Улюблене українцями свято Великодня вже наближається. До нього готуються завчасно: господині наводять лад в оселях, печуть запашні паски, фарбують великодні крашанки, готують купу інших смаколиків, які родина освячує в церкві, а потім їсть за спільним святковим столом.
Родина Марії Шевченко з селища Березна також готується до Великодня. До речі, ми вже якось розповідали, що пані Марія відома тим, що пече пряники за стародавнім березнянським рецептом.
Нині ж вона каже, що про Великдень, звісно, думає, але наразі більше сконцентрована на пряниках. Про це і не тільки – в інтерв’ю з Марією Трохимівною.
Пані Маріє, якщо ми вже згадали про пряники, то які нині печете?
Дійсно, у випічці я більше переключилася на пряники, і нині ось уже три тижні поспіль їх випікаю. А завтра буде Благовіщення, то планую поїхати до Чернігова і привітати знайомих та друзів, а також презентувати їм по прянику.
.jpg)
Також трапляються інші нагоди, коли їх випікаю. Наприклад, чоловік лікував зуби в стоматології, то мені це навіяло ідею спекти пряника у формі зубчика. А ще чоловіку робили операцію на оці. То я теж вирішила лікарку привітати пряником, на якому зобразила око та слова написала. Бо рецепт пряників березнянський, а дизайн – мій. Мені приємно в такий спосіб вітати моїх знайомих і друзів по Фейсбуку з патріотичною життєвою позицією.
Давайте ближче до Великодньої тематики. Зрозуміло, що широка війна внесла корективи в усі сфери життя. Яким чином вплинула на святкування Великодня у вашій родині?
Нині війна, а перед нею був ковід, то корективи у святкування, звісно, внесені. А до цього ми багатолюдною родиною із 33 осіб збиралися в нас на Великдень. Взагалі нас у батьківській родині – п’ятеро: три сестри і двоє братів, зрозуміло, що батьків уже з нами немає. Але є діти і в дітей уже свої діти – оце й 33 людини.
До того ж, у мене 10 березня – день народження, що припадає на піст, то через це святкуємо пізніше. Та й родичі то на роботах, то далеко. Але всі на Великдень збиралися. Спершу в хаті, але в нас хата невелика, то на подвір’ї виставляли столи і відзначали радісне Великоднє свято і день народження. А нині всі роз’їхалися – хто в Кременчук, хто за кордон. І цьогоріч ми всі, на жаль, не зберемося. А раніше накривал стіл на 33 людини, щоправда, клопоту було дуже багато.
Чи маєте якісь традиції Великодніх святкувань?
На Великдень до столу всі родичі зносили паски та крашанки, потім їх куштували гуртом. Усі якось свої пасочки випікали. А ще є давня традиція, що треба одне яйце, попри те, що воно невелике, поділити на кількість людей, які сидять за столом, – по шматочку. Це символізує єдність родини. Так ми і ділили, звісно, освячене яйце на 33 частинки. А тепер, на жаль, ніде в нашому селищі й паски освятити, бо немає церкви ПЦУ. Є дві кацапські. Цьогоріч Великоднього формату ми ще не визначали. Але, можливо, поїдемо святкувати до Чернігова, тоді там і паску освятимо. Якщо не поїдемо, то є свячена вода, якою покроплю пасочки. Але до кацапської церкви не піду. Можливо, з’їздимо до сусіднього села Дягова – там освятимо. Бо до Чернігова далеко їхати.
Чи є якийсь секрет, щоб паска вдалася?
Я не можу такої паски випікати, як моя покійна мати випікала. Бо й печі в мене немає такої, як була. Зважаючи, що нас у сім’ї було багато, мати замішувала паску ще звечора у чотиривідерній каструлі, вимішувала її годину. І пасок виходило дуже багато. І вони всі вдавалися.
Я паски випікаю, але у формі крафінів. Вони мені якось більше вдаються. Це сучасна випічка, трішки, щоправда, нетрадиційна, але все-таки я їй надаю перевагу. Бо не буває такого, щоб вона не вдалася чи не підійшла. Крафіни можна прикрасити глазур’ю, але краще посипати цукровою пудрою.
Що, окрім пасок і крашанок, на столі має бути?
У моїй батьківській родині обов’язково до Великодня заздалегідь готували всього. Різали порося, коптили стегно. І нині такого смаку копченостей я ніде не можу відшукати. Як свого часу не могла знайти смак березнянського пряника, але знайшла.
Копченості в побуткомбінаті ще робили раніше за схожим принципом як удома. Замочували м’ясо, в коморі ціле стегно вішали.
А вдома ще ковбаси у чугунки складали, заливали жиром. І на святковому столі вони обов’язково мали бути. Із м’ясного також мали бути шинки, запечені м’ясні страви, сало, холодне.
Яйця завжди фарбували натуральними барвниками, здебільшого цибулинням. Але коли ми, діти, підростали, то вже могли щось більш на сучасний лад розфарбувати.
І обов’язково в нас мала бути на столі, на перший погляд, проста страва – тушкована капуста з реберцями.
Тоненькі млинці до свята випікали. Готували всього багато, бо тримали власне господарство, була корова, свині…То мали сметану, масло й інші продукти, тож тим паче на Великдень усього на столі було вдосталь.
Що одягаєте у святковий день?
Не у всіх у нашій родині є вишиванки. Можливо, у зв’язку з нинішніми подіями в кожного їх побільшає, але теж не впевнена, що всі одягнуть.
Я якось подумала влаштувати не те щоб тематичний Великдень, але наперед оголосила, що давайте всі будемо у вишитому одязі, як зберемося. Для тих, у кого такого одягу не було, в мене знайшлося кілька вишиванок. То все-таки ми вбралися у вишиване. І зробили світлини, то маємо таку добру згадку. А молоді члени нашої родини навіть власноруч вишиті сорочки розшили. Дітки у вишитих сорочечках були.
.jpg)
Настрій святковий чи війна таки знатно попсувала?
Звісно, попсувала. Немає того святкового настрою, як завжди. Не знаю, коли ми вже зможемо усією сім’єю, повним складом за одним столом зібратися. Бо є родичі і в Європі, і в Канаді, то коли вони приїдуть?
І я свою хату ще як у давнину оформляю – в мене на стінах висять світлини і Великодні з родичами. То милуюся. Чи будуть нові такі світлини, де всі-всі гуртом, хтозна.
На Великдень заведено пригощати не тільки родину, то кого частуєте?
Кожного року щонайменше двічі – на Різдво та Великдень – до нас приходять діти-сироти та діти з числа позбавлених батьківського піклування. Це від 25-30 дітей Березнянського НРЦ. До їх приходу готуюсь особливо: печу пташок, зайчиків, пряники дитячі. І люблять вони монетизовані подарунки. Просто дітям потім цікаво піти в магазин.
Ірина Осташко
