Іван Шостак тримається мужньо і достойно навіть у полоні
3 Лютого 2015
1670
Поділитися:
«Та він же …ать хотів на них!», «Дивиться просто в очі. Злегка падає на мороз», «Нічого їм не сказав, нікого не видав!», «Він як козак Гаврилюк!», - вибухував Інтернет минулого тижня, коментуючи відео допиту нашого солдата, одного із захисників Донецького аеропорту.
«Та він же …ать хотів на них!», «Дивиться просто в очі. Злегка падає на мороз», «Нічого їм не сказав, нікого не видав!», «Він як козак Гаврилюк!», - вибухував Інтернет минулого тижня, коментуючи відео допиту нашого солдата, одного із захисників Донецького аеропорту.Реклама:
Іван Шостак
«Я Іван. З Чернігівської області», — говорить сміливець на відео. Плече у нього перебинтоване. За кадром чути крики: «А-а-а. Больно!» Допитував «журналіст» російського телеканалу «Лайф-Ньюз». Іван розповідає, що він — лише водій, якого попросили перевезти десантників, а з аеропорту забрати поранених. Чоловік говорить спокійно і упевнено. А його погляд пронизує наскрізь.
На батьківщині у селі Мала Загорівка Борзнянського району 31-річного земляка Івана Шостака упізнали одразу. Одні бачили відео по телевізору, іншим подзвонили діти, які дивилися новини в Інтернеті. А от батьки Микола та Валентина Шостаки довго не могли повірити, що то їх Іван, середній із трьох дітей.
— Не пізнала сина. Не буду і казать, — починає плакати мати Валентина Шостак. — Змінився так. Оброщий увесь. У суботу приїздила дочка. Фотографії попривозила. Геть же він не такий, — Валентина Петрівна показує знімки сина з навчального полігону і з фронту. На них міцний чолов'яга з тим же пронизливим поглядом, що і на відео. Зрештою, як тільки батько вийшов з хати, відразу стало ясно — приїхали туди. І без фото. Іван дуже на нього схожий.
— Він коротко і ясно говорив. Нікого не боявся і не стіснявся. Іван же не преступник. Він защищав свою Родіну, — упевнений батько.
— Із детства такий, — додає мати.
«Він нікого не боявся і не стіснявся. Іван защищав Родіну»
— Давно спілкувались із сином?
— Дзвонив нам на щедрика, 13 січня. В одних минутах побалакав. «Здрастуйте», — каже. — «Все у мене харашо, — і чути, як обстріли почались. «Буду тікать, бо снайпери стріляють. Не можна ніде заховаться».
Івана мобілізували у серпні у третю хвилю.
— Навіть повестку не приносили. О пів на десяту вечора подзвонили і сказали на 8 утра з'явитись, — згадує мати. — Він уже давно приписаний у дружини в Гречаниках Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Звідти і забрали. Був спочатку у 80-ій, а останнім часом у 81 аеромобільній бригаді. Місяць в аеропорт і з аеропорту возив, що треба було кіборгам.
— Іти на Схід не відмовлявся?
— Він такий парень, наоборот туди рвався.
— Я це відео бачила. Ще кажу чоловікові, що так хлопців замучують тими допитами. І не познала ж сина, — утирає сльози жінка.
— Не бреїться, не миється, недосипляє, — каже батько. — Це ж аеропорт.
— Да ми ж його більше года не бачили. Улітку в гості збирався приїхать, а тоді забрали. Два рази всього з того часу на пару днів одпускали, ще як на полігоні були. Дітки за ним скучають. Старшенька Аня у перший клас пішла. Молодший Коля — два рочки йому — як тільки телефон дзвонить, то біжить і кричить: «Тато! Тато!».
Микола і Валентина Шостаки
Батьки розповідають, що 17 і 19 січня Іван телефонував дружині Наталі уже, напевне, з полону.
— Дзвонив з чужого мобільного. Наташа ще запитала, чому не зі свого. «Перейшли у бліндаж. Так там одежа з мобілкою осталась», — відмахнувся він.
— Ви вірите, що його визволять?
— Конечно, — упевнений Микола Шостак. — Раз кажуть, що обміняють, так воно і буде. Як визволять з полону, то, думаю, перевезуть у Київ, ближче до родини.
* * *
Дружині Наталі Іван телефонує навіть з полону, та завжди з різних номерів.
— Мабуть, як вийде у кого попросити телефон, то і дзвонить, — здогадується Наталія Шостак. Телефоном Іван розказує, що він у донецькій лікарні. Спочатку був у судинному відділенні, а тоді його перевели.
Запевняє, що ставляться до них нормально, лікують. У чоловіка розрив під пахвою.
— Скільки там українських бійців?
— Каже, що не знає. Всі вони у різних палатах та відділеннях. Так що живий наш Іван. Дай, Боже, щоб швидше додому вернувся!
