Завантаження ...
banner

Якщо знімати, то тільки історії з "кетчупом" замість крові: розмова з американським режисером, який знімав кіно у Ніжині

111.jpg

10 вересня – день українського кіно. Щорічно у другу суботу вересня відзначається професійне свято працівників кінематографії. Ренесанс сучасного українського кіно відбувся — про це свідчать і глядачі, і чисельні добірки найкращих українських фільмів.

Зараз Україна – суцільне історичне "кіно", яке відбувається з нами сьогодні і зараз, бо ми, на жаль, живемо у вирі історичних подій, які і досі не вкладаються в голові. І якщо сказати, що досить боляче від такого щоденного "перегляду", то нічого не сказати…

Але ж, повернемося, все таки, до Дня кіно. 

MYNIZHYN.com поспілкувався з американським режисером, який декілька років тому знімав у Ніжині містичний фільм під назвою "У чорній, чорній кімнаті". Це Денис Соболєв, який родом із Ніжина, і вже більше 15 років живе в Лос-Анджелесі. У цій картині у зйомках було задіяно ніжинських акторів театру, а також звичайних ніжинців. Крім того, у кіно для місцевих жителів є багато до болю знайомих локацій: магазинчики, вулиці, та, навіть, місцеві маршрутки. 

Раніше ми писали: На екрани вийде містичний фільм, який знімали у Ніжині 

Прем’єра фільму очікувалась у кінотеатрах Укаїни у березні 2020, проте завадила пандемія, а тепер на заваді стоїть війна. Ми згадали з Денисом той мирний час і зйомки фільму, поговорили про життя і про війну, і про невинно убієнних у цій війні...

- Перше, що хотілося б запитати: де вас застав початок великої війни? Це і про географію, і про емоційний стан.

- Війна застала мене тут, в Америці. Я зателефонував своєму другові і він сказав, що почалось повномасштабне вторгнення зі сторони росії на Україну. Чесно – я йому зразу відповів: що ти оце вигадуєш якусь нісенітницю?! А він - вмикай CNN і слухай. Я вмикаю ТБ і бачу, що відбувається… І ось тут вибачте мене за "мій французький"… ох…їв, бо в голові і в думках одна нецензурна лексика, адже відбувається те, що просто не вкладається в голові!

Відчуваю шок від отого всього, що діється на Батьківщині! Перші години в мене була просто якась божевільна розгубленість: як?! Адже цього просто не може бути?!... Це перша реакція на події. Друга реакція – страшенна гордість за Україну. Люди піднялися, щоб захищати Україну: російськомовні, українськомовні, вірмени, ассірійці, всі – майже всі! 

А після новин про Бучу була і третя реакція – лють. Я просто ходив, як хворий, декілька днів. Моя родичка, яка була там, розповідала, що саме російські загарбники творили із мирним населенням. А ще, останнім часом з’явилась і злість на тих наших людей, які говорять російськомовним солдатам ЗСУ, що захищали Україну, проливали кров за Батьківщину: "А чому говорите не державною мовою? Другої мови в нас не повинно бути"… 

І це пишуть в основному ті, які відсиджуються в Польщі або десь на Західній. Відразу згадую слова Володимира Зеленського: "Яка різниця, якою мовою ви говорите, якщо захищаєте Україну від ворога". Цитата може не дослівна, але ж погугліть, знайдете. Я Зеленського лише за одну оцю фразу просто готовий обійняти і потиснути йому руку. До речі, це перший український президент, за якого не те, що не соромно, а за кого треба молитися кожен день. 

Коли закінчиться війна і ми Переможемо, в мене буде маса питань і до проекту "95 квартал" і до підприємця Зеленського, але зараз він президент, яким треба пишатися. І я пишаюсь. В мене до нього зараз тільки відчуття поваги. Я все розумію, всі нюанси і політику, і те, що він не біле ягня, але зараз це саме той президент, про якого інші країни можуть тільки мріяти. Інших, що сиділи до нього в тому ж самому крісі, хотілося б бачити, як мінімум, на лаві підсудних в Гаазі поруч з путіним. Ясна річ, що путін, це х…йло, мерзотник і його місце в пеклі на тисячу років! Більш того, бункерний дід – зрадник всіх думаючих російськомовних людей по всьому світу, не лише на росії. Навіть Гітлер німців не зраджував, а цей нелюд зрадив усіх росіян і всіх російськомовних людей! Вибачте за емоційність, але це те, що я відчуваю.

- Ніжин — ваше рідне місто. Ви чекали, що буде війна, вірили в це?

- Ні, звичайно не вірив. Мої родичі в Україні і я завжди тримаю з ними зв’язок. Також наша сім’я в Америці допомагаємо українцям, як можемо і чим можемо, але це інша тема. Я ніколи не втрачав зв’язку ані з родиною, ані з Батьківщиною і завжди в курсі того, що відбувається зокрема в Ніжині. Знаю, коли і де "прилітало" в Ніжин і не вірив, що таке взагалі можливо. Я вірив в те, що в перші 2-3 дні, вояки-росіяни зрозуміють, що ніякі це в біса не навчання, а війна! Вони розвернуться і "бахнуть" по Кремлю! Також вірив, що в перший місяць вторгнення рашистів на території України, той Шойгу або хтось із кремлівської верхівки застрелить диктатора. Клянусь вам – я в це вірив! Наївна ілюзія…

"Будь який фільм, я пропускаю через себе, через свою душу… Історії з Бучі просто вибавають мене з колії".

- Якщо повернутися до теми про кіно… Декілька років тому, ви знімали у Ніжині містичний фільм, який ще не вийшов на екрани. Чи не плануєте зараз зняти фільм, чи короткометражку про вторгнення росії на територію України? І, взагалі, що зараз знімаєте, чим займаєтесь, про яке кіно зараз думаєте?

- Прем’єра фільму була призначена на 23 березня 2020. Але ми потрапили в "червону зону" пандемії. Після ковіду – війна. Насправді фільм давно вже в кінотеатрах України, але не вийшов на екрани. Під
час війни більшість кінотеатрів не працює, решта ж не приносить відповідного прибутку, який був у мирний час. Мої інвестори зараз радять направити зусилля, щодо цього фільму на міжнародний ринок
та платформи. А тема містики – це вічна тема боротьби добра зі злом. Про це і знімаю. Не так давно я закінчив ще один фільм, вже тут, в Америці, під назвою "Попутниця", де головну роль зіграла акторка українського походження Rebecca Prodan, до речі більшість команди на цьому проєкті також з України.

Коли почалась війна, я чекав від колег по цеху (вже в минулому "колег") кіно-росіян, хоч якусь реакцію. Хоча б, щоб хтось написав чи по телефону сказав: як там твоя сім’я? наш путін – х…йло кровожерне.

Або ж навіть банальне: "тримайтеся"! Пару людей так і зробили. Решта – у "відбій". Вибачте, що так відверто. Якось зателефонував хороший знайомий із Києва і запропонував зняти фільм про війну з гарним бюджетом та професійною командою. Фільм не просто такий собі "бачу-жахаюсь-знімаю", а з хорошим сценарієм, все по-науці. І ви знаєте, я був в ступорі.

Знімати, де просто замість крові – "кетчуп" (і усі це розуміють), якщо це якась цікава але вигадана історія, набагато легше, аніж про справжню кров, реальність тих подій, які відбуваються з нашими людьми, з колегами, з друзями. Адже будь-який фільм пропускаєш через себе, через свою душу… І тут я зрозумів, що в будь-який момент, я б просто зламався. Адже оці історії, розказані просто від очевидців, вибивають із колії. От чесно. Художній фільм про справжню кров, не про "кетчуп"… Я просто не зміг би його зняти. Просто не зміг би. Тільки починаю думати і відразу думки по-типу: ну де я знайду кіноактора, який би грав оту свино-собаку, яка ґвалтує і вбиває діточок в Бучі?

- Про яке кіно зараз думаєте?

- Планую один психологічно-розважальний фільм, комедію, де відображено механізм співіснування різних культур/понять на одній території. Коли, приміром, в компанії білошкірих дітей з’являється афроамериканець. Або ж серед виключно геїв – один натурал. Ні, моє нове кіно зовсім НЕ буде про афро-американських геїв, але ж ви зрозуміли приклад, так? Можна ще привести інші приклади: один
тиран - усі демократи; один буддист серед синтоїстів і так далі. Тобто тут мова про порушення правил соціуму та його наслідки.

- А на сьогоднішній день, в Україні яке кіно потрібне, на вашу думку?

Це має бути патріотичне кіно. По-справжньому патріотичне. Але комедійне. Дуже сподіваюсь, що хоч би після війни в українській кіноіндустрії нарешті відмовились би від загально прийнятих в країні схем тотального "откату" та "стовідсоткового освоєнія" бюджету. Бо задовбали вже ті торбохвати з жирними пельками! Тому хочу звернутися до президента Володимира Зеленського, про казнокрадіїв і
хапуг у високих кріслах "за кіно" в міністерствах біля нього, словами одного народного героя: "Вова, є…аш їх бл…ь"! 

Ще я знаю, що потрібно знімати фільми про війну, показувати всю правду, але так, щоб не було страху у людей від перегляду, не було відчаю. Кіно повинне бути патріотичне, але легке. Тобто якщо українцям зараз хочеться всіх москалів повбивати, то це зрозуміло, але розповісти про це потрібно патріотично, легко. 

Приклад. Є зараз пісня "Ванька –встанька, що таке"? (МАША КОНДРАТЕНКО - ВАНЬКА-ВСТАНЬКА ) . Вона суперська! Дівчина співає про смерть ворога, але легко, без натиску, на позитиві. Мабуть і маячня, але ж подивіться навколо! Такого ж принципу потрібно дотримуватись, знімаючи зараз українське кіно.

- А яке кіно дивитесь ви?

- Можу сказати, що за останній тиждень я з сім’єю переглянув ось такі фільми: "Впіймай мене, якщо зможеш", "Аватар", "Nice Guys". Завжди восени я люблю переглядати фільм "Сім самураїв". Раджу і вам. Недавно дивилися комедію, таку собі… - "Тільки друзі", плануємо передивитись "Піаніста" з Броуді.

- А от що робити з російськими фільмами, які ще до 24 лютого були ніби й нормальні для перегляду?... Яка ваша думка з цього приводу?

- Ви знаєте, ось тут потрібно розділяти талант людини, даний Богом, і саму сутність цієї людини. В мене є багато улюблених радянських стрічок, і ось така думка з цього приводу: до того, як стати маніяком –
вбивцею, Чікатіло будував кораблики з паперу й був гарним чоловіком та й батьком для своєї сім’ї. Тобто там теж колись було Світло. Також і до російських фільмів. Я дивлюсь "Собаку Баскервілі" за участю
Міхалкова і насолоджуюсь цією картиною. Але не самим Міхалковим, а його талантом. Талант – це Божий дар, який Господь не розбираючи надав людям, різним людям. Тому, тут потрібно розділяти.

Ще приклад: "Ліквідація" - клас, Гоцман – супер, Машков – продажна сволота й нацист. Не можете розділити Божий дар із бісівською сутністю, тоді просто не дивіться.

- І наостанок, коли все ж таки вийде ваш містичний фільм "У чорній, чорній кімнаті", зйомки якого проходили в Ніжині?

- Ох і гарне ж запитання! (Сміється – авт.). Я раніше називав точну дату виходу цього фільму: 23 березня 2020, але ковід "сказав": "зачекаймо"! Тож, просто "балаболити" я зараз не хочу. Але "Чорна кімната" - це
моя улюбленка, і я роблю все для того, щоб перегляд відбувся! Тож, якщо ви зараз скажете мені точну дату і час завершення війни, як той Арестович… то я вам ввідповім відразу, коли і де вийде на екрани
фільм, знятий у Ніжині.

Більше фото у слайдері:

 
 

Фото з архіву Дениса Соболєва

До теми про кіно:

15 українських фільмів 2022 року, які варто подивитися .

10 фільмів, які має переглянути кожен українець у 2022 році