Комсомольські «гріхи» ніжинських студентів

Тут навчалася кількатисячна студентська аудиторія, тому й наявність потужного комсомольського осередку не є дивиною. Слід також не забувати про те, що Ніжинський інститут в першу чергу педагогічний виш і готував не просто математиків чи філологів, а вчителів-пропагандистів, ідеологічних бійців Батьківщини. Саме тому комсомольська опіка вважалася надважливою і намагалася охопити всі без виключення сфери студентського життя та навіть зазирнути в ту частину повсякдення, що здавалася інтимною та індивідуальною.

Традиційною була комсомольська присутність у навчальному життя студентів. Постійно на засіданнях інститутського комітету висувалися вимоги підвищення успішності, покращення засвоєння знань. Особливо актуальними такі заходи ставали до важливих державних подій, приміром слугує гасло « ХХУІ сьезду КПСС – зимнюю сессию без троек» та подібні. Неодноразово адміністрація та комсомольський актив наголошували на тому, що в інституті бракує відмінників. На 1981 рік кожен 10-й студент НДПІ мав відмінні оцінки і це вважалося не найкращим показником. 

Комсомольські активісти допомагали включатися у вузівське життя першокурсникам, діяв так званий штаб по роботі зі студентами молодших курсів, аби у молодих людей, що вирішили навчатися у вищій школі склалося правильне враження про інститутське життя і статус студента загалом. У документації інститутського комітету ЛКСМ вказувалося: «Першокурсники, це проблема в кожному вузі».
 

Одним із важливих своїх завдань комсомол вважав трудове виховання молоді. Трудовий семестр, повинен був стати складовою частиною навчально-виховного процесу, а «кожен майбутній спеціаліст повинен вважати почесним право участі в літньому трудовому семестрі». Завдяки комсомольському руху свого часу з’явилися нові промислові об’єкти та міста. Не відставали від загальносоюзної тенденції і ніжинські студенти. Студзагони НДПІ постійно виїздили в інші союзні республіки. Будували колгоспи та школи у Росії та Казахстані, освоювали цілину та збирали урожай. Але студентський загін – це не лише допомога на будівництві чи у сільському господарстві. За комсомольською риторикою, це універсальні групи, що повинні були взяти під своє шефство школи та культурні заклади свого робочого регіону, читати лекції, давати концерти, прибирати братські могили, допомагати ветеранам . У ніжинських студентів, що прилучалися до трудового семестру було навіть своє гасло: «Мы из Нежина, но мы не изнежены». 

На місцях комсомол також активно займався пропагандою читання серед студентів. В НДПІ зокрема тривалий час діяв народний книжковий магазин, продавцями в якому були самі студенти. До обов’язків комсмолу належало і виконання традиційних загальносоюзних програм: розповсюдження політичної та художньої літератури серед населення, збір макулатури та металолому, активна участь у суботниках і т. п.

ЛКСМ намагався позиціонувати себе і як постійний помічник студентів, той орган, що не залишає своїх членів у будь-якій життєвій біді. Комсомольці часто першими пропонували допомогу студентові навіть у вирішенні особистих питань, за що потім отримували певні заохочення і навіть рух по кар’єрній драбині. Зокрема один зі студентів філфаку  НДПІ імені М. Гоголя мав тяжку хворобу, що прикувала його до ліжка. Але «зусиллями комсомолу» , який дізнався про велике бажання хлопця навчатися в інституті, була організована приймальна комісія, що виїхала додому до абітурієнта, сприяла його успішному складанні іспитів і вступу на заочне відділення НДПІ. Цей випадок, також яскраво вказує на неабиякий політичний вплив організації, яка за необхідності, завдяки розгалуженій системі, могла швидко вийти на будь-яке начальство тієї чи іншої галузі і гарантувати успішне розв’язання проблеми, якщо це стосувалося комсомольських інтересів. 
 

Прагнучи охопити весь спектр студентського життя, комсомол був головним у питаннях художньої самодіяльності, участі в спортивних секціях, наукових гуртках і т. п. постійно агітуючи студентство до придушення пасивності та безперервної участі у пропонованих формах діяльності. 

Але чи не найголовнішою функцією ЛКСМ була виховна, а точніше дисциплінарна. Прищеплення студентові суворого послуху та звички «жити за правилами», виховання студента «у дусі морального кодексу будівника комунізму» та жорстке придушення будь-якого проступку, чи дивіації, за ідеєю Ленінської молодіжної спілки повинно було створювати умови для формування нового погляду на світ, справжнього «homosovieticus». 

Важливою рисою комсомольського покарання стала публічність. Все починалося із засідання бюро групи, чи факультету і за резонансності чи ідеологічної важливості обговорюваної справи могло завершитися на засіданні комітету комсомолу інституту. На подібних зборах могло бути присутнє навіть вище керівництво вишу в особі ректора. Ну і звісно ж «колективне вирішення проблеми» та осуду не могло відбуватися без самого об’єкта – порушника, або девіантна. 

Стягнення по комсомольській лінії для радянських студентів були небажаними, часто навіть небезпечними, бо могли призвести до поганої характеристики з місця навчання, або й виключення з інституту. Приміром за два роки з 1976 по 1978 стягнення по комсомольській лінії отримало 22 студенти.

Комсомольське керівництво вимагало «поставити роботу так, щоб ні найменше порушення не проходило без обговорення на комсомольських зборах».
 

Найчастіше, так звані, провини та порушення відбувалися у позанавчальний час і майже в домашніх умовах гуртожитку, але прискіпливість та пильність комсомольців від того не зменшувалась. Адже, як зауважував перший секретар ЦК ВЛКСМ епохи застою Б. Пастухов: «потрібно не лише будувати нові гуртожитки, а й поліпшуючи роботи в існуючих». 

Часто причини стягнень були дріб’язковими. Найменший рівень покарання – звичайна догана, найчастіше виносилась за втрату комсомольських документів (квитка). Також поширеними були крадіжки, пияцтво. Причому, варто відзначити, що майже за однакові провини карали з неоднаковою суворістю. Абсурдною здається справа студентки, що вкрала у сусідки по кімнаті 18 копійок. За це комсомол постановив виселити останню з гуртожитку та винести сувору догано із занесенням до особової справи. Подібний випадок стався і зі светром, який теж був вкрадений. Злодійку впіймали, виключили з комсомолу, що вважалося найбільш тяжчим покаранням і порекомендували ректору відрахувати студентку з інституту. 

Не можна оминути і той момент, що у питаннях виключення чи прийняття студента до інституту за комсомолом залишався рекомендаційний характер, рішення приймав ректор, але авторитет «активного помічника партії», часто брав своє і студент міг бути покараний таким чином навіть за крадіжку светра. 

Розгляд наявних документів демонструє і  чисто показові комсомольські судилища, про мету яких можна тільки здогадуватися. На таку думку наштовхує випадок, що трапився під час трудового семестру в одному з колгоспів Чернігівської області. одна зі студенток філфаку відмовлялася виконувати розпорядження командира загону, на неї також впала підозра про крадіжку гумових рукавичок. На термінових комсомольських зборах поведінку студентки розглянули як не належну для радянського студента, комсомольці провели бесіду з батьками дівчини і подали клопотання про її виключення з навчального закладу. 
 

Ще одним ворогом комсомолу були студенти пияки – цю проблему тримав на контролі навіть тогочасний ректор вишу В. Горбач. За систематичне вживання алкогольних напоїв та гру в азартні ігри виключали з гуртожитків, комсомолу та інституту. Деякі студенти під час навчання примудрялися потрапити до медвитверезника, за що беззастережно каралися комітетом.

Постійні прагнення ЛКСМ дисциплінувати студентів не соромлячись стирали межі між суспільним та особистим. Інтимна сторона життя студентів, а саме їх аморальна поведінка – часта тема комсомольських зібрань. Широкого обговорення свого часу набула справа студентки фізмату, що за інформацією комсомольського активу вступала у інтимні відносини з одруженим чоловіком.  Дівчина всіляко переконувала присутніх, що це не правда. Але публічні збори, де були присутні викладачі та декан, продовжували нещадно критикувати студентку ІІ курсу. «Для нас педагогів це найтяжча і найбільша провина, – висловився один з викладачів, –  з такою славою працювати в школі невелика честь». Догани та виключення були неминучими.
 

Документи зафіксували ще один випадок зухвалого проникнення комсомолу в межі особистого життя студентів. Він трапився зі студентками музично-педагогічного відділення. Як говорить комсомольський  протокол, дві подруги водили до своєї кімнати місцевих хлопців, сиділи допізна, випивали. Така поведінка потягнула прогули та неуспішність. Боячись покарання студентки вирішили інсценувати отруєння. За що й поплатилися членством в комсомолі та виключенням з інституту. 

 У своєму контролі комсомол не зупинявся ні перед чим. Для «комсомольського суду» не існувало закритих тем. Будь-яка сторона життя студента, що піддалася порушенню правил та норм заслуговувала осуду і покарання. Навіть такий проступок, як неохайне ставлення до книг, карався суворою доганою. Неповагу до колективних цінностей та самого колективу, що безсумнівно повинна бути покарана, демонструє студентка, яка отримавши премію за роботу в колгоспі, приховала це від групи і навіть не сплатила членські внески. 

Очевидці також стверджують про неабияку комсомольську активність, щодо релігійного питання. Непохитну позицію, зайняв комсомол з приводу деяких студентських сімей, що в кінці 70-х зважилися охрестити власних дітей. За подібний відступ від комуністичного світогляду такі студенти були виключені з інституту. 

Загалом, окрім конкретних стягнень, що боляче били по самих студентах. Комсомол сповідував неабияку відкритість та публічність. Всі справи, що були розглянуті на засіданнях обов’язково оприлюднювалися в наочних пропагандистських матеріалах (стінгазети). Колективне засудження було однією з методик покарання та разом з тим виховання студентської молоді радянського періоду.

Незважаючи на, здавалося, заполітизовані комуністичною ідеологією позиції комсомолу. Останній також намагався провадити практичні, побутові зміни, які були покликані поліпшити студентську повсякденність і не стосувалися ідеологічного тиску. Постійно на порядку денному комсомольського комітету перебували питання організації літнього відпочинку студентів, поліпшення побутових умов, зменшення підліткової злочинності, робота з важковиховуваними дітьми і т. п.

Слід також відзначити, що комсомол був унікальною можливістю для студентства вибудувати власну політичну кар’єру. Комсомольська робота прищеплювала управлінський та організаційний досвід, без перебільшення, готувала майбутніх лідерів. Влучним в цьому руслі є твердження І. Пономарьова, котрий вважає, що «комсомол у часи СРСР був свого роду відстійником» (цит. За С. Захаровим), який готував вірних системі та ідеології служителів, що вже мали за плечима неабиякий досвід. До речі ціла кагорта відомих вітчизняних політиків свого часу були активними комсомольцями.

 

Але політика нав’язливого контролю та втовкмачування в голови молоді ідеалів комунізму вже у 80-х дала збій в роботі централізованого і єдиного молодіжного органу. Авторитет комсомолу втрачався поступово, адже незважаючи на красномовні принципи, самі комсомольські лідери не завжди сповідували комсомольський стиль життя. З часом образ комсомольця, як «зразкової» молодої людини почав розвінчуватися і сприйматися з гумором. А самі студенти почали дивитися на комсомольських активістів, як на звичайну номенклатурну одиницю. 
 

Значення комсомолу в житті радянського студента не можна оцінювати однозначно. Окрім контролюючих функцій комсомол був покликаний і всебічному розвитку молодої людини. Але надто вже вираженими були політичні акценти комсомольської організації. Можливо, якщо б ЛКСМ була позбавлена партійного забарвлення, то цілком могла би стати потужною платформою багатосторонньої підтримки молодої людини і сьогодні.