Завершення другого етапу декомунізації в Ніжині - слово за міським головою

Наприкінці травня минулого 2015 р. вступив у силу Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Крім іншого, положеннями цього закону передбачено усунення з назв топонімічних об’єктів символіки тоталітарних режимів – з назв населених пунктів, назв площ, вулиць, провулків тощо. Щодо назви населеного пункту – тут бог милував, адже за останні як мінімум 500 років Ніжин залишався Ніжином, попри всі політичні перипетії. А ось щодо іншого – як і в решті міст і сіл колишньої Української РСР – то такого «добра» вистачає. Тож доведеться перейменовувати – скільки б не говорили про «закон як дишло», все ж закони треба виконувати.

Указаний Закон України передбачає механізм і терміни його реалізації. Закінчитися все має рівно за рік після початку дії закону – 21 травня 2016 р. Перші 6 місяців – тобто до 21 листопада 2015 р. – ініціативу й право змінити тоталітарні назви на інші мали місцеві ради. Для цього передбачалося залучити до процесу не лише депутатський корпус, але й науковців – професійних і аматорів, а також широкі кола громадськості. Іншими словами – мешканці Ніжина, жителі безпосередньо вулиць і провулків мали можливість самі собі обрати нову назву й реалізувати це право через обраних ними-таки депутатів міської ради. І дійсно такий процес було запущено – працювала спеціальна топонімічна комісія, надходили спорадичні звернення від мешканців вулиць, навіть робилася спроба організувати загальноміські громадські слухання (які, щоправда, перетворилися на звичний ніжинський атракціон – базар). Так чи інакше, але ніжинська громада в особі депутатського корпусу минулого скликання законними повноваженнями не скористалася – в передчутті місцевих виборів, аби не дражними потенційних виборців з числа прокомуністично налаштованих передусім пенсіонерів, так і не сподобилися бодай щось змінити; мали шанс на останньому засіданні – але голосування провалили, переклавши всю відповідальність на своїх наступників. Новообрані ж депутати у своєму розпорядженні мали всього 21 день – звісно, за певних умов, могли б і встигнути, якби захотіли…

 

З 22 листопада 2015 р. «декомунізаційний» закон перекладає відповідальність за його реалізацію в частині перейменування вулиць, провулків тощо на міських, селищних і сільських голів. І має це відбутися протягом трьох наступних місяців. Отже, до 21 лютого 2016 р. повноваження у частині перейменування «тоталітарних» назв вулиць і провулків Ніжина цілком перебувають у Ніжинського міського голови А.В. Лінника. Звісно, це не означає, що міський голова самочинно й на власний розсуд сформує список назв, придумає їм нові й затвердить їх своїм розпорядженням (хоча за буквою закону – може вчинити і так). Міська громада, в т.ч. й депутатський корпус, може певною мірою впливати на його рішення – зверненнями, пропозиціями, прокольними рішенням зібрань тощо. Міський голова має і за законодавством, і за власним сумлінням прислуховуватися до думки міських жителів. Але, все ж, рішення приймати виключно йому. В разі ж коли очільник міста не спроможеться на таке рішення – той-таки Закон України й таку ситуацію передбачив – справа щодо перейменування перейде до голови обласної державної адміністрації, і тоді вже в «губернатора» з’явиться можливість реалізувати закон повною мірою. Але в такому разі місцеві громади матимуть куди скромніші шанси вплинути на його рішення. А те, що протягом наступних після 21 лютого 2016 р. трьох місяців керівник області скористається своїм правом сумнівів немає – адже у разі невиконання закону матиме відповідати перед Президентом України, можливо й своєю посадою…
 

Висновок з усього цього простий – до 21 лютого 2016 р. ніжинці все ще можуть все зробити власними силами, реалізувати своє право господарювати у своїй хаті самі; нехай уже не через ширше представництво – але все ж через обраного ними-таки міського голову. А може до цього часу депутати міської ради проявлять ініціативу й допоможуть очільникові міста виконати Закон України – рішенням сесії приберуть з топонімічної карти Ніжина тоталітарні назви, повернуть вулицям і провулкам міста історичні назви, або присвоять нові, що пов’язані з історією, культурою, видатними особистостями Ніжина? Якщо це буде виважене, мудре й адекватне рішення депутатського корпусу, то міський голова навряд чи буде заперечувати. Йому залишиться тільки затвердити таке рішення своїм розпорядженням – як це уже зробили в Києві, Чернігові, Вінниці, Броварах, Хоролі…
 

Наостанок хотілося б дещо уточнити. Згаданий Закон України також «попіклувався», щоб уникнути непорозумінь і суперечок з приводу критеріїв відбору «кандидатів» на перейменування. Всі суперечливі моменти, згідно з законом, можна владнати за допомогою Українського інституту національної пам’яті, що визначений головною науковою й методичною установою у справі т.зв. декомунізації. Такою можливістю влітку 2015 р. й скористалася Ніжинська міська рада: на запит щодо приналежності до тоталітарних назв усіх 347 ніжинських урбанонімів надійшла чітка відповідь – які з них підлягають обов’язковому перейменуванню. Ось їх перелік:

 

Тут, як кажуть, все зрозуміло: варіант «мешканці вулиці зібрали підписи, щоб залишити існуючу назву» не проходить, – ці 59 назв разом із іменами діячів чи назвами подій чи явищ, які вони відображають, із тоталітарного минулого мають назавжди полишити тисячолітній Ніжин. Окрім того, Український інститут національної пам’яті в якості рекомендації визначив також бажаним усунути назви, які опосередковано (тобто не за буквою, а за духом закону) пов’язані з тоталітарними режимами на території України, а саме:

 

 

Хай читача не лякає наведені паралельні нові назви ніжинських вулиць і провулків у цьому спискові – їх у листі з Українського інституті національної пам’яті звісно немає – зі столиці назви вулиць і провулків Ніжину нав’язувати ніхто не збирається. Це лише пропозиції, які були напрацьовані майже за три попередні роки, адже певна підготовча робота зі своєрідної місцевої «декомунізації» (мабуть точніше це назвати – з «ніжинізації») назв урбанонімів міста розпочалася ще до появи Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Ці пропозиції – наслідок роботи ніжинських науковців, краєзнавців, до певної міри з урахуванням думки громадськості. Звісно запропоновані нові назви не остаточні – бо до 21 лютого 2016 р. у ніжинців все ще є можливість вплинути на рішення з цього питання.

І якщо хтось скаже, що йому байдуже, яку назву матиме вулиця, де він живе – такому манкурту можна заперечити хоча б таке: що можна думати про людину, яка скаже, що він з вулиці імені донощика на власного батька, убитого за це власним же дідом; або вулиці імені якогось «швондера», про котрого цей самий мешканець вулиці взагалі ніколи не чув? Колись нас чітко вчили, керуючись постулатами пануючої за радянського часу філософії, що буття визначає свідомість. Світ речей, в т.ч. назви, що нас оточують – якраз і є ті чинники буття, які формують нашу свідомість. Назви – своєрідні маркери, що уособлюють, позначають орієнтири – куди рухатися, як жити, що цінувати, що зневажати. Цінуючи тих, хто заперечував твоє право на вільне життя, на життя у власній державі, на власну національну ідентичність, культуру, історію – ти є їх рабом. А якщо й надалі залишатися рабом – то навіщо було боротися за волю?