Завантаження ...
banner
banner

«Вона йшла в операційну своїми ногами і усміхалася». Анастасія Горбатенко померла під час пологів. Її малюк у комі

50-річна Олена Алешкевіч з міста Семенівка втратила дочку. 25 липня 26-річна Анастасія Горбатенко померла у Щорській райлікарні. їй зробили кесарів розтин. Перед операцією Настя усміхалася. Сподівалася, скоро побачить сина. Знала точно: буде хлопчик

50-річна Олена Алешкевіч з міста Семенівка втратила дочку. 25 липня 26-річна Анастасія Горбатенко померла у Щорській райлікарні. їй зробили кесарів розтин. Перед операцією Настя усміхалася. Сподівалася, скоро побачить сина. Знала точно: буде хлопчик.

Направили на Чернігів

У родині Алешкевічів-Горбатенків жалоба. Мати і свекруха в чорних хустках. Чоловік, батько і брат покійної змарніли. Лише починають говорити, і сльози виступають на очах.
 
Розумом знають, що її більше немає, а серце не вірить. Бо куди не глянуть — все нагадує про Настю. Вазони з доглянутими квітами, які вона дуже любила, величезна м’яка іграшка, котру приготувала синочку, речі для немовляти.
 
— Не можу, не можу повірити, — тремтячими руками тримаючись за склянку із заспокійливими краплями, плаче Олена Алешкевіч. — У день похорону, 27 липня, «швидка допомога» тричі приїздила, вчора двічі (розмовляли 28 липня. — Авт.). Я в могилу за неї ладна була лягти, лише б моя дитина встала. Вона ж іще життя не побачила, дитя не бачила. А синочок так схожий на неї: такі ж губки, таке ж личко. Ой, як мені зятя жалко. Золотий чоловік моїй дочці попався. Жили прекрасно, одне одного любили. Мріяли нову хату збудувати, а тепер гроб. Як вони дитинку ту ждали. Ой, ой, горе, — плаче жінка. — В жовтні було б три роки, як одружилися. Наша Настя була невеличка на зріст. А животик виріс великий. їй важко було ходити. На обліку стояла у Семенівській лікарні. Лікар казала, що плід великий, і направила її народжувати до Чернігова. Це було ще у червні. Строк був 24-27 липня. Дочка сказала: «Мам, я не хочу в Чернігів, там тільки поріг переступи — тисячі гривень треба. І далеко від Семенівки». А де грошей набратися? Один зять працює, ліс вантажить на лісоскладі.
 
Народжувати в Семенівській райлікарні побоялась.
 
У кінці червня вони з чоловіком заздалегідь поїхали у Корюківську лікарню домовлятися. Але там виявилося, що з 1 липня по 1 серпня у пологовому відділенні ремонт. Звернулися у Сновськ (Щорс). Поговорили з лікарем, сказав: «Приїжджайте». Бідна, бідна моя дитина, вона і мухи не обидила. Бісером вишивала, університет на економіста закінчила, — заходиться знову плачем мати.
 
О пів на третю ночі 25 липня зять прибіг до нас (хати через дорогу): «Води відходять». Ми в машину — і на Сновськ. Я, Ігор. І Настя, поїхала по свою смерть. Там були о пів на п’яту ранку. У прийомному — молоденька дівчинка, така уважна, гріх слово сказати, подзвонила лікарю: «Тут породілля з Семенівки. Каже, домовлялися». Матка почала відкриватися. Насті кажуть: «Може, вас на Чернігів відправить?» А вона: «Я не хочу, вже відкривається, куди їхати?» Лікар дозволив оформляти. Дали нам платну палату, ми за неї заплатити не встигли. Потім прийшов лікар, подивився, сказав: «Усе добре». Насті спочатку ставили тампони, щоб ліпше відкривалася шийка матки, бо голівка у дитинки велика, заставляли тужитися.
 
Чорний ворон кружляв і кричав під вікном палати
 
— Ми були з нею поруч у палаті, тримали за руку, масажували спину, плечі, щоб їй легше було, — розповідає вдівець 29-річний ігор Горбатенко. — Вона усміхалася, казала, все буде добре. Десь о 12-й дня медики зрозуміли, що тампони не допомагають.
 
— Балакали, а за вікном палати чорний ворон кружляє і кричить, ледь у скло не б’ється, — приєднується до розмови мати.
 
— Мам, чого він літає? — питає Настя.
 
— Не знаю.
 
— Ну подивись, як сильно він кричить.
 
Птах, певно, віщував її смерть.
 
— Опівдні дружину повели до родзалу, поставили одну крапельницю, не помогла. Настя вже кричала: «У мене все болить, я сама не можу». Просила, щоб зробили кесарів розтин. А медики казали: «Нічого страшного, народить сама, у нас всі рожають». І поставили другу крапельницю.
 
Минуло 12 годин з того часу, як ми приїхали, «Я не можу, я не розрожусь», — повторювала дочка. Відчувала, що сили її покидають, — говорить Олена Григорівна. — Нам казали з зятем: «Ви що, тут будете весь час стояти, їдьте додому». Та ми відмовилися. Відповіли, що будемо чекати, поки не народить.
 
О 18 годині її забрали на кесарів розтин. Ми купили пакет для пологів і всі ліки, які написали лікарі. Туди вона зайшла сама. А ми чекали під дверима. Через деякий час медсестра стала бігати туди-сюди, носити ліки в ампулах. Що вони їй там кололи, не знаємо. Ми собі думали так: «Після заплатимо за ті ліки, скільки скажуть, аби все благополучно. Потім вибігли три-чотири чоловіки з дитинкою, підключеною до якогось апарата. Дитя мовчало. І вони все бігали мовчки. Близько 20 години вийшов лікар Федір Леонов і сказав: «Ну, пойдемте». Привів на перший поверх. «Сейчас я отзвонюсь на Чернигов». А потім: «Ну, мамаша, поймите, ребенка спасли, а дочка ваша не вышла из наркоза». Я, як стояла, так і впала. Думаю, кому це він каже? Плакала. А лікар дзвонив на Чернігів: «Такое ЧП случилось...»
 
Я вже нічого не розуміла. В голові був страх. Поки за дитиною з Чернігова їхала реанімація, ми місця собі не знаходили. Нам дали поглянути на дитину. Внучка забрали опівночі на Чернігів. Гарантій ніяких не давали. Сказали, один відсоток, що довезуть живим. Що з ним — не пояснювали.
 
— Коли про наше горе дізнався, поїхав на Сновськ, — розповідає брат покійної, 27-річний Максим Алешкевіч. Просив у медиків: «Покажіть документи: що ви їй кололи, як йшла операція». Та нічого не дали. Сказали: «Лікар вже відпочиває. Завтра о дев’ятій ранку приходьте». Так до цього часу нам ніхто нічого не пояснив і не показав.
 
Акушерська емболія не уточнена?
 
— Ось документи про дитину. Про зріст не написано, вага 4 кілограми 480 грамів. А ось довідка про смерть Насті — акушерська емболія не уточнена, — показує документи Ігор Горбатенко.
 
— Ігорю, лікарі висловили вам співчуття, вибачились?
 
— «Так получилось», — сказали. Коли ми чекали результатів розтину, під моргом нам повідомили, що у Насті був набряк легенів, але внаслідок чого, не пояснили. Сказали, щоб зробив копії амбулаторної карти дружини в Міністерство охорони здоров’я і в прокуратуру. Я їх віддав. Щодо результатів розтину сказали: «Передзвонимо через 10 днів».
 
— Чужі люди йшли на похорон, допомагали чим могли. Ну, яка тепер буде довіра до лікарів? — знову у плач мати.
 
— Настя ж здорова у нас була. Її ще називали «татовою дочкою». Казала: «Я, как папа, лекарств не пью», — пригадує Сергій Алешкевіч.
 
Артемка похрестили в реанімації
 
— Ігорю, як син?
 
— У реанімації. Назвали його Артемком, Тьомочкою, — Настя йому вибрала таке ім’я.
 
— Нам у Семенівці без усіляких УЗД гінеколог казала: «Дитина більше чотирьох кілограмів». Крупний плід. Чому ж цього не врахували у Сновську? Довірилися УЗД, яке ми зробили у Чернігові четвертого липня. Там лікар-УЗДист сказав: «Плід 3700 плюс-мінус 200 грамів, многоводіє». Плід для хлопчика невеликий. Але ж дитя за три тижні не може вирости майже на 800 грамів, — розмірковує Ігор.
 
Чоловік не розуміє, чому дружина померла менше ніж за дві години: «Вона йшла в операційну своїми ногами і усміхалася». І звідки взявся набряк легень. Інтернет пише так: «Емболія — закриття просвіту судини речовиною, яка переноситься по організму з потоком крові. Перекриття судини виникає незалежно від того, що в неї потрапило — частина тромбу, повітря, краплі жиру чи навколоплідні води. Вони перешкоджають кровотоку, внаслідок чого виникає нестача кисню». Що сталося з Настею?
 
— 31 липня сина похрестили прямо в реанімації. Довго не могли знайти священика, який би погодився, адже дитина не записана в книгу живих (так нам пояснювали). На щастя, погодився батюшка з Троїцького собору Чернігова. Дитина ніяк не реагує. У нього мозкова кома унаслідок нестачі кисню. Лікарі кажуть: «Ми не Боги, але все, залежне від нас, робимо». Не розуміють, як доношену здорову дитину можна було довести до такого стану, — говорить Ігор Горбатенко.
 
* * *
 
Щорська поліція відкрила кримінальне провадження за ст.140 (неналежне виконання професійних обов’язків медичними працівниками). Рідні померлої сподіваються на чесне розслідування. Але, станом на 1 серпня, ні поліцейські, ні працівники прокуратури з сім’єю померлої породіллі не зв’язувалися.
 
Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №31 (1578)