Мобілізований ще в березні доктор історичних наук Ніжинського державного університету Євген Луняки розповів "Фокусу" про те, в яких умовах готують солдатів до відправки в зону АТО, і як військове керівництво "піклується" про свої бійців
На території однієї з військових частин у Сумській області мобілізовані несуть службу вже півроку і з дня на день чекають відправки в зону АТО. У їх числі і доктор історичних наук, викладач Ніжинського державного університету імені Гоголя Євген Луняк, мобілізований 19 березня. Під час бесіди з Фокусом він розповів про умови життя мобілізованих, бійців, які повернулися із зони АТО, а також "турботу" військового керівництва.
Старший лейтенант Євген Луняк
На який термін вас призвали на службу?
Це була перша хвиля мобілізації, нас закликали в березні. Спочатку - на військові збори. Потім збори переросли в мобілізацію, люди залишилися. Закликали на 10 днів, потім на 45, на 90. Офіційно ніякі терміни не оголошувалися, але ми тут вже півроку, і термін військової служби не визначений. Можливо, нас відправлять в зону АТО, вже кілька разів ми збиралися, потім скасовувалися ці накази, ми постійно в напрузі. Очікування гірше, ніж сама війна. Сидимо і чекаємо. Люди відчувають, що їх кинули. Тут чоловіки у віці від 20 до 50 років, різних професій. В основному - робітничих.
У яких умовах утримують мобілізованих?
Умови важкі. Починаються холоди, ми живемо в наметах, у нас є переносні буржуйки, але намет вони нагріти не можуть, люди ночами дуже мерзнуть, не у всіх є зимове обмундирування. Деякі призивалися влітку тому у них літня форма і залишилася.Реклама:
Як відбувається забезпечення частини?
Тільки за рахунок волонтерів. Але вони не часто до нас потрапляють, тому що всі сили кинуті на тих, хто на полі бою, і це правильно. Нам за півроку жодного разу не видали навіть постільної білизни, хоча це обов'язок армії. Насилу вибили матраци, подушки, ковдри. Це наше "вибивання" тривало майже півроку. Люди самі привозять білизна, за свої гроші купують форму.
Ви зверталися до керівництва Міноборони?
Так, ми подавали списки, можливо, привезуть форму, терміни не повідомляються. Нам би дуже допомогли спальні мішки. Коли ми тільки виїжджали в поля, в квітні, нам говорили: забезпечимо. Жодного не було видано, а нас - кілька сотень людей. Самі себе забезпечуємо, родичі допомагають, але у більшості спальників немає.
Як проходить ваш день?
З ранку навчання - тактичні, або стрільба, або, оскільки тут багато танкістів, - ремонт техніки. Це перша половина дня, а решту часу в особистому розпорядженні. Я ось сиджу тут і думаю, що на волонтерській службі приніс би набагато більше користі.
Що виявилося найскладнішим за ці місяці?
Я знав, куди йду, спокійно ставлюся до обстановки і готовий до того, що буде далі. А для солдат, моїх підлеглих, найскладніше пережити те, як вони потрапили в армію. Все адже почалося з обману. Вони патріоти, згодні захищати Батьківщину і не відмовляються воювати, але недобре, коли без медкомісій протягом декількох годин людей набирали на збори і говорили: поїдеш на 10 днів. Люди відклали свої справи, залишили сім'ї і як виявилося, на півроку. Тоді як багато хто, розуміючи ситуацію, знайшли лазівки, щоб ухилитися від військової служби.
Це дуже ображає моїх солдат: чому вони потрапили під часткову мобілізацію, а їхні товариші спокійно живуть нормальним життям. У них вже серйозні сімейні проблеми, кредити висять, вони ж не заморожені, як обіцяли, і зарплату солдатам затримують. Більшість - курять, і ці гроші - 2000 гривень - витрачають на сигарети, адже у солдат не так вже й багато радощів. Обіцяли забезпечувати на рівні керівництва, але цього немає. На День Незалежності виплатили гроші вчасно. Скоро вибори - теж, напевно, виплатять, а так ми і не знаємо, будуть гроші чи ні. Багато хто втратив свою роботу, оскільки були підприємцями, у них є тільки ці 2 тисячі гривень, і для їх сімей це дуже серйозний удар. Кожен військовослужбовець отримував надбавки за посади і звання, зараз цих надбавок немає.
Що говорить ваше керівництво?
Керівництво каже, щоб ми готувалися їхати в зону АТО. Ми вже готуємося їхати півроку. Я взагалі, хочу пояснити ще ось що: наші товариші, які повертаються з війни, нам кажуть - не їхати ні в якому разі туди. Вони кажуть: це неправильна війна, так не може бути, адже ми сиділи під землею, як кроти. Поїхали воювати, а був даний наказ охороняти територію, яка зайнята, але ця територія регулярно обстрілювалася Градом! Люди гинуть, а відповісти солдати не можуть, адже обстріл йде з міста - туди заборонено стріляти.
У кожного - солдат, друг або родич загинув, і це теж підриває моральний дух. Я, як можу, їх підтримую. Ми запрошували психологів, вони у нас працювали три дні. Але вже є апатія, байдужість: що буде, то буде. Незадовго до того, як нас перекинули в цю точку, в липні, трапився "самостріл" - військовослужбовець вистрілив собі в голову, але, на щастя, залишився живий.
У вас є сім'я?
Двоє дітей, дружина - я пішов, щоб їх захистити. Дивно, коли дивишся на своїх знайомих, які ховаються від повісток і намагаються якісь довідки липові дістати, щоб тільки сюди не потрапити, а вже третя хвиля мобілізації йде. Це відомі факти, і незрозуміло чому правоохоронні органи нічого не роблять. А я не герой, я ще не був у зоні АТО. Мій товариш повернувся звідти і не може говорити про цю війну, плаче - людей просто кидають на забій. Наші військові бачать непрофесіоналізм командування. Ми знаємо, що інформація з висунення наших підрозділів в зоні АТО "здавалася" ворогу. Тільки висувається колона - і відразу потрапляє під обстріл. Таких фактів дуже багато.
Що ви б хотіли сказати владі?
Я б хотів, щоб керівництво поспілкувалося з солдатами. У нас за півроку таке спілкування було одного разу. Нас підтримують тільки наші офіцери, які в таких же умовах знаходяться. Міністром оборони був у квітні - Коваль. Він потім сказав, що армія всім забезпечена, а у нас люди спали на сітках та на картонках.
Ви як історик, оцінюючи цю війну, могли б провести якісь паралелі?
Це війна за незалежність України. Всі силові структури, які працювали при Януковичі в Україні, працювали на розвал країни. Тому ми опинилися в дуже важкій ситуації, коли напав агресор. Поки що наш народ з честю справляється. Мені наша сучасна війна нагадує те, що сталося в 39-40 роках з Фінляндією. Радянський Союз намагався її захопити, але нічого не вийшло. Фінляндія втратила частину територій, але відстояла свою незалежність. Україна воює за свої землі, за свій народ і теж збереже свою незалежність.
З інформації від близьких, стало відомо, що декілька днів тому військова частина, у якій знаходиться Євген Луняк була відправлена у зону АТО.
