Дуже влучним у наш час є твердження про те, що аби творити майбутнє потрібно знати своє минуле. Козацтво зіграло важливу роль у формуванні української державності та ідентичності. У наших жилах тече козацька кров, яка творить чудеса і дивує увесь світ своєю жагою до свободи. В нашому побуті залишається багато звичок і традицій, назв і прізвищ з козацької доби.
Чернігівщина у свій час стала одним із центром козацтва. Поринути в історію допоміг український історик, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Сергій Леп'явко.
Що можна вважати початком історії козацтва на Чернігівщині?
- До того, як люди почали називати себе козаками, в кінці 15 – на початку 16 сторіччя було поширеним слово «козакування» - у той час це означало ходити проти турків і татар, ходити на південь у степову зону, аби займатися рибальством, через те, що тоді там не брали за це податки. А потім цю рибу продавали у Литву і Білорусь, бо риби в українських річках було дуже багато. Коли говорити про козацтво на Чернігівщині, то його початком можна вважати межу 15-16 сторіччя, коли виник термін «козакування».
Як виник і формувався Чернігівський козацький полк? З якою метою його було створено?
- Чернігівський козацький полк почав формуватися на початку 17 сторіччя, приблизно у 1620-х роках, а це досить пізно. Перед тим, до 1618 року Чернігівщина належала до Московського царства. У 1500 році Московщина завоювала Сіверщину, і відповідно, була під владою московитів. І оті ранні процеси формування козацтва стосувалися саме козакування. А з 1620-х років, коли Сіверщина перейшла під владу Речі Посполитої, і коли вже існувало українське козацтво, польський уряд почав заохочувати створення козацьких підрозділів для того, аби захистити землі від Московії. Тобто створення козацтва на Сіверщині було пов’язане саме не з боротьбою проти турків і татар, а з тим, щоб боротися проти Московії. На Чернігівщині були дрібні шляхтичі та різний військовий люд, так ось цьому люду надавали привілеї. Польська влада на той час уже звикла до козаків, бо козацтво сформувалося на території Речі Посполитої вже у другій половині 16 сторіччя.
Показово, що козацтво на Сіверщині підтримувалося саме через готовність до постійної війни з Московією. На території Чернігівщини козакам надавали землю з обов’язком військової служби, за умови, що цю землю вони мають обробляти самостійно або винаймати людей. Фактично мова йшла про такий буржуазний спосіб ведення сільського господарства. Ці люди були зобов’язані мати коня, холодну та вогнепальну зброю. Таким чином козаки від 1620-х років вже жили в околицях Чернігова та Новгород-Сіверського.
І скільки вояків налічував Чернігівський полк?
- На той час Чернігівський полк складався із кількох сотень, а вже після 1648 року, коли почалась війна Богдана Хмельницького, формується Чернігівський козацький полк, і в ньому було вже півтора десятки сотень. Найбільший полк на території Чернігівщини був Ніжинський, але він сильно виходив за територію області.
Хто міг належати до числа реєстрових козаків, які привілеї мали козаки?
- Коли формувався козацький стан, то він був відкритим, у нього могли потрапляти люди з поза цього стану, люди з козацького стану могли переходити в інший стан. Але за козацький стан зазвичай трималися, бо він мав певні привілеї. Одним з них було повне звільнення від податків. Козаки, як люди військові, мали платити один податок – податок кров’ю. Цікаво, що найпоширеніший привілей для військових люде було наданням їм землі. Навіть зараз, коли у нас почалась війна, учасникам війни почали надавати землю у місті, поза містом та десь у полях. Аналогічний привілей мали і козаки у 17 сторіччі.
А чи правдивим є твердження, що козацтво припинило своє існування після ліквідації Запорізької Січі?
- Існує таке уявлення, що козацтво в Україні зникло, коли ліквідували гетьманський устрій, тобто у кінці 18 сторіччя, але це уявлення хибне. Справа у тому, що російська влада розуміла значення козацтва у тому числі для самої імперії. Вона, ліквідуючи козацький устрій, намагалася зберегти козацький стан, з одного боку, аби козаки були лояльними до імперії, тобто, щоб не було військових конфліктів з військовим козацьким станом, а з іншого боку, аби залучити козаків до війн самої Російської імперії. Тому козацький стан зберегли, зберегли більшість привілеїв. Таким чином козацький стан проіснував до 1918 року, тобто до кінця існування Російської імперії. Я весь час наголошую, що приблизно половина населення Чернігівщини на 19 - початок 20 сторіччя належали до козацького стану. Відповідно, коли кажуть, що ми браття козацького роду, то це напряму стосується Чернігівщини. Очевидно, що козацька кров тече у жилах майже кожного чернігівця.
Відомі козацькі очільники Чернігівщини.
- Починаючи від Мартина Небаби та Степана Пободайла. Це були перші найвідоміші полковники. Після них був Павло Полуботок, він відомий в масштабах всієї України. Потрібно розуміти, що і останній гетьман України, Кирило Розумовський, теж походив із чернігівських козаків. Гетьман Павло Скоропадський (керував країною після падіння УНР з 29 квітня по14 грудня 1918 року) походив також із чернігівської старшини. А найбільше для Чернігівщини зробили саме Лизогуби.
Загальновідомо, що у козаків були дуже колоритні прізвища. Цікаво, які з них лишила по собі козацька доба саме на Чернігівщині?
- Серед козаків було найбільш поширено надавати кожному окреме прізвище. Так само, як зараз, на війні кожен солдат, окрім імені та прізвища, має ще й позивний. Це важливо для військових, що ворог не зміг зрозуміти, хто є хто, щоб простіше було себе ідентифікувати, бо Василів багато, а якщо людина починає себе називати себе іменем, який він сам собі придумав, тут можна було б навіть ідентифікувати його характер. У козаків таке явище було досить поширеним. І от найзнаменитіше перейменування стосується якраз Лизогубів, предки яких носили прізвище Кобизенки. Яків Кобизенко був названий Лизогубом своїми товаришами. Може це було через те, що у нього губи великі були чи може любив цілувати дівчат. І таким чином це жартівливе прізвище стало гордістю роду. Це стосується і багатьох інших. Небаба, Пободайло, Полуботок – це всі козацькі прізвища. Таких цікавих прізвищ було дуже багато. Наприклад, Кривоніс був названий через те, що можливо у нього був кривий ніс. Дуже поширеними були жартівливі прізвища.
Які відомі і найвизначніші битви часів козацтва проходили на території Чернігівщини?
- Чернігівський полк брав участь у битві під Ріпками. Ця битва була програна, але найголовнішим є те, що затримали просування ворога далі. Відома також битва під Конотопом, де козаки розбили московське військо. Героїчною битвою була оборона Батурина, що завершилася поразкою. Чернігівське козацтво, зокрема, брало участь у Чигиринських походах, брали турецькі фортеці на півдні.
Ставлення до легенд козацької доби, зокрема, до легенди про золото Полуботка? Це правда чи міф?
- Я досить скептично ставлюся до легенд. Ту ж саму легенду про будинок Лизогубів, я підозрюю, що її придумали гімназисти. Найвідомішою є легенда про золото Полуботка. Полуботка мали арештувати, він їхав у Петербург і підозрював, що для нього це може погано скінчитися. Він заховав свої скарби і попросив доправити їх у Англійський банк, а потім віддати ці кошти незалежній Україні. У заповіті Полуботок нібито залишив 80 % золота на майбутнє незалежної України, а решту — своїм правонаступникам. Я колись пропонував пошукати скарби Полуботка на дні Стрижня, тому що маєток Полуботка був там, де зараз знаходиться госпіталь. І от чому на дні Стрижня, аби просто взяти лопати і почистити русло. А взагалі можна познаходити у тому мулі дуже багато всього, але для цього потрібно проводити повноцінні археологічні розкопки. Справа у тому, що в основі тієї легенди лежить реальна ситуація. Козацькі полковники були дуже заможними людьми. Є опис майна Полуботка, і от тільки у одному чернігівському маєтку Полуботка було описано 80 мішків зі срібними монетами. Зокрема, у нього було сім карет, дві з них були визолочені, дві – частково визолочені, і лише три прості.
Топ місць козацької слави на Чернігівщині, які має відвідати кожен, щоб відчути ту епоху.
- Це у першу чергу це мають бути центри козацьких полків: Батурин, Чернігів, Ніжин, Прилуки. У Прилуках, наприклад, є скарбниця часів козацтва. У Ніжині є собор часів козацтва, у Козельці є полкова канцелярія та собор тих часів. Чисто козацьке було містечко Седнев, де також багато чого зберіглося. Якщо брати Північну Чернігівщину, там ще не так давно було дуже багато церков часів козацтва. Цивільні споруди будувалися зазвичай з дерева, тому вони могли прожити років 100-150, тому таких зберіглося дуже мало.
Існує багато легенд про козаків-характерників, чи були такі на Чернігівщині? Як взагалі Ви ставитеся до певного магічно-екстрасенсорного елементу в козацькому середовищі?
- Абсолютно погоджуюсь з тим, що таке явище існувало. Ходять історії про людей, яких не беруть кулі. На теорії, це не так, просто ці люди наділені можливо якоюсь особливою інтуїцією, яка допомагала їм вижити у боях. Товариші схильні були приписувати їм якісь магічні якості. Бувало так, що у битві усі загинуть, а двоє чи троє козаків залишаться та збережуть бойовий дух. Потім ці особистості обростали легендами.
Який загальний відбиток залишила по собі козацька доба для формування Української держави? Які основні риси набули українці після козацької доби?
- За походженням, козак – це вільна людина і воїн. І не зважаючи на те, що Україна раз за разом зазнавала поразки у боротьбі за незалежність, цей дух людини, що прагне свободи, зберігся. Україна програвала тільки тому, що противник був у декілька разів сильніший. Геополітична ситуація не давала змоги постати Українській державі. Але як тільки ситуація змінювалася, українці знову прагнули свободи. Нинішня війна показує, що той дух любові до свободи перейшов і до нас. Українці прекрасні воїни. Недарма у нас в гімні є слова про те, що ми браття козацького роду. Це якраз те, що не зрозумів путін і його оточення, росіяни і світ, що думав, що Україна здасться за три дні.
Довідково: У червні 1648 року війська Богдана Хмельницького визволили Ніжин від шляхетського панування Речі Посполитої. У цей час сформували Ніжинський козацький полк (10 тис. козаків). Козаки Ніжинського полку в 1649 році брали участь в поході на Кодак. У 1653 році під командуванням Івана Золотаренка воювали на півночі Чернігівщини, а у 1654-1655 рр. брали участь у визволенні Білорусі від загарбників Речі Посполитої.
З 1657 і до початку 1670-х рр. ніжинські козаки брали участь у повстаннях, керованих М. Пушкарем (1658) та І. Богуном (1659).
Під час Московсько-української війни 1658—1659 років під стінами міста 27 травня 1659 року відбулась битва між козацько-татарськими та московськими військами. Московити зазнали втрат та були змушені відмовитись від планів захоплення Ніжина. Згодом у Конотопській битві ніжинці в складі українських військ знову дали відсіч московським завойовникам, але вже 1663 року саме у Ніжині відбулася Чорна рада.
У 1661 році на Ніжин напав король польський Ян Казимір разом з кримськими татарами, у 1667 — самі татари, але взяти місто не змогли, завдавши йому лише значних руйнувань. За даними «Переписних книг» 1660 року серед 26 ремісників ковальського цеху в місті налічувалось вісім «ратушних пушкарей». На відміну від інших ремісників, вони податком не обкладались.
З 1667 р., за Андрусівським перемир'ям, кордон Московського царства з королівською Польщею на 126 років навпіл розтяв Україну. Від Смоленська до турецьких володінь у Причорномор'ї кордон і прикордонні кріпості, у тому числі і Ніжинська, як і гарнізони міст, керувалися Київським генерал-губернатором. Невдоволені фактичною зрадою московського царя, який уклавши це перемир'я порушив зобов'язання захищати українські землі, цього ж року в Україні спалахнуло повстання, ініційоване гетьманом І. Брюховецьким. У Ніжині воно вилилося в облогу залоги московських стрільців під орудою воєводи І. Ржевського, що зачинилися в Ніжинському замку (де й розміщувалися до цього), відомого як Ніжинське антимосковське повстання. Облога тривала до літа 1668 р. й була невдалою — активні військові дії періодично спалахували й згасали, навесні стрільці дочекалися підмоги — облогу було знято, а місто спалене військами князя Ф. Ромодановського, а 10 сотень Ніжинського полку передано до Стародубського козацького полку (нині територія Росії).
Важливу роль у житті Ніжина відігравали греки. Богдан Хмельницький запросив їхніх купців до Ніжина і спеціальним універсалом 1657 року надав великих пільг у торгівлі, підтверджуваних потім усіма наступними гетьманами й царями.1675 року грецькі купці заснували тут свою колонію.
1730 року — Ніжинський полк, як адміністративна одиниця Гетьманщини отримує новий герб — щит, розділений на червоне і синє поле. У верхній, червоній частині зображено потиск двох рук — символ торгової угоди, а в нижній, синій — золотий жезл-кадуцей Меркурія, що засвідчувало торговельне значення Ніжина. Місто в цей час продовжує використовувати історичний герб із Юрієм Змієборцем.
У 1782 році Ніжинський полк як адміністративно-територіальну одиницю було ліквідовано. Ніжин позбувся статусу полкового міста. В цей час полковий герб стає міським, оскільки царському уряду було не до вподоби схожість герба провінційного міста із гербом столичної Москви.
За матеріалами Марії Науменко та вікіпедії
