Історія мешканки Чернігова Тетяни Сідіної проте, як їй з родиною вдалося виїхати з окупаваного села Льгів, з якими складнощами довелось стикнутися та про родину, зокрема бабусю Олену, яка загинула від вибуху російської авіабомби на початку травня 2023 року — читайте далі.
"За 500 метрів від нашого будинку стояли російські «Гради»"
Родина Тетяни Сідіної жила в Чернігові. 24-го лютого 2022-го вирішили виїжджати.
"У мене є дві сестри. Молодша зі мною жила в Чернігові, а середня – в будинку у Льгові. Ми сіли всі на машини й поїхали. Чомусь нам здавалося, що це таке село, десь з краю, і нікого там не буде".
У Льгові вся родина жила в одному будинку.
"Як в рукавичці всі, нас 12 людей було. Це три сім'ї. У кожної сестри по дві дитини, чоловіки, і ще у нас було п'ять тварин з собою. 9 березня 2022 року росіяни зайшли в село. Вони стали поруч, за парканом був закинутий будинок. І так ми прожили з ними до 21 березня".
За її словами, росіяни заходили до будинку та намагалися спілкуватися з ними.
"Я з ними не могла навіть і говорити. Ми ховалися у підвалі. Ми його облаштували трохи. Там ми молилися, їли, готували їжу. Не було ні світла, ні води, ні газу, нічого не було. Наші старші хлопці носили холодну воду, ми топили пічку. І на вулиці готували їжу".
У підвалі будинку у Льгові. ФОТО: Тетяна Сідіна
Тетяна у підвалі у Льгові. ФОТО: Тетяна Сідіна
Поруч з будинком, де жила родина Тетяни, стояли російські РСЗВ "Град".
"Вони були поруч, за 500 метрів. Навіть прилетіло поруч з моєю машиною. Один з «Градів» просто впав поруч. В машині тільки вікна повибивало. Але за 20 хвилин біля цієї машини був мій чоловік (Плаче, – ред.)".
Машина Тетяни. ФОТО: Тетяна Сідіна
Вони почали просити росіян, каже Тетяна, дозволити їм виїхати з села.
"Ми ж розмовляли російською (до 24 лютого 2022 року, – ред.). Зараз я просто не можу розмовляти цією мовою. І вони нас питали: «А чому ви так всі гарно розмовляєте російською мовою? Ви для нас стараєтесь?» Ми на них дивимося, думаю, ну як ми для вас можемо старатися, якщо ми російською мовою завжди говорили".
Як розповіла жінка, чоловіків росіяни не випускали навіть з двору. Сама вона могла вийти на подвір'я погуляти з дітьми.
"А потім наші чоловіки наважилися і пішли до командира, його звали Артем. І стали благати випустити нас. Він сказав, що в Чернігів поїхати ми не можемо, тільки в Білорусь або в Росію".
"Поки ми їхали в цій колоні, ми попрощалися один з одним"
Родина вирішила виїжджати. Адже чоловік Тетяни родом з Білорусі. Він дав контакт свого брата, тому росіяни дозволили виїзд.
"Росіяни зв'язалися з братом чоловіка, він підтвердив, що нас прийме. І вони в колоні вивезли нас на гомельську трасу. Поки ми їхали в цій колоні, ми попрощалися один з одним. В нас було три машини".
Машина Тетяни у колоні. ФОТО: Тетяна Сідіна
На останньому російському тоді блокпосту в Україні – Ріпках, почалися перевірки.
"Там приставляли зброю до голови чоловікам. Чому? Я сама не знаю, може це психологічний тиск якийсь. Діти плакали, їх розділили. Тоді ми думали, що це кінець. Та згодом нас пропустили. В самих Ріпках висів український прапор, ми вискочили з машин, попадали на землю, цілували її".
Далі, за словами Тетяни, проїхати до кордону по трасі було неможливо через зірвані мости.
"І ми розуміємо, що ми не переїдемо далі. Але тут їде машина з хлопцями й вони запропонували нас провезти через ліс прямо до кордону. Це були звичайні хлопці з Ріпок".
На кордоні з Білоруссю нас пропустили. Ми приїхали до брата чоловіка. Там побули тиждень і вирішили їхати далі.
"У цій країні ми навіть не думали довго перебувати. Там атмосфера життя не наша. Нас вже чекали друзі в Литві. Ми там два тижні пожили й ухвалили рішення їхати далі, до Португалії".
З 12 квітня 2022 року родина Тетяни Сідіної живе в Португалії, в місті Порту.
На прикордонні Чернігівщини у Тетяни залишились родичі, зокрема бабуся Олена Броннікова, та 3 травня, внаслідок російського авіаудару по Семенівській громаді у селі Іванівка, вона загинула.
З бабусею жінка бачилась два роки тому, на її 80-річчя.
"Ми були в неї на дні народження. Ми всі зібралися. Та вона останнім часом вже нікого не впізнавала. Телефоном ми з нею розмовляли якраз до повномасштабного вторгнення, коли їй був 81 рік. Це 7 січня, день народження. І вона так плакала, потім спитала знову: «А хто ти?» Кажу: «Це Тетянка, твоя найстарша онучка»".
За словами онуки, Олена працювала все життя дояркою на фермі.
"Втратила трьох чоловіків, всіх поховала. В неї троє дітей було. Вона завжди говорила: «Жалійте один одного». І нас всіх жаліла. Така вона була, з великим серцем".
Джерело: Суспільне Чернігів
