Коли ми чуємо «Чорна рада», то одразу згадуємо уроки історії, роман Пантелеймона Куліша та боротьбу за гетьманську булаву. Для України ця подія стала однією з найважливіших у добу «Руїни». Але чи замислювалися ви, що означала «Чорна рада» для самого Ніжина?
Чи принесла вона місту славу й розвиток? Чи, навпаки, стала причиною руйнувань, людських трагедій та політичної нестабільності?
Журналісти MYNIZHYN вирішили дослідити це питання та поглянути на відому історичну подію не лише з точки зору державної історії, а й через долю самого міста.
У XVII столітті Ніжин був одним із найважливіших міст Гетьманщини. Він мав вигідне географічне розташування, був значним торговельним центром і водночас важливим військово-адміністративним осередком. Тут діяли ярмарки, розвивалися ремесла, мешкали українці, греки, ассирійці, євреї, вірмени та представники інших народів. Ніжинський полк належав до найвпливовіших у козацькій державі.
Однак середина XVII століття стала для України надзвичайно складним періодом. Після смерті Богдана Хмельницького в 1657 році розпочалася доба, яку історики назвали «Руїною». Влада переходила від одного гетьмана до іншого, між старшиною спалахували конфлікти, а сусідні держави дедалі активніше втручалися у внутрішні справи України.
Саме на цьому тлі й відбулися події, які назавжди вписали Ніжин в українську історію.
У 1663 році постало питання обрання нового гетьмана Лівобережної України. На булаву претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький.
Яким Сомко належав до впливової козацької старшини та виступав за збереження широкої автономії Гетьманщини. Подібних поглядів дотримувався і Василь Золотаренко. Вони прагнули залишатися під протекцією московського царя, але водночас відстоювали традиційні права та вольності козацтва.
Іван Брюховецький обрав іншу стратегію. Він активно звертався до простих козаків і запорожців, критикував старшину та обіцяв обмежити її вплив. Крім того, Брюховецький відкрито демонстрував лояльність до московського уряду, що також принесло йому підтримку.
Для визначення переможця було вирішено скликати загальну раду в Ніжині.
Сама назва «Чорна рада» виникла через те, що в ній брали участь не лише старшина, а й так звана «чернь» – рядові козаки, міщани та представники нижчих суспільних верств. Для свого часу це було незвичним явищем, адже зазвичай доленосні рішення ухвалювала переважно козацька верхівка.
До Ніжина почали прибувати тисячі людей. Місто фактично перетворилося на величезний політичний табір. Тут зосередилися козацькі загони, запорожці, представники московської влади, торговці та просто допитливі люди, які хотіли стати свідками історичних подій.
Доволі часто можна почути, що «Чорна рада» відбувалася біля Миколаївського собору. Проте історичні джерела не дають підстав стверджувати, що саме там проходило козацьке зібрання. Більшість дослідників вважає, що для проведення ради, на яку прибули тисячі козаків, запорожців та представників влади, був потрібен значний відкритий простір на околиці тодішнього Ніжина. Саме тому місце проведення ради пов’язують із територією в районі сучасних Ніжинської гімназії №10 та Ніжинської центральної міської лікарні імені Миколи Галицького. Сьогодні про цю подію нагадують дві пам’ятні дошки.
Водночас Миколаївський собор усе ж міг бути безпосередньо пов’язаний із подіями «Чорної ради». За припущеннями дослідників, саме тут після обрання Іван Брюховецький міг отримати символи гетьманської влади, зокрема булаву. Хоча документальних свідчень про це збереглося небагато, така версія є цілком логічною, адже собор був одним із найважливіших храмів тогочасного Ніжина та місцем проведення урочистих церемоній. Тож якщо сама «Чорна рада», найімовірніше, проходила за межами міського центру, то Миколаївський собор міг стати місцем завершення подій, які визначили долю Лівобережної України.
17 (27) червня 1663 року розпочалася рада.
Замість спокійного обговорення майбутнього держави Ніжин став свідком гострого політичного протистояння. Прихильники різних кандидатів вступали в суперечки, які швидко переростали в сутички. У хід ішли шаблі, списи та вогнепальна зброя.
За переказами, ситуація була настільки напруженою, що в події були змушені втручатися московські військові підрозділи. Політична боротьба дедалі більше нагадувала стихійне протистояння, контроль над яким поступово втрачався.
Саме тут варто поставити запитання: а що в цей час відчували звичайні ніжинці?
Для них «Чорна рада» була не історичною подією з майбутніх підручників, а реальністю, яка відбувалася просто за вікнами їхніх домівок.
Місто виявилося не готовим до такого напливу людей. Господарі були змушені приймати непроханих гостей, ремісники та торговці працювали в умовах постійної небезпеки, а багато мешканців узагалі намагалися не виходити з домівок.
Історичні джерела свідчать, що під час перебування величезної кількості озброєних людей Ніжин зазнав значних матеріальних втрат. Фактично місто було віддане на поталу натовпу. Порушувався громадський порядок, траплялися грабунки, нищилося майно мешканців.
Якщо для політиків і військових Ніжин став місцем боротьби за владу, то для звичайних городян він перетворився на територію небезпеки.
Наступного дня, 18 (28) червня, ситуація завершилася перемогою Івана Брюховецького. Саме його було проголошено гетьманом Лівобережної України.
Поразка конкурентів виявилася трагічною. Яким Сомко, Василь Золотаренко та низка інших представників старшини були заарештовані. Згодом Сомка і Золотаренка, полковників: чернігівського – Оникія Силича, переяславського – Опанаса Щуровського, ніжинського осавула Павла Килдія стратили в Борзні.
Для України наслідки «Чорної ради» були неоднозначними. З одного боку, вона визначила нового гетьмана. З іншого – ще більше загострила внутрішні суперечності та посилила залежність Лівобережжя від Московського царства.
Історики часто вважають «Чорну раду» одним із символів доби «Руїни» – часу, коли внутрішні чвари стали причиною ослаблення української державності.
А що ж отримав Ніжин?
Якщо говорити про короткострокові наслідки, то місто зазнало більше шкоди, ніж користі. Його мешканці пережили безлад, насильство та економічні втрати. Подія, яка мала вирішити політичне майбутнє країни, для багатьох ніжинців стала джерелом страху та невизначеності.
Проте історія має дивовижну властивість змінювати значення подій із плином часу те, що колись було трагедією для сучасників, стало частиною історичної спадщини міста.
Окреме місце в популяризації подій посів роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада», який став першим українським історичним романом. Хоча письменник художньо переосмислив багато фактів, саме його твір зробив ніжинські події відомими для кількох поколінь українців.
Минули століття, але «Чорна рада» й досі залишається подією, яка викликає суперечки серед істориків. Для одних вона стала проявом народної волі, для інших – початком тривалого періоду нестабільності та занепаду. Чи принесла «Чорна рада» користь Ніжину, чи завдала йому більше шкоди – однозначної відповіді немає. Та, прогулюючись вулицями стародавнього міста й згадуючи події 1663 року, кожен може замислитися над цим питанням і зробити власний висновок.
Вас може зацікавити: Чи сидів Устим Кармелюк у Ніжинській тюрмі: міф чи історичний факт?
