Раїса Миронівна Саврасова – творча, багатогранна, надзвичайно талановита жінка, яка стала першою ніжинкою, удостоєною звання заслуженого майстра народної творчості України. Її вишивка – це історія, молитва, оберіг і чисте натхнення.
Про це повідомляє Ніжинська міська рада.
Народилася вона 18 вересня 1937 року у селі Яблунівка на Ічнянщині. Родина мала мистецьке коріння – дядько сам виготовляв скрипки й баяни, а Раїса з дитинства жила в атмосфері краси й творчості.
Після навчання у Прилуках і Ніжині, роботи бібліотекаркою, знайомства з майбутнім чоловіком і переїзду до Ніжина, вона викладала фортепіано, співала, танцювала, вишивала ночами, знаходила нові техніки й передавала своє мистецтво іншим.
Але справжній злет її творчості почався після того, як вона стала викладачкою новоствореного відділу образотворчого мистецтва у Ніжинському училищі культури. Саме тоді вишивка перетворилася з натхнення – на професію. Вона передавала студентам техніки, традиції, вишивала разом із ними під час пар, на перервах і вдома. Була вимогливою, перш за все – до себе.
Раїса Миронівна досліджувала вишивку Чернігівщини, створила каталог регіональних узорів, брала участь у виставках по всій Україні, проводила майстер-класи, а її роботи стали культурними дарунками на високому рівні – їх везли у Київ, за кордон, у подарунок поважним гостям.
А коли життя поставило її перед складним випробуванням – важкою хворобою – саме вишивка і віра допомогли їй одужати. Тоді вона почала вишивати ікони. Освячувала їх у храмах і дарувала – друзям, знайомим, лікарням, школам, установам… Ікони допомагали і їй, і тим, хто їх отримував.
Цікаво, що саме Раїса Миронівна стала першою у Ніжині весільною тамадою. Поєднувала у весіллях давні українські обряди й сучасні традиції, знала кожну пісню, кожен крок весільної церемонії. Її онук Сергій продовжив цю справу – навчаючись на бабусиних конспектах.
Раїса Миронівна була справжньою берегинею української культури. Співала в квартеті, який виступав на сцені Палацу «Україна» і став лауреатом конкурсу «Сонячні кларнети». Писала вірші, в’язала, вигадувала власні техніки рукоділля – її енергії вистачало на все.
У 2002 році їй присвоїли звання заслуженого майстра народної творчості України. І це було важливе визнання – для неї як людини, для її праці, і для всіх, кому вона відкривала світ вишивки.
Раїси Миронівни не стало 9 квітня 2016 року. Її роботи живуть у домівках по всій Україні й далеко за її межами. Багато чого вона роздала, подарувала, передала у світ – і це робила щиро, не думаючи про ціну.
Як згадує донька Ірина Вікторівна Разон: «Я зрозуміла цінність її рукоділля вже після того, як почала розбирати її речі – вдома майже нічого не залишилося. Лише фотографії. І це не жаль, а розуміння: кожна праця має бути зафіксована і віддячена».
Ірина Вікторівна, до речі, пішла маминим шляхом – вона викладачка, піаністка, директорка Ніжинської музичної школи.
«Мама була для мене авторитетом. Сказала – треба вчитися на “відмінно” – значить, по-іншому не можна. Вона завжди була елегантна, доглянута. Вміла переконати без крику, без умовлянь. Саме вона допомогла мені усвідомити, що музика – це моє. І за це я вдячна їй усе життя», - згадує Ірина.
Раїса Миронівна Саврасова залишила після себе не лише вишивки, а й цілу школу майстерності, силу духу, доброту, спогади й безмежну любов до своєї справи.
Її душа живе у вишивці – і ця нитка зв’язку з нею залишиться з нами назавжди.
Фото: Ніжинська міська рада
Як повідомляв MYNIZHYN, Анна Коросько, ніжинка, пенсіонерка, яка 43 роки пропрацювала вчителем і зараз продовжує сіяти вічне, добре, мудре у серцях багатьох людей, бо у свою творчість вкладає не лише різнокольорові нитки хрестиком, а й молитви за мир, за Україну.
