Великі торговельні центри Києва, Харкова, Дніпра, Полтави вже давно поклали око на фабрику "Копиця" й замовляють тут товар
Дивні ми люди, українці: хтось бігає за брендом і віддає півзарплати за імпортну розрекламовану річ. Дехто, навпаки, ведеться на яскраві кольори й «неповторний» дизайн і скуповує всю китайську нісенітницю з метою економії.
У цей час у нас під боком вже не перший десяток років успішно виробляє величезний асортимент протестованих м’яких іграшок із використанням ручної праці ПП «Копиця». Великі торговельні центри Києва, Харкова, Дніпра, Полтави вже давно поклали око на цю фабрику й замовляють тут товар. А ми потім купуємо його в три дорога в розпіарених дитячих крамницях, навіть не здогадуючись, що ці чудові іграшки пошили наші земляки – ніжинці.
Тварин купували, щоб розпороти
Подружжя Наталія та Анатолій - місцеві мешканці. Не віднайшовши гідних перспектив на освітній ниві (обоє закінчили Ніжинський педінститут), вирішили започаткувати сімейний бізнес. Друга половина дев’яностих – не була простою для бажаючих покерувати... Та молодих і амбіційних, ще вчора студентів, не лякали труднощі.
«Прагнули фінансової незалежності. А ще дуже хотілося, щоб робота приносила задоволення. Почали з пошуку виробників штучного хутра. З’ясувалося, що в нашій країні цей матеріал не виготовляють. Потім шукали перші моделі. Доводилось і до секонд-хендів зазирати, і на базар бігати», - посміхається пані Наталя.
Як це прикро не звучить, та іграшки молоді бізнесмени купували, щоб потім їх розпороти й подивитися на викрійку. Згодом доля їх звела з подружжям Миклухо-Маклай, які на той час вже були фахівцями в цій галузі. Вони й підтримали ніжинських підприємців. І не лише цінною порадою, а й купували в Копиць невеликі партії іграшок, щоб потім начебто продати їх у Києві. Наталю та Анатолія це тішило, адже перші замовлення та ще й на столичний ринок – це неабиякий результат для початківців. І лише через кілька років пані Наталя випадково натрапить на своїх слоників і зайчиків, коли гостюватиме в Миклух-Маклаїв. І зрозуміє, що таке справжня підтримака надійних друзів.
Друге життя дитячої установи
Нині над ніжинською м’якою іграшкою трудиться понад сотня працівників. І це вже не тісна майстерня, а велике приміщення колишнього дитячого садочка, яке з роками лише руйнувалося, бо стояло пусткою. Поява в ньому іграшкової фабрики повернула сюди не лише життя, а й дітлахів.
«Екскурсії для малечі на фабрику вже стали доброю традицією, - розповідає ніжинська бізнесвумен. – Раніше сюди приходили здебільшого школярі початкових класів нашого міста, тепер – це дітвора з усієї України. Діти для нас – це законодавці моди. Коли ми працюємо над новою колекцією, обов’язково запрошуємо малюків. До якої іграшки потягнеться найбільша кількість рук – та й буде хітом продажів. На ній, звісно, й робимо акцент».
ПП «Копиця» має в асортименті понад тисячу найменувань. Це всі без винятку мешканці зоопарку, ляльки в стильному й національному вбранні, іграшки-рукавички, подушки-розкладачки, м’які дитячі крісла та різноманітні сумочки й рюкзачки. Для їх виготовлення використовують тканину різної фактури, штучне хутро. На жаль, легка промисловість в Україні переживає не найкращі часи, тому доводиться співпрацювати із закордонними виробниками: білорусами, корейцями, поляками.
Реклама:
Створення нової іграшки починається в студії дизайну, де слідкують за новинками та тенденціями в світі «іграшкової моди», розробляють ляльки з народним колоритом. Усі — з екологічно чистого, натурального, сертифікованого матеріалу.
«Хоча ми закуповуємо тільки сертифіковані матеріали, все-одно всі зразки майбутньої іграшки ми відддаємо на повторні лабораторні санітарно-гігієнічні дослідження. В Україні тільки дві таких лабораторії. І ця процедура зовсім недешева. Але безпечна іграшка – запорука вдалого бізнесу. У нас двоє дітей, вже дорослих, але і син, і донька виросли на іграшках з нашої фабрики – у них не було іншого вибору», - посміхається пані Наталя.
М’яч для «Шахтаря», сова з погонами – поліцейським і навіть... кришнаїт
Вироби ніжинської фабрики дуже подобаються і малечі, і дорослим. Їх замовляють торговельні мережі Києва, Дніпра, Харкова, Полтави, Вінниці... Створюють на фабриці й ексклюзиви. Робота ця непроста, адже треба розуміти, чого саме хоче клієнт. Потужним і вибагливим замовником є фабрика «Рошен». У кулуарах про нього відгукуються просто: президентське доручення.
«Аби розробити потрібні моделі, довелося не одну ніч помізкувати. Спочатку була ідея ведмедів. Та коли представники солодкої промисловості почали коригувати, мовляв, потрібна дівчинка з волоссям, то вийшов не зовсім ведмідь, але їм сподобалось. І тепер це — ведмедики «Карамелька» (дівчинка) і «Батончик» (хлопчик). Вони — ексклюзив, і більш ні для кого ми не маємо права їх виробляти», — розповідають майстрині зі стажем.
У наших підприємців-земляків замовлення робили й футбольні клуби «Шахтар» та «Металург». Це були м’ячі в кольорах клубу. Бувають і поодинокі замовлення. Так, одна із солодких крамниць Дніпра замовила двометрового ведмедя із морозивом у лапках. А Донецьке УМВС вподобало іграшку «Сова», яку для них виготовили в кашкеті, з краваткою та погонами. Ця симпатична пташка й досі користується попитом серед поліцейських. А от величезний Буратіно поїхав аж до Нідерландів – його батько спеціально для сина замовив.
«Чого лише не вигадають наші клієнти, але їхні побажання для нас закон. Нещодавно навіть м’який відсоток (%) робили для корпоративу. Чим би дитя не бавилось, аби не плакало. Але найнеочікуванішим було замовлення від релігійного угруповання. Вони попросили виготовити кришнаїта. Ми не розподіляємо клієнтів, тому й кришнаїт нам цілком під силу».
Лялькам потрібен свій будинок
Про невеличкий будиночок, де панує світ дитинства й казок вже давно мріє Наталія Миколаївна.
«Дуже хочу створити при фабриці музей іграшки. Гадаю, нам є з чого зробити експозицію. Я вже навіть консультувалася із заслуженим діячем мистецтв України Борисом Дєдовим. Різноманітність іграшок, розташованих у вітринах за сюжетно-ігровим принципом не дозволить нудьгувати: сюрпризи будуть і для дітей, і для дорослих».
Коли ця вольова й сильна жінка розповідає про свою велику родину – саме так вона охрестила колектив фабрики, у неї горять очі. Здається, їй все під силу. Та пані Наталя зізнається, що без творчого підходу, зваженості й розсудливості коханого чоловіка Анатолія, їй би наврядчи щось вдалося.
«Вчора пришивала сину ґудзик у сорочці й не могла пригадати, коли востаннє це робила. А от мій чоловік, навпаки, має золоті руки. Він гарно малює, шиє, кроїть, а я... я люблю покерувати», - з посмішкою зізнається наша героїня. І додає: «Якщо бізнес для тебе тягар – негайно шукай себе в чомусь іншому. Якщо ти бачиш, що це справа твого життя – реалізуй, не зволікай і давай життя своїм мріям і фантазіям».
Сніжана Божок,"Чернігівщина" №10 (619) від 9 березня 2017
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями:
