7 Лютого 2018
2940
Вікторія Шапаренко навчалась на філологічному факультеті Ніжинського державного університету, закінчила аспірантуру, проте своє життя пов'язала з журналістикою
Доброго дня, Вікторіє, розкажіть на якому факультеті ви навчалися в Ніжинському державному університеті?
Я навчалась на філологічному факультеті зі світовою художньою культурою і закінчила його з червоним дипломом, більш того, навіть без жодної «4» у заліковці, адже вчитися було дуже цікаво. Потім ще закінчила аспірантуру за спеціальністю «історія і теорія культури», написала дисертацію про меценатську колекцію творів мистецтва Галаганів. Однак захищатися не стала, як і викладати у виші, хоча спочатку були й такі плани. Вирішила зайнятися журналістикою, адже я завжди любила писати (з 17 років веду щоденник, може, колись і книгу напишу), і на сьогодні це і є моя основна діяльність.
Ким і де Ви зараз працюєте?
Наразі я редактор всеукраїнського глянцевого видання – ««Женский. Журнал для тех, кто живет счастливо"». До цього була редактором журналів для батьків, корпоративних видань, інтернет-сайтів… Працювала й у фрілансі – як журналіст, піарщик, копірайтер. Все це різні грані фактично однієї і тієї ж професії, які дозволяють пізнати її глибше, і все це дуже цікаво. Загалом, коли робиш своїм фахом улюблену справу – то дійсно не так робота, як задоволення.
Яким був Ваш шлях до роботи в журналі? З чого все почалось?
Починалось все з журналу «Мир семьи», який я регулярно читала як мама трьох синів. А потім вирішила, що могла б і сама написати щось, поділитися своїм багатим мамським досвідом, і запропонувала свої послуги, як автора. Просто написала у редакцію, і вони відгукнулися. Історія неймовірна, але буває й так. Попрацювавши позаштатним автором півроку, згодом я стала редактором. На жаль, під час кризи журнал закрився, але завдяки численним контактам серед психологів, лікарів і колег-журналістів без роботи я не залишилась. Завжди було багато різних пропозицій, я не боялась пробувати щось нове – мені цікаво вчитися. Для «Женского Журналу», де зараз працюю, я теж спочатку писала як автор-фрілансер. Тепер вже курую інших авторів. І, звісно, сама продовжую писати.
А яка тематика ваших матеріалів – про що саме пишете?
Тематика дуже широка: психологія, здоров`я, краса… Також я генерую ідеї щодо наповнення теми номеру, пишу рекламні матеріали, відвідую прес-конференції, їжджу у прес-тури… Інтерв’ю із зірками і публічними особами – теж частина моєї професії. Зокрема, буквально вчора мала приємність поспілкуватися з доктором Комаровським, з яким давно знайома – ще у «Мире семьи» ми регулярно співпрацювали, готуючи відповіді на запитання читачів.
Що Вас надихає написати ту чи іншу статтю?
Власне, саме життя. Світ безкінечно цікавий – різні люди, країни, погляди, уподобання... Мене захоплює його дослідження і аналіз. Бажаю у всьому дійти до самої суті, подібно Пастернаку.
Власне, саме життя. Світ безкінечно цікавий – різні люди, країни, погляди, уподобання... Мене захоплює його дослідження і аналіз. Бажаю у всьому дійти до самої суті, подібно Пастернаку.
Що Ви читаєте, окрім журналів, в яких публікуєтесь? І взагалі – чи любите читати? Можливо щось цікавеньке порадите?
Дуже люблю читати, зараз це переважно книги сучасних українських і зарубіжних авторів – класику ж прочитала за часів навчання в університеті. З деякими українськими письменницями мене пов`язують теплі приятельські стосунки і навіть багаторічна дружба – як от із Жанною Куявою. Наразі тісно спілкуюся з керівниками молодого видавництва BookChef і радо рекомендую їхні книги – твори українських авторів і якісні переклади зарубіжних.
Ви зараз живете в Києві, багато подорожуєте разом із сім’єю. Де ви вже встигли побувати, в яких країнах?
Так, після закінчення навчання у виші я повернулася до Києва, адже це моє рідне місто, де я народилася і провела дитинство. Моє місто на всі 100%. Дуже його люблю! Моя сім’я – це чоловік, з яким ми у шлюбі більше 20 років, адже побралися ще студентами (він вчився на фізматі), троє синів (18,15 і 13 років), кіт і пес. Дійсно, ми багато подорожуємо – як усією родиною, так і вдвох з чоловіком. Зазвичай на власному авто – це так захоплююче! Завдяки запровадженню безвізу тільки за останній рік побували у 10 країнах, три з яких – нові. Об’їздили пів-Європи, восени були у Італії, проїхали її всю туди й назад, адже відпочивали із самого низу італійського «чобітка». Враження незабутні, гадаю, ще повернемось! Ще обожнюю Чорногорію і не туристичну Туреччину, яку ми теж досліджували під час автоподорожі. Взагалі, у майбутньому хотіла б жити десь на березі теплого моря… У нас зима якась задовга. (Сміється – Авт.)
Яке ваше хобі?
Давно захоплююсь фотографією і з великим задоволенням роблю фотозвіти з подорожей. Також давно танцюю (до речі, разом із чоловіком) – перепробувавши, мабуть, усі види соціальних танців, ми наразі зупинилися на аргентинському танго. Це глибокий танець з історією, до якого, як на мене, треба дорости. Як і до розуміння нішевої парфумерії – ще одного мого захоплення, яке з’явилось завдяки роботі у глянці. Загалом, на косметиці та парфумах я тепер дуже добре розуміюся, і для жінки це зовсім не зайве.
Чи спілкуєтесь зараз зі студентськими друзями, викладачами вишу?
Кожні 5 років ми неодмінно збираємось нашою студентською групою. Люди, з якими пліч-о-пліч вчився стільки років, назавжди стають близькими. Цікаво, що зустрівшись, спілкуємось так, ніби не бачились відучора. На одній хвилі! А загалом сьогодні підтримання постійного контакту з однокурсниками не є проблемою, навіть якщо доля розкидала вас по світу – є ж соцмережі.
Побажання студентам та випускникам НДУ від редактора всеукраїнських видань?
Бажаю усім знайти своє місце під сонцем, а найголовніше – знайти себе.
Фото з архіву Вікторії Шапаренко
