Різдво має давню історію з унікальними традиціями та звичаями ( у літописах згадки про Різдво свідчать, що відзначати його почали ще в 4 столітті нашої ери) – люди готують святкові страви, дарують подарунки, колядують, ходять до церкви, збираються за одним столом та відвідують своїх близьких
Різдво має давню історію з унікальними традиціями та звичаями ( у літописах згадки про Різдво свідчать, що відзначати його почали ще в 4 столітті нашої ери) – люди готують святкові страви, дарують подарунки, колядують, ходять до церкви, збираються за одним столом та відвідують своїх близьких.
Хоч воно є традиційним, але чи не в кожної родини є свої особливі звичаї, які передавалися від пращурів. Ми вирішили дізнатися у відомих ніжинців, у чому особливість Різдва для них, які вони мають традиції та без чого це свято не обходиться у їхній родині.
Це свято не обходиться в нашій родин без свічок та найрідніших людей поруч. Готуємо олів’є, кутю, смаженого птаха, узвар. Завжди хочеться чогось новенького, тому часто експериментуємо. Я згадую кутю, яку готувала моя прабабуся. Вона робила її в печі. Я була тоді ще маленькою, але до сих пір згадую цей смак. Напевно, зараз кутя прабабусі здається найсмачнішою, бо нагадує про дитинство та її робила рідна серцю дорога людина.
Настоятель Покровського храму, протоієрей Михаїл Якубів:
На Святвечір у нас обов’язковий строгий піст. У дитинстві пам’ятаю, як в цей день дуже хотілося їсти, спробувати куті. А мама все готує й не дозволяє. До першої зірочки ніхто нічого не їсть, не п’є. Ми маленькими з іншими дітьми вибігали на вулицю й чекали, коли ж вона з’явиться. Коли зірочку вже побачили, то сідали за стіл вечеряти. На другий день зранку дружно йшли до церки. Церква дерев’яна, холодна, мороз надворі. Мама брала хустину (те, що ми тепло одягнуті, само собою), я ставав на кожушину ногами й ненька закутувала мені ноги в церкві, щоб вони не замерзли. Здавалося б, така дрібничка, а запам’яталась на все життя. Малими колядували. Чую – всюди співають, весело так, гарно. І хоч тоді ганяли, дивилися, щоб ніхто не ходив колядувати, але діти бігали.
Як на мене, дух Різдва в Ніжині відроджується. Як тільки ми приїхали сюди, тут крім «Коляд, коляд, колядин» чи «Наливай сто грам» ще ніхто нічого не знав. Ми тоді почали відновлювати вертепи, організували в місті цілий Фестиваль вертепів (8 років тому десь це було). А потім його успішно «забили» й закрили. Думаю, цей фестиваль у подальшому відродимо. Різдво свідомо в нас колись хотіли знищити. Може, деякі колядки забулися й зникли в віках, але сам дух залишився.
Різдво святкую з друзями, хрещениками. Як і для кожної православної людини, воно символізує народження Ісуса Христа. Завжди діти приходять до хрещеників, збираються разом рідні й близькі. Особливих традицій в нас нема, усе, як і в усіх. У цей день даруємо дітям подарунки. На столі обов’язковою є кутя.
Пригадую своє дитинство. Мої дідусь та бабуся жили в селі, недалеко від Ніжина. Тоді традиція святкування була більш розвинена. Люди по-справжньому чекали на Різдво, як діти. Дотримувалися посту та духовно очищувались. Це було найбільше свято. Спогади дитинства, пов’язані з Новим роком, не пригадую, а від Різдва – якісь теплі. Чекали першої зірки, щось бабуся розповідала, у хаті тепло, затишно. Дітьми чекали якогось дива, чогось незвичайного, небуденного. У радянські часи це свято знівелювалося, а зараз, на мою думку, відроджується.
З одного боку, у Ніжині дух Різдва зберігся за допомогою сімейних традицій, він десь є. З іншого, він скоріше відновлюється. Ми починаємо більше говорити про це свято. Вже стало постійною практикою напередодні Різдва встановлювати в центрі міста Різдвяну шопку. У сільській місцевості неозброєним оком помітно, що традиціям святкування приділяють більше уваги, ніж у містах. Однак потроху вони з’являються і в нас.
Сама все готую, не купую вже готові страви. Для куті зерно пшениці заздалегідь вимочую, потім зливаю підсолену воду, ставлю в духовку та готую в керамічній посудині. Воно там підходить, після цього поливаю пшеницю медом, додаю горіхи, мак. Можу полити злегка узваром. Головне, щоб не плавало все. Моя Катя кутю дуже любить. На Різдво згадуєш минуле, усіх своїх близьких, плануєш рік, що розпочався. 7 січня до нас приходять хрещеники. Стає радісно, тепло на душі від того, що всі зібралися до однієї хати. Як на мене, до цього свята в нас більше духовно готуються, ніж до Нового року. У Різдві криється глибокий сакральний сенс та справжнє таїнство.
Художниця, викладач Ніжинського коледжу культури й мистецтв Євгенія Липовецька:
Особливих традицій у моїй родині нема. Як завжди, накритий стіл, уся сім’я збирається й вітає один одного. Мама готує кутю. Проте для мене Різдво посідає якусь особливу роль, є ближчим, ніж Новий рік. У дитинстві з нетерпінням чекала і щедрівок, і колядок, і засівальників. До друзів зараз іноді ходимо, але вже нема передчуття якогось дива чи казки, як раніше. Пам’ятаю, як маленькою приїжджала до бабусі в село. Надягала вона на нас великі хустки з китицями, ми ходили до сусідів по всій вулиці. Зазвичай я бігала лише з хлопчиками. Щастило, мені з ними давали більше гостинців. Зараз у місті навіть святкового настрою немає. Глянеш за вікном, не відчуваєш, що зима. У нас діти колядувати майже не ходять, здебільшого у вузькому колі вітають рідних. У селах, на мою думку, усе проходить яскравіше, перетворюючись у справжнє театралізоване дійство.
Голова ГО «Клуб АртМодель студія» Ірина Кириченко:
І тільки ставши мамою (а тепер уже й бабусею), я зрозуміла, що пояснювала своїй донечці про Різдво саме такими бабусиними словами, і переконана, що й внуку так пояснюватиму, як підросте, простими словами, про любов, світло й віру, якої ніхто ніколи нас не вчив, але яка живе в кожному серці, передана з покоління в покоління отими простими словами моєї бабусі (якій цього року виповнилося 90. Дай Боже їй здоров’ячка!): «Боженька Народився!».
nizhyn.pravdatut.ua