Сучасні «човники», котрі завалили ніжинський, як і інші ринки, іноземним товаром, самі того не знаючи, успадковують традиції старого міста, яке посилало своїх купців у далекі країни, гостинно зустрічаючи іноземних торговців на своїх ярмарках.
Сучасні «човники», котрі завалили ніжинський, як і інші ринки, іноземним товаром, самі того не знаючи, успадковують традиції старого міста, яке посилало своїх купців у далекі країни, гостинно зустрічаючи іноземних торговців на своїх ярмарках.
Починаючи із середини XVII ст. ярмарки проводилися тричі на рік: взимку — Всеєдний, влітку — Троїцький, восени — Покровський. Тривали вони два-три тижні. Та ще двічі на тиждень відбувалися торги.
Всю свою пишність демонстрував Ніжин на цих ярмарках. Корчми й заїжджі двори заповнювалися приїжджим людом. Тютюн, прянощі везли з Туреччини і Болгарії, галантерею — з Німеччини, хутра — з Московії, порцеляну — з Лейпцига, оксамит, шовк, вовну, ситець — із Венеції, Кенігсберга, голландське, англійське, французьке сукно — із Гданська. Місцеві греки дивували ковбасами, ніжинські й навколишні селяни привозили вишні, сливи, кавуни, груші, гриби, тютюн. З півдня доставляли виноград, сіль і рибу везли з Астрахані. Вина переважали угорські й кримські.
За кордон відправляли золоті вироби, продукцію місцевих кушнірів. Із XVII ст. славилися ніжинські огірочки. Щорічно для продажу заготовляли їх понад 600 тонн. На продаж щорічно йшло 8 тисяч тонн ніжинського тютюну (завезли його з Голландії, скоро він став популярним. А назва його «махорка» — спотворена від: «з міста Амерсфорта, амофорський тютюн»).
Князь І.М. Долгорукий, що побував у Нiжині 1810 року, радив: «Хто полюбляє лікери, нехай їде сюди: вони прекрасні; не дарма славиться різними горілками Ніжин; правда, ніде більше таких чудових не роблять!»
Багато в чому торгову славу Ніжину створили греки, котрі селилися тут із часів Богдана Хмельницького. Це було найбільше на Україні грецьке поселення. Завдяки Універсалу Хмельницького від 2 травня 1657 р. та указам усіх наступних гетьманів, ніжинські греки мали немало пільг: не платили податей (податків), їх автоматично прирівнювали до купців першої та другої гільдії; їх звільняли від розквартирування військових, надання війську підвід, від військової служби (тобто вони не втрачали синів під час воєн і не зазнавали розорення), вступаючи на військову службу, користувалися правами дворян. Грецьке поселення в Ніжині мало свій магістрат. 1710 року Петро I підтвердив всі привілеї ніжинських греків. Залишається тільки зрозуміти, з якою метою приїжджим грекам надали так багато пільг, передусім податкових, що дозволяло їм швидко стати на ноги, утверджувати свій бізнес. Чому українці не мали податкових канікул? Невже недовіра до власного народу — відмінна риса вітчизняних політиків усіх часів?
Із перших відомих ніжинських купців назвемо майже забуті імена Івана Шереметцова і Дмитра Ципоєва. Останній — із ніжинських греків. Іван Шереметцов прибув до Ніжина з рідного Сєвська Орловської губернії і, об'єднавши із Ципоєвим капітали, вирішив розпочати торгівлю з Персією. Першим 1747 року вирушив у далекі землі Ципоєв. Промандрувавши 8 років, він помер у Індії. Через 13 років дізнався про смерть компаньйона Іван Шереметцов. Намагаючись повернути свої капітали, він уклав угоду з Миколою Челобитчиковим, який зважився їхати в Індію.
Шлях до індійських ринків був нелегким: Ніжин — Київ — Ясси — Бухарест — Стамбул — річкою Тигр до Багдада — сушею до річки Євфрат — через Перську затоку в Калькутту. Дорога в Індію забрала рік. Зворотна — чотири. Челобитчиков вирішив примножити капітали, добувши незнаний на Україні товар Кантона (Китай) і Малакки.
Малакку в епоху середньовіччя називали Золотим Херсонесом, до неї наприкінці XV ст. прагнув потрапити Колумб, не вгадавши дороги, потрапив до Америки. Шлях до незнаних, майже казкових торгових міст, із Ніжина виявився правильнішим. Сьогодні ми можемо повною мірою оцінити цю подію: Челобитников став першим нашим співвітчизником, який побував у Малаці й Кантоні, залишившись єдиним на довгі десятиріччя.
У серпні 1805 року в Кантоні побував ще один ніжинець — командир «Неви» Юрій Лисянський, котрий здійснював першу російську навколосвітню подорож. Одне із завдань подорожі — виявлення нових ринків збуту та закупівлі товару. У Кантоні, як і раніше, продавали дивовижні для слов'ян бурштин і мускус, слонову кістку й сандал, чорне дерево і ртуть.
Не просто купцями — відважними, далекоглядними, ризиковими — були ніжинці, а мужами з державним складом розуму. Котрі розуміли значення нових ринків Євразії для економіки країни. З Китаю Челобитников рушив до Лондона, Ліссабона, Парижа. Прибув, нарешті, в Санкт-Петербург із найдокладнішою доповіддю про можливості вітчизняної торгівлі... та й згинув десь. Ні про нього, ні про його проект більше нічого не відомо. Не з'явилися на ніжинському ринку незвичайні товари Золотого Херсонеса.
Ніжин стоїть на торговому шляху з Києва до Москви, саме це й визначило значення міста на декілька сторіч як одного з основних торгових міст імперії. «Ніжин не тільки в Чернігівському намісництві. Але й у всій Малій Русі одне таке місто, яке торговим називатися може й яке багатьом великоруським містам у своєму торговому стані не поступається. У ньому не лише в ярмаркові дні, а й у будь-який час різні товари потрібні для дому. І життєві речі знайти можна». (Історик XVIII ст. А. Шафонський). Найбільше торгували ніжинці з Туреччиною, Польщею, Москвою. Як, проте, й нині.
З другої половини XIX ст., коли з'явилися нові торговельні центри України, Ніжинський ярмарок мав велике місцеве значення. «Були часи й у цьому брудному, незначному нині містечку текло життя. Залишилися одні спогади про минулу славу» (Л. Слуцький, кінець XIX ст.).
В останні роки намагаються відновити торговий статус міста. Відновили проведення осіннього Покровського ярмарку. Щоправда, триває він лише один день. Вишукані імпортні товари змінив традиційний «човниковий» ширпотреб. Зате приїжджають майстри й торговці (чи скоро назвемо їх купцями?) з Києва, Полтави, Коломиї, Миргорода та інших міст України.
