Він був і будівельником у Лондоні, і менеджером в автомобільній компанії. Нині — сценарист фільмів студії «Квартал-95».
6 січня в квартирі 62-річної Ніни Григоренко в Ніжині метушня — прибирання, готування до Святого вечора. У Ніни Миколаївни гості — зі столиці приїхав син Дмитро з дружиною Світланою та синами Назаром і Ванею. Вирвалися. Поки жінка з синами у тестів, які живуть тут же, в Ніжині, Дмитро допомагає мамі з прибиранням, бо Ніні Миколаївні ще на роботу бігти (вона завідувачка аптеки).
«Талант проявися ще в початковій школі»
Дмитро Григоренко — спів-сценарист фільмів «Свати-5, 6», «Байки Митяя», «Кохання у великому місті-3», телепроектів «1+1 дома. Новий рік», «1+1 дома. 8 Березня», «Свати біля плити», серіалу «Слуга народу».
— От моя слава, бачиш, мамо, і тебе настигла, — сміється Дмитро.
Григоренки в Ніжині з 1983 року.
— Я родом із Сумщини, тато Діми Леонід — з Київщини, — розповідає, як занесло на Чернігівщину, Ніна Миколаївна. — Ми з чоловіком закінчили фармінститут, нас направили в Краснодон (Луганщина) на відпрацювання. Як молоді спеціалісти відпрацювали, а в Ніжині у нас були друзі. Запропонували приїхати. Погодилися. Тепер можна сказати, що вже корінні ніжинці. Скільки років тут живемо, працюємо на одному місці. Дімочка тут ходив у садочок, у школу.
— Свідоме життя я все тут прожив, тут виріс, — долучається Дмитро.
Ніна та Леонід (нині покійний) Григоренки в Ніжині працювали в аптеці. Зараз жінка завідує аптекою №172 «Матері і дитини».
— Талант Діми проявився ще в початковій школі. Він такі твори писав! У нас була дуже хороша вчителька молодших класів Лариса Борисівна Петренко. Вона розвивала в дітях творчість. У них був ляльковий театр, шили здоровенні іграшки (жирафа на зріст майже як справжня). Оце ось перші Дімині твори, — жінка дістає з шухлядки зеленого зошита. — Тут і його рукою писані, і я переписувала. Зберігаю як пам’ять. Найбільше подобається твір про суничку.
— Ти краще розкажи, які на мене були скарги у Лариси Борисівни, — усміхається Дмитро.
— Пішла я на батьківські збори, а Лариса Борисівна розказує: «Такий хороший хлопчик, слухняний. Але ви знаєте, він сидить на уроці математики і зовсім про неї не думає, про щось мріє». Приходжу додому. Чоловік з Дмитриком чекають: «Ну, що там?» Я до сина: «Дімочко, про що ти думав на уроці математики?» А він мені: «Мамо, я думав, якби я був клоуном...» Я не дослухала: «Дімо, я з тебе клоуна швидко виб’ю! Ти знаєш, про що треба на математиці думати?» Діти є діти, у школі всякого було, балувався. То я тоді йому постійно примовляла, що клоуна з нього виб’ю.
Дмитрик 11 років займався бальними танцями. Був таким мрійливим, що колись їхали в Чернігів на конкурс бального танцю, а вже на вокзалі він мені: «Мамо, я забув чешки». Треба було бігти, шукати ті чешки, де їх купити, а такі часи... От зараз такий же мрійник 8-річний Назар. Інша бабуся таємно сказала, що Назар почав книжку писати. А 6-річний Баня — запальничка! Не всидить на місці.
Через КВК два роки просидів на одному курсі
— Після 9 класу Дмитро пішов навчатися в Ніжинський технікум механізації сільського господарства. Там захопився КВК. Виступав за столичну команду. Казав мені: «Говорила, що клоуна виб’єш, так і не вибила».
— Проблеми підліткового віку були?
— Не було, я дякую Богу і молюсь, щоб і в Назара з Ванею не було, — сплескує в долоні Ніна Миколаївна. — Ми з сином дружили і дружимо. Розуміємо один одного з півслова. І в мене з мамою не було проблем. Зараз батькам уже по 90 років, а ми знаходимо про що з ними поговорити, зідзвонююємося щодня. Вони на Сумщині, немає змоги часто бачити.
— У столиці грав за Національний аграрний університет, команда «НАУшах» разом з Андрієм Молочним (актор, гуморист), — пригадує Дмитро. — Коли починав грати в КВК, ніколи не думав, що це на все життя.
— КВК навчанню не заважав?
— Школу закінчив без трійок, технікум, — перераховує навчальні досягнення Дмитро Григоренко. — А от в університеті зовсім не вчився — увесь час забирав КВК, залишили на другий рік. Мама була в шоці. Усі мої поїхали в Англію на практику, а я ні. Поїхав наступного року. Там збирали полуниці, яблука.
— Коли зібрався лишатися в Англії, переживала, — бідкається мама Ніна. — Він мені сказав: «Мамо, в мене квиток назад у кишені, я тобі завтра передзвоню, скажеш, летіти мені додому чи лишатися». Я подумала: коли Діма вчився, я йому давала 20 гривень на тиждень і сумку їжі. Що я йому ще дам? Коли наступного дня передзвонив, сказала вирішувати самому.
Менеджер – стабільність, а шоу-бізнес?
— Чотири роки жив у Лондоні, працював на будівництві, — говорить Дмитро. — Коли повернувся з Англії, працював менеджером в автомобільній корпорації, начальником відділу. Якось зустрів Андрія Молочного. Він на той час знімався в «Файна Юкрайна» з Сергієм Притулою (одне з перших українських гумористичних шоу на «Новому каналі». — Авт.). Запропонував писати скетчі (короткі жартівливі сценки). Я йому: «Та я вже сто років гумор і жарти не писав». Але спробував. Підійшли. Потім, напередодні президентських виборів 2010 року, Максим Бахматов (разом з ним також грали в КВК) організував свій продакшн «Льодокол-Істіл», покликав мене автором. Запропонував знятися. Погодився. Так з’явився в ролику в ролі Єгора Лупана (псевдокандидат у президенти, котрий обіцяв «я буду красти, чесно і прозоро, і щомісяця звітуватиму», «я відрощу собі таку харю, що кожен українець, який захоче в неї плюнути, а такі з’являться, не промаже» і подібне. — Авт.). Ролик круто розійшовся. Але я зрозумів, що зйомки — не моє. Після Лупана мене впізнавали в метро, просили сфотографуватися, дати автограф. Мені краще тихенько сидіти десь і писати.
Роботу в автомобільній компанії довелося залишити.
— Хвилювалася, що через це з дружиною почнуться сварки. Нам же, жінкам, головне, щоб чоловік був у сім’ї, щоб тато був з дружиною, дітьми, приділяв їм час. У нас була така родина. Тато водив Дімку до школи до четвертого класу. Я йому казала: «Льоню, син уже великий, куди ти його ведеш?» А він: «Я його не веду, прогулююсь за компанію», — знову про свої переживання Ніна Миколаївна.
— Слава Богу, що дружина все розуміє, — каже Дмитро. — Адже жарти, гумор, творчість — це моє.
«Найлегше — діалоги»
— Як працюється в «Кварталі-95»?
— У «Кварталу» є два офіси: концертний і кіно. Я працюю в кіно-кварталі, — ділиться особливостями закулісся Дмитро Григоренко. — У нас авторів не так і багато, 13-15. До концертів не маємо жодного стосунку. Зараз в роботі декілька проектів. Ми пишемо серіал «Слуга народу-2». 24 серії. Є люди, котрі пишуть «Сказочную Русь», інші — чергову частину «Сватів», узимку мають почати знімати.
Найважче придумати історію, в яку повірить глядач.
Щодо «Слуги народу», першочергово продюсерами було поставлене завдання: фільм про нову Україну. Найважче було придумати, як звичайна людина стала президентом.
— А чим займається дружина Світлана?
— Вона домогосподарка. Займається дітьми. Поки можемо собі це дозволити.
— Живете в орендованому житлі чи власному?
— Коли повернувся з Англії, купив у Києві квартиру. На Лісовій. Але діток двоє, стало тісно, почали підшукувати варіанти. Зараз переїхали під Київ, у район Бучі, маємо власний будинок. Завели собаку, білу вівчарку Брайта.
«Ми жили життям своєї дитини, її друзями»
Ніно Миколаївно, як виростити талановиту дитину?
— Ніяк по-особливому Дмитра не виховували. Розуміли, що без знання іноземної мови буде важко — додатково від школи вчили англійську. Щоб розумівся на прекрасному — бальні танці. А скільки Діма гуртків у тодішньому Будинку піонерів відвідував! Певно, всі, які там були. Щось і від природи було закладено, і щось дало виховання. У мене є знайома, у котрої всі вчителі погані, нема хороших. А в нас не було поганих, усі хороші.
Ми завжди жили життям своєї дитини, її друзями. Ніколи діти не сиділи на запльованому сходовому майданчику, вони були в нас у квартирі.
— Або в інших, не в своїх, під’їздах, — жартує Дмитро.
— Я всіх його друзів знала, і шкільних, і студентських. Усі були мені як діти. Коли помер наш тато, я після цього пішла до сина на КВК, була перша гра з киянами. Я туди йшла просто тому, що тікала з дому, від самотніх думок. А от коли поверталася, після того як побачила виступ цих дітей, зрозуміла, що ми з чоловіком прожили не дарма. Такі хороші були дітки, не тільки мій Діма. Зараз вони усі покумалися між собою.
Восьмого січня Дмитро Григоренко став кумом увосьме, на підході — дев’ятий раз, уже запросили.
Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №2 (1601), 12 січня 2017 року По темі: Випускник 15 школи став зіркою "95 кварталу"
