, старший тренер – викладач ДЮСФШ, батько вихованця:

– Я працюю тут 16 років. І весь цей час чую розмови про будівництво нового сучасного поля. На жаль, поки що це лише порожні балачки. Наразі у Ніжині два поля, де можуть тренуватися футболісти. Одне – на території нашого спортивного закладу. Розміри цього міні-поля складають 40Х20 м. Друге – на стадіоні «Спартак». Там займаються дорослі спортсмени.

Ми з вихованцями беремо участь у багатьох турнірах. За поїздки платять батьки. В тому числі – й за оренду полів. Пам’ятаю, в 2008–2009 роках СК «Чемпіон» готовий був провести змагання у нашій футбольній школі, але в результаті зіграли на стадіоні «Спартак».

Крім того, нам для тренувань на вулиці не вистачає світлового часу. Приміром, у Сумах діти тренуються до десятої години вечора. А після десятої – ветерани. Ми не можемо собі такого дозволити.

Я виступаю за підтримку розвитку спорту у Ніжині не тільки як тренер, але й як батько: футбольну школу відвідує мій 8-річний син.

Під час активних бойових дій Матвєй з мамою перебував за кордоном. Він навіть спробував займатися футболом в одній з тамтешніх спортивних шкіл. Не сподобалося. Матвєй дуже хотів повернутися додому, до своєї рідної футбольної школи. Коли повернувся, то підстрибував майже до небес. Емоції зашкалювали. Саме для цього ми, тренери, і працюємо – щоб бачити щасливі дитячі очі!

Нині, незважаючи на канікули, тричі на тиждень займаємося з сином футболом, адже у спорті перерв не буває.

Сергій Завгородній, батько вихованця:

– Якщо дивитися з прицілом у майбутнє, нині ми закладаємо фундамент для наших діток. Наразі у Ніжинської футбольної школи є все: тренерський колектив, бажання батьків, дітей – ми ростемо і фізично, і у спортивному сенсі, наскільки це можливо. Але, як кажуть фахівці, серйозних перспектив немає. На жаль.

Кошти, які виділила міська рада наприкінці 2021 року, мають цільове призначення. То чому їх не використати на благо наших дітей?

Юлія Паливода, мати вихованця:

– Я – мати, і чудово розумію, як краще для моєї дитини. Бачу, наскільки благотворно впливають на мого сина футбольні тренування: після сигналів тривоги, яких він все ще лякається (це же дитина!), біжить до футбольної школи і повертається звідти зовсім іншим – спокійним і врівноваженим. Це для нас, батьків, надважливо. Особливо зараз, коли у країні точиться війна.

Ми, дорослі, повинні зробити так, щоб вона не забирала дитинство у наших дітей, щоб їхні мрії збувалися.

Юлія Пустовіт, директор Ніжинської ДЮСФШ:

– На початку навчального 2021–2022 року у нашому закладі нараховувалося 284 дитини, ще приблизно 30–40 приходять щодня поганяти на спортмайданчики м’яча. Повномасштабне вторгнення змінило наші плани, внесло корективи у нашу роботу – ми тільки-но розпочинаємо повноцінний робочий процес. Півроку тому мене призначили на посаду директора школи, і раптом – таке випробування: військові дії у нас, на Ніжинщині!

І це випробування не тільки для мене. Для всіх нас. В першу чергу – для наших юних вихованців. Вони ж ще діти, їм важче пережити стрес, отриманий під час активних бойових дій. Тому наша задача – максимально полегшити цей процес, допомогти дітям отримати психологічну розрядку. Спорт – дуже добрий в цьому помічник.

Питання про будівництво сучасного футбольного поля порушується вже понад півтора десятиріччя. Колективу нашого закладу, звичайно, хотілося б, щоб воно вирішилося позитивно. Підтримують нас у цьому і батьки – численні звернення скеровані до відділу з питань фізичної культури і спорту, депутатів. Черговий такий лист написаний два тижні тому.

Я щиро вдячна за підтримку, яку надають нам місцева влада, відділ з питань фізичної культури і спорту на чолі з Павлом Глушком. Також висловлюю глибоку подяку своєму колективу – разом з ними тримаємо спортивний фронт. І не тільки. Один з шести тренерів з самого початку повномасштабної війни став до лав захисників, ми дуже цим пишаємося.

Віримо у ЗСУ! Віримо у нашу Перемогу! Віримо у майбутнє наших вихованців!