Ветхоріздвяний Георгіївський монастир – один з найстаріший кам’яних храмів Ніжина, побудований у першій половині XVII ст. на честь покровителя міста св. Георгія та за сприяння православного шляхтича Біла Шапка, який заповів монастирю власний маєток на березі Остра. Ветхоріздвяний Георгіївський монастир був побудований з геніальним прорахунком у використанні природніх перепон для захистку обителі від ворогів. Монастир розташовувався фактично на острові, що утворювався у місці впадіння р. Смолянка в р. Остер й доповнювався навколишніми болотами.
Свій захист монастирю також гарантував непрохідний у XVII ст. навколишній ліс, що звався «Чорним». Недарма місцеві мешканці досі називають тутешню місцевість «Чорнолісом». Головним храмом обителі була церква Різдва Пресвятої Богородиці з приділом св. Георгія. З часів Київської Русі територія Ветхоріздвяного монастиря була захищена двома земляними валами, що дозволяло місцевому населенню у XVII ст. використовувати обитель як фортецю для захисту ніжинців від нападу поляків і татар.
Починаючи з Б. Хмельницького українські гетьмани щедро обдаровували монастир земельними володіннями у Ніжинському козацькому полку: містечком Мрин та селами Салтикова Дівиця, Блистове, Волосківці, Стольне, Мильники, Талалаївка та ін. У володінні монахів були млини на р. Остер, що були спалені запорожцями Івана Брюховецького під час Чорної ради в Ніжині 1663 року. У 1716 р., рятуючи занепадаючу обитель, митрополит Стефан Яворський, за погодженням з гетьманом Іваном Скоропадським, приєднує Ветхоріздвяний Георгіївський монастир до володінь новозбудованого у Ніжині Благовіщенського монастиря.
Через свою віддаленість від м. Ніжина в козацьку добу у володінні монастиря був власний цвинтар. Окрім монахів на цьому цвинтарі ховали поважних людей Ніжина: представників багатого міщанства, полково-сотенної старшини Ніжинського козацького полку, вихідців з дворян. Так, на монастирському цвинтарі знайшли останній притулок ніжинський війт Петро Тернавіот, перший директор Ніжинської Гімназії вищих наук князя Безбородька Василь Кукольник, наказний полковник Ніжинського козацького полку у 1654 р. Роман Катіржний – безстрашний козацький ватажок, перед іменем якого здригався флот могутньої Османської імперії. У роки радянського атеїзму кам’яні надгробки і хрести з монастирського цвинтаря були використані місцевими мешканцями для побудови власних сараїв та льохів.
Після більшовицького перевороту 1917 р. й встановлення більшовицького режиму Ветхоріздвяний Георгіївський монастир було закрито й перетворено на заклад для безпритульних, пізніше передано колгоспу ім. М.Фрунзе. Перед Другою Світовою війною залишки будівель монастиря й могильні склепи його цвинтаря були повністю розібрані місцевими мешканцями для будівництва власних господарських споруд. На момент проголошення Незалежності України з монастирських володінь вцілів колодязь та частина льохів, що зараз розташовуються на території приватних володінь ніжинців. У 1990-их рр. на території колишнього монастиря на вул. Челюскіна збудовано пам’ятну капличку.
