Ці люди розповідають, що вони не чули ні сирен, ні вибухів. Відчували лише вібрації. Про те, що почалася війна вони дізналися на підприємстві де працюють.
Від вибухової хвилі повилітали майже всі вікна у будівлі, де вони працюють. Підприємство, яке давало їм роботу, доведеться зачинити вже з настанням перших холодів, якщо не встигнуть поставити скло.
"Ми їхали ще з однією працівницею. Людей не було в транспорті. Бачимо – біля заправки дуже велика черга стоїть, біля банкоматів черга… Ми не зрозуміли, навіть не могли собі уявити, чому це так", – розповідає Тетяна Тишкевич.
Як і більшість тих, хто працює на підприємсті Тетяна не чує. Її колега Світлана Богомаз говорить, що вранці прийшла на роботу, а вже тут всі сказали, що працювати неможна, бо війна. Тетяна вже вдруге переживає війну. У 2014 році вона переїхала до Чернігова зі сходу України.
"Був страх смерті, дуже. Боялася, що розбомблять будинок, і було зовсім страшно, бо було невідомо, що це таке і що воно почалося".
Світлана ж розповідає, що її дуже налякало. Коли вона пішла за водою то був такий сильний вибух, що у неї все всередині здригнулося. Також вона говорить, що коли обстріляли стадіон імені Гагаріна, її аж підкинуло в ліжку. Тоді під час бомбардування стадіону від вибухової хвилі постраждала будівля Чернігівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих.
"У нас вибуховою хвилею вибило всі вікна, які були дерев’яні. А це 80%. Пошкоджені і євровікна. Піднялась підлога, яка була промислова, заливна, на бетоні – вона відірвалася від бетону. Пошкодився дах. Стіна коридору на першому поверсі зрушила з місця. Тріщини, цегла вибита", – розповідає директорка Чернігівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих Людмила Зубрицька.
Своїми силами працівники навели тут лад – прибрали сміття й уламки цегли, затягнули вікна плівкою.
Зі слів Людмили Зубрицької, якщо не встигнуть поставити вікна до настання холодів – підприємство не зможе працювати через порушення температурного режиму, і втратить замовлення, яких і так зараз небагато. Але головна проблема в тому, що люди, які не чують, втратять чи не єдиний спосіб бути у суспільстві – серед тих, хто їх розуміє. Людмила сумнівається, чи візьмуть слабочуючих людей на роботу інші фірми.
