Завантаження ...
banner
banner

Судинний хірург Чернігова: оперували під ліхтариками та в +8

gr_23.07.2022_hirurg.jpg

Лікар - покликання. Це складна та тяжка праця, особливо коли ти - хірург. А під час війни - ще складніше не тільки фізично, а й морально. Незважаючи на будь-які умови лікар завжди готовий рятувати життя.

Роман Володимирович Бондаренко, судинний хірург із Чернігова розповів, як намагався рятувати не лише життя, а й кінцівки потерпілим у місті, яке взяли у кільце. Це чуйна та прекрасна людина з добрим серцем. Через чарівні руки судинного хірурга Романа пройшло багато людей.

 

Вибачте, вашу кінцівку врятувати не можна, її треба ампутувати, бо це питання життя або смерті». Морально дуже важко дивитися в очі хворому і говорити це, - розповідає лікар.

 

Після 24-го лютого робота лікарів кардинально змінилася. Звісно, до війни ніхто не буває готовий. Певну підготовку Роман Володимирович мав, бо навчався на військовому факультеті медичного університету, мріяв стати військовим медиком, але через певні причини цього не сталося, тому він – судинний хірург.

Коли місто потрапило у щільне кільце, в усі лікарні почали масово надходити постраждалі.

 

Тож удома я майже не бував. Згадувати такі моменти важко. Це якраз те, що дуже хочеш забути, але не виходить. Коли зникло тепло, вода, електрика – стало занадто складно, бо оперувати доводилось за температури +8 в операційній. Одягав два операційних костюми і теплі шкарпетки, щоб хоч якось зігрітись, - продовжує Роман Володимирович.

 

Хірург згадує, що особливо запам'ятався випадок, коли 17-го березня відбувся масовий артобстріл міста, після якого кілька годин поспіль звідусіль везли поранених. 

 

Мене попросили залишитися, бо в одного з них була підозра на судинне ушкодження. Я запідозрив, що у пацієнта ушкодження підколінної артерії. Так і було. Ми повезли його в операційну. В цей же момент знову розпочалися обстріли, і нам довелося оперувати під ліхтариками мобільних телефонів. Хлопець перед цим втратив багато крові, тож операція була вкрай складною.

 

Однак за день стало зрозуміло, що, на жаль, кінцівку врятувати не вдасться. М'язи відмирали, почалася ниркова недостатність. Наступна операція – і знову артобстріл. 

 

Я розумів, що був би радий «вигнати» медиків із операційної, щоб вони сховалися, але не можу цього зробити, бо не те що кожна рука, кожен палець потрібен.

 

Після ампутації лікарі намагалися дістати необхідні медикаменти, кров, плазму для пацієнта, бо всі запаси були використані, а станція переливання крові теж постраждала під час обстрілів. На щастя, в цьому їм допомогли волонтери.

Хлопця вдалося стабілізувати, але в нього ще були тяжкі вогнепальні ураження верхньої кінцівки. Травматологи не могли нічого зробити, бо не було необхідних девайсів. А хлопцю дедалі гіршало й гіршало. Виникли інфекційні ускладнення, довелося робити реампутацію. 

 

Однак ми не могли прооперувати його руку, їй була потрібна серйозна антибактеріальна терапія, нормальні побутові умови, яких у заблокованому місті ми не могли забезпечити. На щастя, в кінці березня хлопця вдалося евакуювати. А нещодавно я дізнався, що його довезли тоді до Києва. Потім було дуже складне лікування, але він – живий і продовжує боротися.

Велика подяка всім лікарям Чернігівщини, які незважаючи ні на що - працювали та продовжували рятувати життя.