Квітень 1930 року. Цвинтар Святого Йозефа містечка Еш-сюр-Альзет у князівстві Люксембург. Група людей проводжає в останній шлях вже покійного чоловіка. Небіжчик був військовим, про що свідчить присутність на похороні декількох десятків людей у військовій формі. Солдати прийшли вшанувати пам’ять бойового побратима. Такі похорони для Люксембургу 1930 р. є звичною справою. Перша світова війна, останні постріли якої відлунали ще у 1918 р., невблаганно продовжувалася в думках і маревах мільйонів її колишніх учасників. Щороку сотні бійців приєднувалися до своїх побратимів на томі світі, нарешті знайшовши вічний спокій. Спокій, який вони шукали роками, намагаючись забути все, що колись бачили на фронті та пережили на власному досвіді.
(1).jpg)
З поміж низки таких похоронів, сьогоднішній мав цілу низку яскравих відмінностей. Й мова йде не про іноземну для Люксембургу військову форму, церемоніал поховання чи кількість учасників. Випадкових свідків дивувала мова, яку вони чули від осіб, що прийшли вшанувати померлого, та вінки, на яких з подихом вітру майоріли блакитно-жовті стрічки. Домовину покійного несли три місцеві священники-францисканці. Більшість церемоніалу супроводжувалося французькою мовою, якою перешіптувалися цивільні, яким пощастило за життя спілкуватися з померлим. Це були робітники-колеги місцевого заводу «Arbend», де останні роки працював померлий. У похороні брав участь хор з Оден-лє-Тіш, що співав тією ж незвичною для випадкових свідків та працівників заводу «Arbend» мовою.
Невідому люксембуржцям мову принесли до їхньої країни сміливі воїни, які до останнього боронили власну землю і країну від диких загарбників. Принесли, бо змушені були залишити власні оселі та Батьківщину через жахливий терор Москви. Терор підло і ницо вчинений московитами не проти воїнів протидіючої армії, а проти мирного українського населення, яких безжально катували й вбивали за будь який зв'язок з українськими військовими.
Іноземці в сприйнятті люксембуржців, які переважали на похороні військового, були українцями. Мова, що дивувала свідків була українською, а небіжчик був сотником Армії Української Народної Республіки та учасником Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Українська діаспора та воїни з почестями ховали Осипа Твердовського – спадкового ніжинського козака, командира бронепотягу «Помста», очільника загонів «Вільного козацтва», учасника бою під Крутами 1918 р. проти російсько-більшовицьких банд Михайла Муравйова. Поразка Української революції та національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. змусила О.Твердовського, який з 1917 р. страждав від кульового поранення в голову, переїхати до Люксембургу. Переїхати з метою продовження боротьби за українську державність, шляхом пошуку підтримки західноєвропейських країн у потенційно можливому відновлення збройного спротиву українського народу проти російської окупації. О.Твердовський відігравав вагому роль в ОУН з перших днів її створення, свідченням цього є велика довіра до ніжинського козака з боку Євгена Коновальця – керівника ОУН.
Будинок О. Твердовського
Похорон О.Твердовського, який спочив у Люксембурзі, став часом прояву єдності українського національно-визвольного руху в еміграції та взаємо підтримки. Церемоніал супроводжувався зачитуванням низки пам’ятних листів від учасників ОУН та колишніх воїнів Армії УНР, з якими пліч-опліч воював О.Твердовський. Серед низки зачитаних промов, особливої уваги заслуговує лист керівництва ОУН (текст подаємо мовою оригіналу):
«Земля Тобi пером, Друже! Пам’ять Твоя буде мiж нами жити, а коли сповниться наш спільний iдеал, що присвiчував Тобi у твойому такому короткому життi, i український нарiд скине iз себе кайдани, не забудемо за Тебе: Тiло Твоє спровадимо до рiдного краю, щоб спочив Ти на своїй землi, на Українi, яку Ти так безмежно любив!».
Могила Осипа Твердовського в Люксембурзі
Рідний край О.Твердовського – це Ніжин, місто козацької слави, де він народився, навчався та яке боронив від російсько-більшовицьких банд у 1918 році. Осип є учасником доленосного бою на залізничній станції Крути, де він із загоном «Вільного козацтва» кількістю 80 осіб вирвався з оточення, відступив до ніжинських лісів, регулярно нападав на більшовицькі частини, а у березні 1918 р. – звільнив рідний Ніжин з-під влади російсько-більшовицьких банд. Безжальна доля розпорядилася так, що О.Твердовський не побачив на власні очі звільнення України від московських кайданів. Його життєвий шлях скінчився у Люксембурзі у далекому 1930 році. Могила О.Твердовського досі знаходиться на цвинтарі Святого Йозефа містечка Еш-сюр-Альзет.
До 2018 р. точне місцезнаходження могили О.Твердовського в Люксембурзі було невідоме й губилося серед низки поховань місцевого цвинтаря. Могила була віднайдена завдяки ініціативі українки Олени Подобєд-Франківської та люксембурзьких архівістів, які поставили собі за мету повернути з забуття командира бронепогяту «Помста» та бою під Крутами О.Твердовського. Пошуки активістів увінчалися успіхом та величезною несподіванкою – у могилі ніжинського козака знаходилося ще одне тіло. Невідоме допоховання – це, ймовірно, тіло Олекси Чуба (р. ж. 1897 – 1984) – ще одного сотника Армії УНР. Олекса Чуб був побратимом О.Твердовського за життя, особливо в еміграції, на теренах Люксембургу. Поважаючи військове побратимство, українська діаспора у 1984 р. прийняла рішення поховати козаків в одній могилі, щоб ті завше були разом.
.jpg)
Приміщення земської козацької школи на провулку Проценка, що діяла в Ніжині до 1917 року. Нині приміщення ніжинської школи № 4 . Фото Романа Желєзка, 2019 рік
У 2020 р. українське посольство в Бельгії, за активної фінансової участі Наталії Павлик (очільниця організації українців Люксембургу), оплатило реставрацію могили О.Твердовського, що за десятиліття прийшла в занепад, тим самим вшанувавши видатного борця за Українську державність. Втім, є одна бюрократична деталь – місце поховання О.Твердовського на цвинтарі Святого Йозефа проплачене лише до 2032 року.
Боротьба за Українську державність, активним учасником якої у 1917 – 1930 рр. був О.Твердовський, продовжується і в наші дні. Боротьба проти російських загарбників є однією багато столітньою війною, де традиції, зв'язок поколінь й шана до слави та самопожертви предків є дуже вагомою складовою. 2032 р. є не настільки далекою датою, а 2030 р. – століття від смерті й поховання О. Твердовського у Люксембурзі, ще ближчим.
Українці завжди славилися дотриманням даного слова, особливо, сказаного під час остатньої дороги українського козака у засвіти. У квітні 1930 р. керівники ОУН дали обіцянку О.Твердовському перепоховати його тіло на Батьківщині, тобто в Ніжині, й досі ця обіцянка не була дотримана. З розумінням ставлячись до всіх проблем, викликаних нинішньою війною з російськими загарбниками, було б дуже правильним вчинком знайти можливість та до 2030/2032 рр. нарешті повернути прах О.Твердовського додому. До його рідного козацького Ніжина, де досі зберігся його батьківський дім, де він бігав малим; храм Іоанна Богослова, де пройшов процес його Хрещення; козацька школа (приміщення філіалу Ніжинської ЗОШ № 4 на провулку Ф.Проценка), де він навчався; «Старе місто» Ніжина, яке боронив Осип у 1918 році. Кожен Український Воїн-Козак має повернутися додому, скільки б часу не минуло, адже завдяки Їм досі існуємо Ми, існує незламна Україна!
Роман Желєзко
У публікації використано світлини Наталії Павлик, Леоніда Руденка та Романа Желєзка
Приєднуйтесь до Телеграм каналу https://t.me/My_Nizhyn та Вайбер
