Ніжин – велосипедне місто

Тенденцію до зацікавлення велосипедним транспортом прослідковую на власному досвіді. Ще коли вчився на першому курсі, велосипедів біля мого навчального закладу було не багато. Їх ряди були рідкі, а часом вкрай одинокі велосипеди не знаходили пари. Через три роки двоколісних друзів біля парканів вишу побільшало, що не може не радувати. Студенти шанують «залізного коня» і за можливості намагаються добиратися за допомогою нього на навчання. Та й не тільки студенти зрештою. Прибиральниці Світлана Олексіївна та Оксана Петрівна та й інші працівники теж не гребують велосипедом. Щоранку приїздять на ньому на роботу.
 

«Аж настрій поліпшується, коли на велосипеді їздиш, – зізнаються жінки, – і економніше і здоровіше».

Плюсів багато – мінусів жодних, як бачимо, у велосипедному захопленні. Та негатив проявляється в іншому – часто непристосованість населених пунктів до велоїзди, ціни на велосипеди та інвентар, відсутність громадського активу та підтримки з боку муніципальної влади і витворюють цілий спектр, здавалося не смертельних, та все ж помітних проблем, які є до болю відомими і заяложеними.
 

У Ніжині велосипеди мають, без перебільшення, особливий статус. Це один із основних видів пересування. У місті вдало поєднано приватний сектор з багатоповерховою забудовою. Центральні райони населеного пункту, огортають міцними обіймами приватні будинки. Тут у кожному господарстві є велосипед, а то й не один. Змалку батьки привчають дітей до двоколісного таїнства.
 

Взагалі то українці велосипедний народ,  – сміється Катерина Пономаренко, середньостатистичний користувач велосипедом. – Він ідеально підходить до наших особливостей рельєфу, до нашої ментальності, стаючи нам завжди у нагоді. Про село годі й говорити, тут лисапед незамінна річ, у місті рідше, але теж цей вид транспорту присутній. Одна біда у нас – дороги. Мало того що немає велодоріжок. Ну то зрозуміло, Бог з ними, у маленьких містах їх ніколи і не буде, у селах і поготів. Так ще й сама дорога усіяна виямками. Пошкодити колесо запросто. А по темному їхати, без ліхтаря, зовсім не треба. Бо вранці велосипеда свого не взнаєш. (Катерина мала на увазі один із мікрорайонів міста Ніжина, хоча в інших ситуація з дорогами не набагато краща – Авт.)
 

На прикладі Ніжина варто відзначити і зростаючий інтерес до велосипедної культури серед молоді різного віку. Широкого розголосу і популярності набув біемікс (BMX) – велосипед невеликого розміру для виконання різних трюків. Ніжинські «біеміксери» навіть мають власні місця неформальних зустрічей, де збираються для відточення прийомів та загалом задля гарного і корисного дозвілля, формуючи таким чином певну субкультуру любителів велосипеда.
 

Місцеві активісти наголошують на тому, що в місті потрібно сформувати громадський актив з цього питання, який би міг брати участь у засіданнях молодіжного парламенту, лобіюючи інтереси всіх ніжинців, шанувальників двоколісного дива.

Наразі у місті відсутні легалізовані майданчики для велосипедистів, звісно немає і чіткої лінії велодоріжки (її заміняють широкі тротуари, які присутні тільки на центральних вулицях). Перспективними місцями для проведення «велосипедного дозвілля» є парк імені Т. Шевченка, де можна влаштувати не лише територію, а й прокат та стоянку. Не втрачає своєї актуальності і Графський парк, який теж володіє всіма необхідними показниками.
 

Часто батьки нарікають на небезпечність катання на велосипеді по проїжджій частині. У ніжинському мікрорайоні «Фрунзівка» з цією проблемою справилися. Діти охочі покататися на двоколісному другові використовують для цього територію недіючого колгоспу імені Фрунзе. Звісно, згадане місце не є облаштованим, але тут немає машин, спокійно і тихо, а головне багато вільного місця, де мрійники на велосипедах нікому не заважають.

Та незважаючи ні на що, надія на велодоріжки у містян з активною життєвою позицією не згасає.
 

Велодоріжка не так то й багато коштує, – міркує Анатолій, шанувальник велосипедного способу життя (виявляється й такий є!). – Це ж не трасу прокласти. Наприклад в Німеччині тротуар поділений на дві частини, нічого вони не відгороджували і не перекроювали.  Одна частина для велосипедистів, інша для пішоходів. Головне не забути, яка твоя. Вже є велодоріжки схожого виду і в Україні. Наш Львів теж рухається у напрямку сприяння веложиттю. Тамтешні доріжки мені сподобалися найбільше з усього що я бачив в Україні. Маю надію, буде невпинно зростати їх кілометраж і надалі, і не тільки у великих містах. В нас окрім цього є ще багато проблем. Для мене особисто, та я впевнений і для більшості інших, непідйомною є ціна нового велосипеда. Чесно кажучи про таке я і не думаю. Ремонтую свій байк, але ж він не вічний.
 

В Україні новий хороший, універсальний велосипед коштує від двох тисяч гривень. І це якщо добряче пошукати. У торгівельній мережі Ніжина звичайний двоколісний кінь можна придбати щонайменше за 1800 гривень (велосипед типу радянських «Харкова», чи «України»).
 

Купити велотранспорт не проблема. Нажаль, сьогодні проблема вберегти його. І з нею добре знайомі пересічні ніжинці. Минулого весняно-літнього сезону крадіжки велосипедів по місту відбувалися, як мінімум, двічі-тричі на тиждень, що перетворилося в справжню горе-тенденцію з якою почали боротися і самі власники велосипедного транспорту.
 

Максиму Терещенку довелося мати справу з велозлодіями. Його ровер був викрадений у серпні минулого року. Грабіжник зухвало пошкодив трос защепки і без вагань привласнив двоколісного коня. Хлопцю пощастило розшукати відеозапис з камер спостереження, де було добре видно негідника, навіть дізнатися ім’я та прізвище викрадача. Але це ніяк не прискорило роботу правоохоронних органів і тільки коли велокрадій здійснив серію схожих злочинів, його було затримано. Але ж залізного двоколісного друга хлопцеві так ніхто і не повернув…
 

Благо на сьогодні подібних викрадень помітно поменшало, певно зросла пильність веловласників. Разом з тим в центральних частинах міста за сприяння міської влади та громадської ініціативи було встановлено зручні міні-стоянки для велосипедного транспорту.
 

З кожним сонячним днем велосипедів на вулицях Ніжина тільки більшає.  Але сучасному українському велосипедисту треба бути пильним у всіх відношеннях, адже вітчизняна велокультура тільки стає на ноги. Та все ж Ніжин має давню велотрадицію, яка й сьогодні дозволяє йому називатися справжнім велосипедним містом, як і українцям велосипедним народом.