9 травня ми в черговий раз відзначали річницю перемоги у війні з фашизмом, з нацистською Німеччиною. Цього разу свято співпало з поминальними днями, тому урочистості були скорочені до мінімуму, лише привітання і покладання квітів
«Мамо, а тут діда поховано?». «Ні. Це не могила, це лише памятник. Твій дід пережив війну. А тут вибито імя його батька, ось дивись, це він. А от де загинув прадід я не знаю». Це не точна цитата, а лише приблизний переказ слів почутих біля Вічного вогню, але справи це не змінює.
9 травня ми в черговий раз відзначали річницю перемоги у війні з фашизмом, з нацистською Німеччиною. Цього разу свято співпало з поминальними днями, тому урочистості були скорочені до мінімуму, лише привітання і покладання квітів. Тим не менше до Вічного вогню зібралося багато людей, мабуть всі, хто зміг. В першу чергу прийшли ветерани, прийшли рідні тих, хто загинув і чиї імена вибиті навічно на плитах довкола меморіалу, небайдужі ніжинці. І, звичайно ж, очільники міста, депутати різних рівнів.
Ветеранів, учасників бойових дій які пережили війну, з кожним роком все менше. Їх залишилися одиниці. Як не як 71-ша річниця Перемоги, а в нашій країні мало хто доживає до 90 років. Але память про війну залишається серед їх дітей, внуків, правнуків. І показово, що батьки йдуть з дітьми до Вічного вогню, розповідають про давно минулу війну, показують імена своїх рідних, чиї імена записані тут і кладуть біля їхніх імен квіти.
Але особливо вразив чоловік, який прийшов до меморіалу з портретом когось із своїх родичів, який швидше за все не повернувся з фронту. Це справжня збережена родинна память про людей яких вже давно немає з нами. Вже зовсім скоро лише таким чином ми зможемо по справжньому згадувати про День Перемоги, про 9 травня 1945 року і про наших дідів та прадідів, які боролись з фашизмом у Європі.
Олександр Малаш
