Читачі не минають виставку-календар «Переборюю все у собі», оформлену на абонементі центральної міської бібліотеки. І присвячену 65-річчю Анатолія Шкуліпи, ніжинського поета, прозаїка, журналіста.
Читачі не минають виставку-календар «Переборюю все у собі», оформлену на абонементі центральної міської бібліотеки. І присвячену 65-річчю Анатолія Шкуліпи, ніжинського поета, прозаїка, журналіста. Народився він на Срібнянщині в маленькому селі Пручаї 2 вересня 1950 р. Закінчив восьмирічку в сусідньому селі Охіньки на Прилуччині. Навчався у Козелецькому зооветтехнікумі. Після армії приїхав до Ніжина, став студентом педінституту ім. М.Гоголя. Відточував майстерність у літстудії, серед талановитої молоді. І навіки закохався в наше місто:
"Спасибі долі, що звела
Мене із Ніжином і вузом,
Де творчий злет мені дала, Сказавши, що не зрадить, Муза."
("Вдячність").
Нині Анатолій Григорович Шкуліпа-член Національної Спілки письменників України, лауреат обласної літературно-мистецької премії ім.М.Коцюбинського. У нього багато творів. Його вірші користуються попитом у шанувальників поезії. Свої книжки ювіляр щедро дарував Ніжинській центральній міській бібліотеці. Це "Звернення до радості" (1983), "Право на взаємність" (1990), "Зірки над хрестами" (1993), "Релігія кохання" (2002), "Будемо живі" (2004).
Леонід Горлач, відомий український поет, назвав роман "Будемо живі" безперечним успіхом не тільки самого автора, а й усієї сучасної української літератури. Анатолій Шкуліпа описує події кінця 60-х рр. ХХ ст. Торкається і теми Великої Вітчизняної війни, яка безжально понівичила людські долі.
Драматична поема-легенда "І знов являється княжна" (2005) має в основі чернігівську легенду про княжну, яку "звуть Чорною, а я б назвав Ясною", - пише автор.
У 2006 р., з ініціативи й сприяння тодішнього міського голови М.Приходька, було видано збірник «У храмі духу». Сюди увійшли його вірші, присвячені рідному місту: "Наш ніжний град", "Пісня про Ніжин", "Гоголь і ми", "Приходь у Графський сад", "Понад Остром", "Біля пам'ятника Тарасові Шевченку в Ніжині", "На сцені-Марія Заньковецька". В них відголосок історії міста, його неповторна аура, що надихає на творчість. Анатолій Шкуліпа - справжній патріот рідного краю.
"І в гордості, що це- твоя земля!
Такої більш немає на планеті.
Куток для солов'їв і для поетів,
Той рай земний, що душу звеселя".
("Своя земля")
Потім були різножанрові твори: "Навскрізь" ("Вибране"- 2006) ,"Отава"(2008), роман у віршах "Берест"(2011) і навіть художньо-публіцистична повість "Від Полісся до Алтаю, або Я-українка" (2012).
Автор встиг попрацювати і редактором газети "Ніжинський вісник". А також-в агентстві "Союздрук", в Ніжинському училищі культури і мистецтв ім.М.Заньковецької.
Творчість Анатолія Шкуліпи не залишає байдужим. Він поет-лірик, який сприймає світ з тонкою іронією.
"Якби не кохання, ми б ніколи не стали людьми!"- пише Анатолій Шкуліпа. - Але знову перетворюємось у звірів, повіривши телевізору і сумнівному чтиву…де пропонують позайматися коханням». Автор прагне показати багатство людських почуттів, відносин. Тільки кохання окрилює людину ("Маленька свічечка", "Неповторне", "Полиновий присмак", "Липовим цвітом". "Спрага любові" , "Тобою жити" та ін.)
"Любов-як сонце...
Воєдино
Вона сплітає нас промінням,
Щоб не вмирала в нас людина,
І осявала світ горінням."
Тільки любов - незмінна правителька наших сердець і мрій, найпотужніший рушій прогресу. Все, що відбувається довкола нас, завдяки любові, вважає поет. Його поетична збірка «Навскрізь» актуальна протягом майже десятиліття нашої незалежності:
«В затінку добродіїв-благодать.
Розвелося злодіїв-аж кишать.
Не з нудьги безславної, як воли,
Півказни державної розтягли"…
Немає на політичній арені України політиків, за яких ми відчували б гордість. Щось у нас йде не так . Автора обурює несправедливість довкола, втрата національної гідності й гордості за країну. Ми втомилися від словоблудства і безвідповідальності політиків, які "мов барани, крешуть іскри лобами":
"Вже і коричневі...вже і зелені... Темно-червоні і ще там якісь, Рвуться до влади, немов тороплені, Де не посіяти-вродяться скрізь".
Поет запрошує народних депутатів проїхатись по селах і побачити, "до чого край квітучий довели": "стоять хати порожні...як незрячі...і нікому сідати за столи". Та немає віри нинішнім "народним обранцям", яких турбує лише власна зарплата та бізнес. І чхати їм на власну країну.
"Народе мій!
Хто може розібраться
В гармидері оцім, якщо не ти?"-запитує поет.
А далі додає те, про що зараз думає кожен: "Не витовкли, дорвавшися до влади. Нас іще не винищили вщент" ("Звернення"). Краще не скажешь.
"В Чорне море збігаються ріки І гойдають на хвилях життя. Поєднаймося, браття, навіки, Якщо хочем дійти в майбуття"
("Поєднаймося!")
"Відчути себе патріотом-рівнозначно записатися в націоналісти...Всі народи на землі були націоналістами! Крім українців,"-каже автор. У нього багато патріотичних віршів "Своя земля", "Досі", "Ми!", "Тіні", "Голос волі", "Шляхи пізнання", ін.. Журналіст і поет, А. Шкуліпа намагається визначити місце України у світі, осмислює історичні події в їх зв"язку з сьогоденням.
"Ми од роду такі невпокорені,
Хоч знущались над нами доволі.
До сих пір осягаємо корені
У темниці своєї недолі".
Поїздка до Канева, "як на прощу", надихнула А.Шкуліпу на поему "На горі-Тарас!" Нарешті відбулась його довгоочікувана зустріч з Великим Кобзарем:
"Я довго стояв, розмовляв із Поетом...
За себе й за Гоголя, що не устиг".
"Як до поета-по істину інший поет, Наче до батька, топтав заповітну стежину"...
Частенько навідувався А.Шкуліпа до Чернігова, де народилася поема "Роздуми на Чернігівському Валу". З нею перекликається ще одна - "І знов являється княжна". Зачарував поета стародавній Чернігів, його легенди.
Чернігівщина - найрідніша земля для А.Шкуліпи. Він милується природою Сіверщини ("Десна", "Нічні пастушки", "Під мелодію травинки", "Надвечір"), турбується за екологію, створюючи актуальні твори: "А ріки міліють", "Довершеність, що втекла від нас у Червону Книгу".
Прожиті роки навіюють спогади про рідне село, де "веде в дитинство зоряна стежина", батьків. Він пише вірші "Повернення", "Батько", "Самотній вальс", "Мамине серце", "На скиртуванні", "Запрошення в поле", "Уже роки беруть мене за барки", та поему "Дивлюсь на рушники".
"Не поспішайте долі нарікати,
Що необачно осторонь пройшла.
Згадайте, що давно чекає мати
На всіх стежках до рідного села".
Справжній поет пише душею. А. Шкуліпа намагається зрозуміти витоки поетичного натхнення, творчого озоріння.
"Поезії одвічний плин-
Немов ріки магічна тяга
До недозвіданих глибин,
Зате хмільних, як спіла брага".
Його улюблений поетичний розмір-ямб("Мій вірний ямб"). Ним Анатолій Григорович і пише вірші. Він вірить, що лише вони не зрадять його ("Вірші і я").
