Коли почалася повномасштабна війна в Україні, Володимир із 24-річним братом Микитою, їхньою матір'ю та дівчиною Микити Катериною перебралися до Михайло-Коцюбинського, як і чимало жителів обласного центру, які у перші дні війни сподівалися там перечекати обстріли.
Болючу історію викрадення 24-річного чернігівця Микити Бузінова російська редакція ВВС.
У соцмережах досі є профіль Микити, де на фото видно, як хлопець працює кухарем в одному з діючих і дуже відомих ресторанів Чернігова у центрі міста. Світлина датована 2020-м роком… Тоді все ще було гаразд, та почалося повномасштабне вторгнення. Родина евакуювалася у передмістя Чернігова - Михайло-Коцюбинське.
«Але наприкінці лютого через Михайло-Коцюбинське почали їздити їхні колони, – згадує Володимир. — Наші танки спочатку стояли на перехресті, відбивалися скільки могли. Але сили були нерівними. І на початку березня вони вже заїхали до центру селища».
Весь час, доки російська армія намагалася наступати на Київ, через Михайло-Коцюбинське рухалися колони техніки супротивника. Деякі чинили опір по-своєму: намагалися не виходити з будинків і не вступати в діалоги з росіянами, але фіксували координати військової техніки та відправляли українським військовим. Жінка, яка провела тижні в окупації, розповіла, що зачинила вікна свого будинку, залишивши невелику щілину, якою стежила за військовою технікою і два тижні рахувала танки.
«Вони [росіяни] як отримують прильоти своїми колонами, так відразу по всіх селах шукають, хто передає координати, — каже Володимир. — 4 березня почали шукати й у нашому селі: ходили всіма хатами, допитували. І до нас зайшли».
У цей момент розпочався обстріл.
З членами сім'ї у підвал, щоб сховатися від обстрілу, набилося понад десяток військових, каже Володимир. Розмістившись між мішками з картоплею, росіяни проводили урок політінформації: «ми вас прийшли визволяти, звільнити від вашої влади, а путін класний».
Коли обстріл закінчився, у підвал спустився «старший» — сім'я Бузінових так вирішила за манерою спілкування цієї людини, бо жодних розпізнавальних знаків на ній не було. Він відібрав телефони, пішов перевіряти і швидко повернувся: Володимира, Микиту та їхню матір вивели на вулицю. Вони почали кричати на нас, казати, що ми передавали координати. Показували якісь скріншоти із геолокацією.
Володимир та Микита наполягали, що жодних відомостей не передавали. Їм ніхто не повірив. Щоб розколоти чоловіків, військові їх розділили.
«Микиту відвели за дерева. І далі ми почули імітацію розстрілу. Як вони ставили всіх, кого спіймали, до стіни, і кричали: „Готуйся! Цілься!“ Тільки „стріляй“ не сказали. Вони привели Катю до Микити, поставили навколішки біля нього, спрямували їй у голову автомат. Сказали: "Не зізнаєшся - зараз цю покладемо". Микита міг у чомусь "признатися", щоб врятувати Катю. Тому що її відпустили, а нам сказали: "Він все розповів, йому загрожує до 15 років".
Усіх, кого в такий спосіб схопили російські військові, посадили в машину та відвезли. Якийсь час полонених тримали у тому ж селі, у підвальному приміщенні. Але потім вони зникли зовсім.
З тих пір рідня нічого не знає про хлопця. Він наче крізь землю провалився. Краще, якщо думають, що ти злочинець.
Як росіяни мордують цивільне населення
Цивільне населення — найвразливіша група людей під час війни, особливо тієї, яку одна із сторін продовжує називати «спеціальною військовою операцією».
Саме так рф виправдовує затримання громадянських українців — нібито ті протидіяли «СВО».
Після вторгнення в Україну російська влада не робила відмінностей між військовополоненими та захопленими цивільними. Міністерство оборони росії у відповідях на запити про цивільних наголошувало, що вони «утримуються відповідно до вимог Женевської конвенції про поводження з військовополоненими».
За російськими законами затримати людину до судового рішення можна лише на 48 годин і за встановленою процедурою — з оформленням протоколів правомочними особами, пише російське ВВС. Влітку 2023 цей термін подовжили до 30 днів для затримань в умовах воєнного стану (воно запроваджено указом володимира путіна у 4 окупованих регіонах України — самопроголошених ДНР, ЛНР, частинах Запорізької та Херсонської областей) — але лише якщо затриманий підозрюється у скоєнні тяжкого злочину та порушив пов'язані з військовим станом заборони і обмеження.
Одначе час, місце та підстава «затримань» українців військовими найчастіше ніде формально не зафіксовані, кримінальні чи адміністративні справи не порушені, розслідування не ведеться, випливає із рішень судів, з якими ознайомилися журналісти.
Людина просто зникає. І навіть знайти його в цій системі, не говорячи вже про те, щоб витягти з неї, дуже складно.
Навіть якщо російське міноборони підтверджувало, що «затриманий за протидію СВО» знаходиться «на території росії», назвати місце та допустити до нього адвоката військові відмовлялися до закінчення «перевірочних заходів». Термінів у таких «заходів» немає, оскаржити їх неможливо, стверджують російські юристи.
«Ми намагалися звертатися і до військових, і до цивільних судів, — каже російський адвокат Леонід Соловйов, котрий майже 2 роки безуспішно розшукував іншого - вже харківського студента. — Правових інструментів тут не існує, це абсолютно політична площина».
Колона російських військових вийшла з Михайло-Коцюбинського 31 березня 2022 у рамках загального відступу з-під Києва та Чернігова. Українці почали доставляти до Чернігівської області їжу та воду, а також збирати тіла вбитих.
Та Микити Бузінова серед них не було. Його сім'я впевнена, що хлопець вижив, але що трапилося з ним далі — вони не знають. Одразу після звільнення Чернігівської області Бузінови розпочали пошук Микити.
Як шукали Микиту
Вони пішли найзрозумілішим і, мабуть, єдиним доступним шляхом — розсилали листи через ФСІН-лист — сервіс, що дозволяє відправити електронне послання до деяких колоній та слідчих ізоляторів росії.
Це не лише спосіб зв'язку з ув'язненими, а й можливість для адвокатів, правозахисників та сімей знайти людину в російській пенітенціарній системі: якщо адресат перебуває у колонії, то відправники мають отримати підтвердження про доставку листа.
Родичі та друзі Бузинова відправляли листи віялово, доки не отримали відповіді від бєлгородського СІЗО-3, який підтвердив, що Микита начебто перебуває там. Туди вирушив адвокат, але в ізоляторі йому сказали, що такої людини у них немає.
21 червня російська служба ВВС надіслала два листи до закладів Бєлгородської області — до СІЗО-3 та до ІЧ-4 Олексіївки.
22 червня журналісти отримали відповідь із СІЗО-3: «Адміністрація установи СІЗО-3 Бєлгород повідомляє: лист №… пройшов цензуру та вручено адресату».
Зазвичай це означало б, що людина, якій адресовано листа, справді перебуває в цій установі.
Але наступного дня таку саму відповідь журналісти отримали з ІЧ-4 Олексіївка.
10 липня ВВС повторила спробу — листи були відправлені до тих самих установ та ще кілька колоній та СІЗО в інших регіонах, де, за відомостями журналістів та правозахисників, утримуються полонені з України.
У більшості установ відповідали, що такого ув'язненого вони не мають. Крім трьох, включаючи ті самі СІЗО-3 та ІЧ-4 Бєлгородської області, які ще раз звітували про доставку.
«Досить часто буває так, що я приїжджаю, а мені кажуть, що людини там немає. Або до нього просто не пропускають, або людину реально могли перевести в інше місце. Ти ж не можеш пройти туди з інспекцією по всіх камерах. Доводиться керуватися тією відповіддю, яку ти отримуєш на прохідній чи в кращому разі в кабінеті начальника», — каже адвокат Леонід Соловйов.
Чи були успішні спроби
Прикладів успішних поїздок, коли захиснику вдалося б бодай зустрітися з полоненим українцем, опитані ВВС адвокати не мають. Відомий тільки один випадок, коли «затриманого» українця вдалося знайти за допомогою ФСІН-листу та підтвердити його місцезнаходження у колонії, але адвоката до нього не допустили. Подальша доля чоловіка невідома.
Водночас українські правозахисники шукають інші способи роздобути інформацію про цивільних та місця їх утримання.
«Якщо рідні перебувають на підконтрольних Україні територіях, то вони звертаються до поліції, інших державних органів до правозахисників — […] припускаючи, що їх близьких могли вивезти до росії. Цих людей вносять до списків цивільних заручників, навіть якщо поки що немає свідків їх викрадення. Так само чинять державні органи. Але буває так, що людину внесли до цього списку, а потім виявляється, що вона загинула. Декілька тижнів тому на Чернігівщині ексгумували в лісі чоловіка, про якого думали, що його відправили до рф», — ділиться досвідом керівниця напрямку документування Медійної ініціативи за права людини Анастасія Пантелєєва.
Вона зазначає, що до жовтня 2022 на нещодавно окупованих територіях родичі писали в місцевих соціальних мережах повідомлення про зникнення людини та шукали свідків її викрадення, але потім перестали.
«Це може бути пов'язане з тим, що росія взяла під повний контроль ці території. Люди почали боятися так діяти», – каже експерт.
Джерело: Час Чернігівський
