Козелець – це місто з унікальною історією, центр козацької Київщини, але зараз всього лише селище. Як так сталось і що слід робити, щоб змінити такий стан? Журналісти MYNIZHYN з’ясовували це з істориком та фахівцем-пам’яткознавцем Олександром Новаком.
— Олександре, чим особливі Ніжин та Козелець?
— Козелець, так само, як і Ніжин, місто з давньою історією. Для обох часом розквіту стала доба Гетьманщини. Більш того, є цікава паралель: у 1662 році, за часів Руїни козацька рада в Козельці обрала гетьманом Якима Сомка, а сумнозвісна Чорна рада в Ніжині – Івана Брюховецького.
Фото: Олександр Новак – історик, фахівець з пам’яткознавства
Обидва міста були центрами козацьких полків. У XVIII столітті і в Ніжині, і в Козельці розвивається торгівля, ремесла. Це були багаті міста, завдяки чому в них з’явилось багато пам’яток в стилі козацького бароко. Тому відносна близькість як до Чернігова, так і Києва дає їм великий туристичний потенціал.
— Що відрізняє Козелець від інших містечок Чернігівщини?
— Найперше, що спадає на думку – тісна пов’язаність Козельця із родиною Розумовських. Їхнє родове село, Лемеші, розташоване «в семи верстах» від міста на Острі. Про феномен Розумовських, закарбованого в пам’ятках Козельця та Лемешів, писали Тарас Шевченко (повість «Княгиня») та Ліна Костенко («Стара церковця в Лемешах»). Саме на той час випала «золота доба» Козельця.
Фото: Трьохсвятительська церква (Лемеші). Автор: Олександр Новак
У ХІХ столітті залізниця була проведена осторонь давнього козацького міста та повітового центру. Через це, у ХХ столітті, Козелець не став великим промисловим центром. За радянської доби містечко, попри відкриття кількох підприємств, фактично перетворювалось на село. В Козельці досі розвинена торгівля. Проте, це не допомогло у 2020 році зберегти за ним навіть статус райцентру…
— До речі, про це. Як Козелець перетворився на селище?
Козелець належить до когорти історичних населених пунктів, що були позбавлені свого статусу. Після скасування полкового та сотенного устрою Гетьманщини у 1781–1783 роках починається період штучної стагнації козацького міста.
Фото: Козелець, вид на церкву Різдва Богородиці та дзвіницю. Автор: Олександр Новак
За імперської доби Козелець був центром повіту Чернігівської губернії. У 1923 році став районним центром, так само, як і сусідній Остер. Щоправда, Козелець був названий селищем, а Остер залишився містом. Містом, підпорядкованим селищу. Адже, до адміністративної реформи 2020 року Остер входив до складу Козелецького району.
Якщо сусіди Козельця набували статус міста, то давній центр козацького полку, навпаки, був його позбавлений. В радянські часи не було чітких критеріїв для визначення, що є місто, село або селище міського типу. Все визначала політична та економічна доцільність. Так багато наших історичних міст, що користувалися Магдебурзьким правом, були центрами сотень і навіть полків стали селищами.
Фото: Дзвіниця церкви Різдва Богородиці, Козелець. Автор: Олександр Новак
Цікавим є те, що нині, за приблизними оцінками, у Козельці проживає близько 7,5 тисяч жителів, а в Острі – 5,5! Як на мене, було б добре, якби замість радянського «селища» в нас були містечка. Це було б історично справедливо. Цю ідею підтримує також знаний український історик Олександр Алфьоров.
— Що можна розповісти про місцеві пам’ятки?
Фото: Фасад церкви Різдва Богородиці. Козелець. Автор: Олександр Новак
Передовсім слід згадати про головну пам’ятку – собор Різдва Богородиці (1752–1763). Величний храм в стилі українського бароко був споруджений за проектом Андрія Квасова та Івана Григоровича-Барського. Величний чотириярусний іконостас, спроектований Бартоломео Растреллі і виготовлений в Італії, є перлиною різьбярського мистецтва в стилі рококо! У крипті під собором знайшли вічний спочинок Наталія Розумовська, мати Олексія та Кирила Розумовських. Біля собору розташована висока дзвіниця зі шпилем, виконана в стилістиці від бароко до класицизму. Вона справляла настільки сильне враження, що місцеві мешканці казали, що із неї можна побачити одночасно і Київ, і Чернігів! Звісно, це неправда, але добре показує, як мистецтво архітектури здатне творити легенди.
Фото: Будинок полкової канцелярії Київського полку. Козелець. Автор: Олександр Новак
Будинок полкової канцелярії Київського полку, зведений за проектом архітектора Андрія Квасова у 1756–1765 роках. Це унікальний зразок адміністративної будівлі часів Гетьманщини. В часи її зведення на чолі тутешнього полку перебував Юхим Дараган, родич Розумовських.
Фото: Віконниці в будинку полкової канцелярії у Козельці. Автор: Олександр Новак
Фото: Декор на фасаді полкової канцелярії у Козельці. Автор: Олександр Новак
Миколаївська церква 1781–1784 років, заснована священиком К. Тарловським, є зразком пізнього українського бароко. Цікава постать її фундатора, адже за переказами саме К. Тарловський, обвінчав Олексія Розумовського з імператрицю Єлизаветою таємним шлюбом.
Фото: Свято-Миколаївська церква у Козельці. Автор: Олександр Новак
Надзвичайно цікавою як з архітектурної, так і з історичної точки зору, є садиба Дараганів у Покорщині. В середині XVIII століття вона належала Вірі Дараган, сестрі Олексія Розумовського. Народна легенда стверджує, що Покорщина отримала свою назву, оскільки у ній російська імператриця Єлизавета Петрівна «покорилася» своїй свекрусі – українській козачці Наталії Розумовській.
Фото: Садиба Дараганів у Покорщині. Автор: Олександр Новак
Вознесенська церква була зведена у 1866–1874 роках, в часи, коли діяла заборона Синоду РПЦ на будівництво церков в козацькому стилі. Хоч ця пам’ятка і є зразком історизму в архітектурі, проте споруда має окремі риси, притаманні українському бароко XVII – XVIII століть. Це архітектурний місток між бароко та добою модерну.
Фото: Вознесенська церква. Автор: Олександр Новак
У Козельці є кілька цікавих зразків народного дерев’яного зодчества, у тому числі – зі знаменитим «мереживом», характерним для Сіверщини.
— Що потрібно для виходу Козельця та маленьких містечок зі стагнації?
— Передовсім, як це не банально звучить, слід стимулювати розвиток економіки цих містечок. Тоді молодь побачить своє майбутнє в рідних громадах. Держава і місцева влада має будувати партнерські відносини з бізнесом. Потрібно розвивати промисловість, хоча б переробну, аби міські громади не перетворилися на суто аграрні.
Присутність, у відносно безпечних громадах Чернігівщини, людей з Донеччини, Луганщини, Харківщини та інших областей теж може стати стимулом для змін. Перш за все досвід, вміння та знання переселенців.
По-друге, і у випадку з Козельцем це мало б спрацювати, робити ставку на туризм. Пам’яток у місті багато, вони неповторні та різнопланові. Природа навкруги – чудова! Зовсім поряд – унікальний «Міжрічинський регіональний ландшафтний парк» та захоплюючий парк природи «Беремицьке». Треба лише зацікавити мешканців Києва чи Чернігівщини «турами вихідного дня» чи «зеленим туризмом».
Фото: Флігель на території садиби Дараганів. Автор: Олександр Новак
— З чого слід почати, щоб не стати «селищем»?
— Насамперед, змінити погляд. Слід усвідомити, що містечка, подібні Козельцю, мають неабияку цінність. Не треба боятися приватних ініціатив та активних громадян. Їх підтримка здатна допомогти розвитку громади, в тому числі у справі відновлення історичних пам’яток.
Про садибу Дараганів у Покорщині стали говорити. Історик Акім Галімов присвятив їй випуск з циклу передач «Українські палаци». Навіть знайшлися родичі Розумовських! Якщо влада і місцева громада цьому посприяє, у Покорщини з’явиться шанс на відновлення. Але для початку тамтешні пам’ятки треба бодай законсервувати. Місцева влада має розуміти: пам’ятки приваблюють туристів та інвестиції, а це пожвавлює економіку.
Як банально це б не звучало, слід підвищувати культурний рівень. Не всі розуміють, що сучасні матеріали часто шкодять пам’яткам. Було б ідеальним варіантом, аби у багатих на пам’ятки містах і містечках виникали спільноти небайдужих однодумців. У Чернігові є прекрасний приклад – спільнота «Дерев’яне мереживо Чернігова». Руками цих людей був відроджений декор низки будинків і вони не зупиняються на досягнутому! Певен, що як для Ніжина, так і для Козельця цей досвід може бути корисним.
Як повідомляв MYNIZHYN, 9 травня в прокат вийшов фільм режисера Тараса Томенка «Будинок «Слово». Нескінчений роман». Стрічка присвячена поколінню «розстріляного Відродження» – українських митців, що творили у 1920-1930-х роках. Вони були знищені російськими комуністами, а пам’ять про них була стерта на довгі десятиліття. Лише останнім часом їх імена стали повертатись до нащадків.
