Історія пишеться не лише великими діяннями. Вона пишеться руками її літописців. Сьогодні MYNIZHYN.com. розповість вам про ніжинця Роман Ракушку – одного з найвідоміших літописців козацької доби, котрий не лише сам вершив історію, а й описав доленосні події в Ніжині на сторінках свого безсмертного щоденника
Складно знайти на світі людину, котра ніколи в житті не вела власного щоденника. Не записувала на аркушах зошита свої щоденні вчинки, роздуми, переживання, а головне – події, що відбувалися з нею особисто та в світі чи державі в цілому. Мова йде про щоденники часів навчання в школі чи університеті, нотатки з якихось подорожей, воєнних походів, експедицій чи тюремних ув’язнень. Більшість щоденників пишуться людьми для себе, не для широкого загалу, й почасти їх перечитує лише сам автор. Зізнаймось, що ми ховаємо свої щоденники від рідних та близьких, боячись, що їх хтось знайде й прочитає. Але є такі люди, які цілеспрямовано пишуть щоденники, що б їх хтось обов’язково знайшов та прочитав.
Якщо більшість наших щоденників просто кануть в річці Леті й розчиняються в її водах, губляться в забутті, то один ніжинець своїм щоденником насипав у тій річці цілий острів. Мова йде про ніжинця Романа Ракушку. Більшості сучасних мешканців Ніжина це ім’я нічого не говорить. Втім, його добре знають історики та літератори, адже Роман написав не просто щоденник. Його щоденник став одним з трьох найвідоміших літописів козацької історії. Сьогодні ми знаємо цей твір під назвою «Літопис Самовидця». Саме Самовидця, адже Роман бачив всі ці події на власні очі, а в деяких – ще й брав активну участь. Завдяки щоденнику Р.Ракушки сучасна Україна одержала безцінне джерело історії українського державотворення 1648–1702 рр., а безпосередньо ніжинці – літопис героїчної історії Ніжинського козацького полку другої половини XVII століття.
Козацька служба
Роман багато сторінок свого щоденника/літопису приділив Ніжину не тому, що місто над Остром було одним з найбільших на Лівому березі Дніпра у козацькому добу, а тому що це була його Мала Батьківщина. Р.Ракушка народився у Ніжині 400 років тому, а саме 28 березня 1623 року. На той час Ніжин був частиною Речі Посполитої й являв собою польську фортецю на кордоні з Московським царством. Реєстрові козаки Ніжинського полку, зокрема й батько Романа – Онисій Ракушка, мали своїм головним завданням боронити кордони Речі Посполитої від нападів ворожих московітів. Саме від батька Роман перейняв любов до військової професії, ставши козаком. Взяти до рук шаблю Роману довелося в доленосний для України час – у 1648 р., коли український народ виступив проти панування Речі Посполитої. Якщо Онисій Ракушка служив польській короні, то його сину довелося від цієї ж корони Україну боронити. Влітку 1648 р. ніжинське козацтво звільнило Ніжин від польського панування й перетворило місто на центр українського державотворення. Р.Ракушка був учасником звільнення Ніжина, бачив зміну влади та україно-польське кровопролиття. Розуміючи епохальність подій, що розгорнулися довкола та вагомість створення гетьманом Богданом Хмельницьким у 1648 р. Української держави, Роман почав записувати все, що бачив на папері. Роман сам все видів, тому його працю історики й нарекли Літописом Самовидця. Сучасними словами Роман почав вести щоденник. Щоденник не просто для сховку в одній з шухляд столу, а щоденник, що мав донести нащадкам розповідь про важкий шлях українського державотворення козацької доби.
У 1649 р. Роман потрапив до реєстру козаків однієї з полкових сотень Ніжина. Ніжинські полковники, котрі в той час лише здобували навики державотворення в умовах війни, завжди потребували кмітливих, а головне освічених і письменних помічників. Тож, вже перший ніжинський полковник Гетьманщини Прокіп Шумейко помітив Романа серед решти козаків, поступово долучаючи його до числа старшини Ніжинського полку.
Наглядач за ніжинськими млинами
За часів полковництва Івана Золотаренка (1652-1655 рр.) Р.Ракушка вже був одним з провідних ніжинських урядовців, а саме – збирачем податків із млинів та видавачем дозволів на їх будівництво в межах Ніжинського полку. Ця посада була вельми відповідальною, адже стосувалася значного обігу коштів. У часи гетьмана Б.Хмельницького водне млинарство стало чи не найуспішнішим бізнесом, який давав швидкі гроші кмітливим козакам та духівникам з православних монастирів. Найспритніші козаки всіма правдами й кривдами намагалися дістати дозволи на побудову водних млинів на низці річок Ніжинського козацького полку, особливо на р. Остер, щоб заробляти кошти на обробці зерна, перемелюванні його на борошно тощо. А святі отці вибивали монастирям млини, мотивуючи їх потребу Божим велінням. Саме Р.Ракушці доводилося визначати місця побудови млинів, боротися з намаганням козаків і духівників звести ці млини в незаконних місцях. Виникає цілком логічне запитання, котре не має однозначної відповіді: «Чи брав Р.Ракушка хабарі за вирішення таких делікатних запитань?». У 1654–1656 рр. Р.Ракушка займав посаду ревізора скарбу військового Ніжинського козацького полку, що передбачало відання бюджетом тодішнього Ніжина, до слова, одного з найбагатших міст Гетьманщини.
Зі смертю гетьмана Б.Хмельницького, Р.Ракушка полишає посади з галузі економіки і розпочинає активну військово-політичну діяльність, швидко ставши однією з найвідоміших фігур в Ніжині. Роман неодноразово одержує посаду наказного полковника ніжинського – тобто очільника Ніжинського полку на час відсутності основного полковника. Р.Ракушка долучається до зовнішньої політики загальнодержавного рівня. Так, у 1657 р. він є учасником переговорів між Гетьманщиною і Кримським ханством, а у 1659 р. їде у складі українського посольства до Москви.
Генеральний підскарбій
У 1659 р. Р.Ракушка стає соратником нового ніжинського полковника Василя Золотаренка, котрий ніколи не полишав надій стати гетьманом України. Напередодні Чорної ради 1663 р. Р.Ракушка полишає Васюту (саме так називало В.Золотаренка ніжинське козацтво у своєму середовищі) й переходить на бік його опонента в боротьбі за гетьманство – кошового отамана Запорізької Січі Івана Брюховецького. Кульмінацією протистояння між В.Золотаренком та І.Брюховецьким стала всім відома Чорна рада в Ніжині, що влітку 1663 р. відбулася на території сучасної Ніжинської ЗОШ № 10 та сусідньої Ніжинської центральної лікарні. Триденний перебіг цієї ради детально описаний самим Р.Ракушкою, котрий був свідком тих подій та заніс їх до свого літопису. Козацька рада, що мала обрати нового гетьмана України перетворилася на криваву бійку з людськими жертвами, наочно підтвердивши, що людське життя нічого не варте, коли на кону стоїть посада гетьмана.
У подяку за підтримку на виборах новообраний гетьман І.Брюховецький віддячує Р.Ракушці й надає йому посаду генерального підскарбія Гетьманщини – посаду рівномірну сучасному міністру фінансів. Ніжинець Р.Ракушка фактично знову повернувся до роботи з нагляду за млинами й збором податків за користування ними. Тільки тепер була одна вагома деталь, якщо раніше Роман наглядав лише за територією Ніжинського козацького полку, то тепер, будучи на посаді генерального підскарбія, він мав «опікуватися» млинами всієї Лівобережної України разом з м. Києвом. Вся ця опіка здійснювалася не лише з гетьманської резиденції Гадяча, а почасти з Ніжина, де Р.Ракушка мав власний ошатний будинок в центрі міста. Працюючи за письмовим столом, надаючи рекомендації помічникам-писарям, котрі цілодобово скреготіли гусячими перами, Роман упродовж семи років вирішував низку важливим фінансових, політичних та суспільних проблем. Захист козацьких землеволодінь від намагання московських урядовців відібрати їх в українців, боротьба за право українців бути господарями на своїй землі, вбивства московітами українських козаків і селян, вирішення проблем з крадіжками на Всеїдному, Троїцькому і Покровському ярмарках в Ніжині. І це лишень дещиця роботи, котру щодня виконував Роман. Разом з тим, він не полишав й іншої своєї праці, котра стала наріжним каменем його життя – написання щоденника/літопису з історії Гетьманщини-України.
Духовний сан
У 1670 р. Р.Ракушка свариться з новим гетьманом Демком Ігнатовичем та йде з посади генерального підскарбія. Роман полишає Ніжин й переїздить на проживання до Брацлава, що на правому березі Дніпра. Після того як московіти у 1672 р. силоміць позбавили гетьмана Д.Ігнатовича булави й вислали його помирати до Сибіру, Р.Ракушка повертається на Лівобережжя та поселяється у м. Стародубі (нині окупована ще у 1918 р. росією частина колишньої Гетьманщини, сучасна Брянська область рф. До 1918 р. це була Україна, а в 1648-1663 р. – частина Ніжинського козацького полку). Мешкаючи ще у Брацлаві, а потім і Стародубі, Роман відкрив у собі чергову «професію», ще раз підкресливши свою неординарність і репутацію «майстра на всі руки». Після військового-козака, писаря-літописця, наказного ніжинського полковника, генерального підскарбія-фінансиста, він став на шлях Божий, прийнявши духовний сан. Роман став священиком Миколаївської церкви у Стародубі. Будучи священиком, Р.Ракушка остаточно впорядкував свій літопис. Намагався писати його й далі, допоки вистачало життєвих сил. У 1703 р. Р.Ракушка помер та був похований у с. Новосілки на Стародубщині, що належало йому за саном священика. Перед смертю Роман склав духовний заповіт, у якому покаявся за всі свої гріхи, котрі він скоїв на військовій службі та політичній арені. Розділивши майно між своїми дітьми, він відійшов у небесну вічність, залишивши на землі свій безсмертний щоденник – «Літопис Самовидця», котрим викарбував собі вічну пам'ять серед українців.
Де можна прочитати «Літопис Самовидця»?
«Літопис Самовидця» є у вільному доступі в інтернеті. Також, його можна взяти для прочитання в Ніжинській міській центральній бібліотеці ім. М.Гоголя (Будинок Книги) чи фундаментальній бібліотеці Ніжинського державного університету ім. М.Гоголя на вул. Гоголівській. Ця книга буде цікава перш за все саме ніжинцям, адже її автором є наший земляк, а на сторінках книги описані події, що відбувалися на землі, вулицях, котрими зараз ми ходимо щодня. «Літопис Самовидця» актуальний у 2023 р. як ніколи, адже це 400 –річниця з дня народження самого Р.Ракушки, та 375 р. – зі створення Ніжинського козацького полку Гетьманщини, козаки якого у XVII ст. ціною своєї крові та життів вибороли нам державність.
Тож, гадаю, кожному ніжинцю, варто замислитись та спробувати писати щоденник, особливо в наш доленосний час боротьби України за власну державність проти зазіхань російських загарбників. Хто зна, можливо саме Ви станете автором нового літопису, за яким майбутні покоління українців вивчатимуть епохальну й доленосну історії України першої половини ХХІ століття.
На фото: Матеріали для письма часів існування Ніжинського козацького полку. Сучасна репродукція. Фото Романа Желєзка, 2019 рік
.png)
Ніжинський полк та Гетьманщина у 1648-1651 роках
На фото: одяг писаря в Гетьманщині XVIII cт
Роман Желєзко
У публікації використано світлини з книги Р.Желєзка «Шаблею та пером: мандрівки лабіринтом таємниць історії козацького Ніжина», Ніжин, 2020 рік
