Завантаження ...
banner

"Люди приходили і говорили: ми вам допоможемо - ось наші руки": розмова з ніжинським підприємцем, який допомагає ЗСУ

456.jpg

4 вересня - день підприємця України, яке відзначається щорічно, в першу неділю вересня. Через війну, розв’язану РФ, весь світ змінився до невпізнаваності, в тому числі й економіка країни.

"Разом ми – неймовірна, непереможна сила! Слава Україні!" 

Сьогодні MYNIZHYN.com зустрівся з ніжинським підприємцем, який має власну кузню - Григорієм Вербою. Ми говорили з ним про життя, про війну, про наших неймовірних людей і допомогу армії у воєнний час. 

Детальніше читайте у нашому матеріалі.

- Багатьом ніжинцям відома кузня, під назвою "Верба", яка виготовляє різні метелеві вироби. Скажіть, а які саме у вас вироби, що можна серед них вибрати?

- Все, що можна зробити своїми руками, і звісно за допомогою техніки - все ми робимо. Це й ворота, хвіртки, гойдалки, столи, лавки, вазони для квітів, тощо. Тобто від гвіздка до металевих воріт. 

- У Ніжині говорять, що Григорій Верба долучений до допомоги нашій армії. А чим саме і яку допомогу надаєте? Як дізнаєтеся, що є та чи інша потреба? 

- З перших днів війни ми шукали в інтернеті інформацію про те, які потреби у наших бійців. Адже сидівши вдома і просто переживаючи, ти нічим не допоможеш. А, от перебуваючи на роботі, спілкуючись з людьми, які знають, що ми можемо щось зробити з металу, з’явився так званий інформаційний ланцюг і "пішло – поїхало"! 

24 лютого після обіду ми просто пішли додому, тому, що в нас закінчився матеріал для роботи, а бази, де можна його закупити не працювали. А починаючи з 25 лютого, ми виходили на роботу, аби бути на місці і робити те, що зможемо, з тих підручних засобів та матеріалів, які залишалися на той час в наявності. В ці дні в місцевих телеграм каналах почала з’являтися інформація про потреби бійців і саме, ті, які змогли задовольнити ми. Це "їжаки" для вантажної та легкової бронетехніки, печі – буржуйки і дуже багато ми тоді виготовили броне плит для наших хлопців. Все це доставляли на передову через волонтерів. 

- А хто допомагав фінансово, адже це затрати енергії, матеріали, робота…

- В перші дні все це робили за свій кошт і за допомогою тих матеріалів, що у нас залишалися. А потім дуже допомогли обладнанням та матеріалами різні організації та просто звичайні люди і я хочу їм всім
подякувати за це! Ми тоді працювали весь світовий час і роботи було дуже багато. Зараз такої кількості заявок від наших бійців немає, особливо на броне плити. Тепер ми виготовляємо невелику кількість буржуйок, які плануємо передати для ЗСУ, адже вже осінь і з настанням холодів ця потреба залишається і думаю, це буде необхідність №1. 

- На жаль, зараз ми всі розуміємо, що війна так швидко не закінчиться і на скільки ви готові й надалі задовольняти потреби бійців ЗСУ за допомогою свого виробництва? Адже і вам потрібно якось жити?

- Ми зараз намагаємося і собі заробити якісь кошти, виготовляти вироби під замовлення і т.п. Ще можу сказати, що наша команда своїми руками завжди готова допомогти, а також волонтери, які можуть зібрати матеріали або кошти для виготовлення тих чи інших деталей чи виробів. 

- Зараз, ясна річ, війна внесла корективи у всі сфери життя. Ви – підприємець. Що б ви сказали, з якими проблемами зараз стикаються підприємці, що найскладніше, з вашої точки зору? 

-  Найскладніше – опустити руки, бо потім їх важко підіймати. Адже є багато сфер підприємницької діяльності, які просто закрилися через війну, бо не зрозуміло, що буде далі. Закрити бізнес легко, а от протриматися, як то кажуть "на плаву" в складні часи набагато важче. Приміром, коли почалась пандемія, ми працювали, коли прийшла війна й на нашу землю – ми також працюємо. 

 

 

"Українець не буде сидіти склавши руки, бо ми працьовитий народ, талановита нація"

- Якщо говорити про війну, ваша думка – чому вона почалась? 

- Якщо зазирнути в глибину нашої історії, то свій початок війна бере ще за Петра I, коли українців почали принижувати, коли росіяни, називаючи себе миротворцями, приходили на Україну "допомагати", "визволяти", а насправді забирали наших людей кудись до Сибіру важко працювати, а сюди завозили інше населення. На мою думку, зараз росіяни, особливо десь у віддалених містах та селищах дуже деградували, багато сімей просто вкрай спилися. Тому їм потрібні нормальні, працьовиті люди. Адже українець не буде сидіти склавши руки, ми працьовитий народ, талановита нація, тому ми їм і потрібні і вони починають вивозити наших людей на росію. Це моя думка. 

- А взагалі ви вірили в те, що повномасштабне вторгнення на нашу територію з боку росії буде?

- До останнього я не вірив у це і не чекав повномасштабного вторгнення. Це не вкладалось в голові і це було, як ніж у спину… А вранці 24 лютого, коли весь Ніжин прокинувся від потужних вибухів, я зрозумів, що війна почалась і потрібно захищати свою землю і своє рідне місто. 

"Коли люди приходили і говорили: ми вам допоможемо, чим зможемо, ось наші руки… Це було незвично, це підтримувало і також вражало…" 

 

 

- Війна триває ось уже півроку. Як вона змінила вас? Що б ви сказали?

- Я більше почав спілкуватися з родичами, цінити родину. А ще – якось зовсім змінилося відношення до всіх людей, які мене оточують. Воно просто стало інше. Мабуть тому, що більше почав цінувати і людей, і
саме життя. І я бачу, що й люди навколо також змінилися. От, приміром, коли ми масово намагалися забезпечити потреби наших бійців на передовій, то всі люди, як у мурашнику, були настільки згуртовані, настільки кожен намагався нам допомогти! Це було важливо, це було приємно і так... незвично. До нас приходили люди і приносили, все що могли: і електроди, і стару арматуру і, навіть, бабуся принесла пару електродів, каже, це, мовляв, ось завалялися на горищі, то може вам знадобляться. 

І коли люди приходили і говорили: ми вам допоможемо, чим зможемо, бо фінансової можливості немає, але ось є наші руки… Це було незвично, це підтримувало і також вражало… А якось під час роботи у нас зламалася болгарка і ми не знали, що робити. Отець Михаїл з Покровської церкви придбав нам її і привіз, потім це саме зробив Козієнко Сергій та Передній Дмитро, ще за допомогою "Дім Моди Верба" нам зібрали потрібну кількість обладнання для роботи! За весь час згоріло більше 12 болгарок, які ремонту не підлягали. 

Тому, все що ми виготовляли, це не тільки наша заслуга, це процес всіх людей, які тоді об’єдналися в єдину, згуртовану націю. 

- А чому ми переможемо у цій війні? 

- Тому, що ми вільний народ і не зможемо жити під гнітом. Ми не звикли бути рабами, це не наше, бо наша країна вільна і незалежна, де живе свободолюбивий народ.

"Наступаючій стороні потрібно зупинитись, віддати, те, що їм не належить і домовитись про мирне існування". 

- А коли і як може закінчитися війна,на вашу думку? 

- Коли двоє людей сядуть за стіл переговорів і домовляться про мир. Але ця домовленість має бути тільки за нашими умовами. Ракетами ми не виграємо і нас не переможуть, просто і їх і нас буде ставати менше…Тому, агресору потрібно зупинитись, віддати, те, що їм не належить і домовитись про мирне існування. 

- А якою ви бачите Україну після нашої Перемоги? 

- Розвинутою, незалежною, процвітаючою, вільною, обов’язково дружною і єдиною.

 Хочу висловити подяку організаціям та різним людям, які нам допомагали: 

- ПП "Грівас", керівник Щербина Дмитро Валерійович (підприємство займається виготовленням обладнання для будівництва) 

- Голова ніжинської районної військової адміністраці ї - Григорій Ковтун 

- Покровська церква - отець Михайло та матушка Дарія 

- Опанасенко Анатолій 

- Подружжя Козієнко - Сергій та Юлія

- Волонтерська організація під керівництвом Оскер Олексія (м. Київ)

- Верба Анастасія та її команда (м. Львів)

- "Дім моди Верба" (керівник Верба Тетяна)

- Компанія "АВ Металгруп" (м. Ніжин Скида Анатолій

- підприємці Олександр та Ігор Шалай

- заступник голови районної ради Дмитро Коробко

- Гашко Роман

- Минка Сергій

- Вадим Павленко

- також допомагали волонтери: Прокопенко Сергій, Сіменок Андрій, Лора Жукова та Інна Кулинко зі своєю командою.

Своїми руками нам допомагали на волонтерській основі:

- Ігнатенко Анатолій

- Симоненко Олександр

- Наконечний Михайло

- Верба Володимир

- Фінь Олексій

- Фінь Юрій

- Сидорець Андрій

- Шкарупа Юрій

- Гриценко Віктор

Та за допомою телеграм каналу, а саме завдяки дівчатам Дарині та Анастасії Ткаченко у нас був зв'язок з містянами Ніжина. Разом ми – неймовірна, непереможна сила! Слава Україні!

Більше фото у слайдері:

 

 

Фото з архіву Григорія Верби