На День міста ніжинці насолоджувалися чудовим шоу — Магічний перформенс живих скульптур. Дванадцять живих витворів мистецтва, дванадцять постатей — історичних та вигаданих генієм
На День міста ніжинці насолоджувалися чудовим шоу — Магічний перформенс живих скульптур. Дванадцять живих витворів мистецтва, дванадцять постатей — історичних та вигаданих генієм.
Думали найлегшим буде костюм балерини Хохлової. Та де там. Пачку потрібного розміру так і не знайшли. Придбали чиюсь весільну сукню, відірвали від неї все зайве. Вийшло щось схоже на пачку балерини. Те, що відірвали, пішло на інші костюми.
Щоб прискорити процес, бо часу до початку шоу було обмаль, на допомогу прийшли наші друзі — Анна Парубець, завідувачка Галереї НДУ та Тетяна Басак, начальник Управління культури. Вони допомагали гримувати наших акторів.
Одразу ми мали і перших глядачів. Люди, які йшли в цей час по вилиці, наче відчували, що там, в галереї, коїться щось неймовірне і просто заходили подивитися. Це були перші емоції глядачів. Друга хвиля глядацького визнання була вже на самому шоу. Коли скульптури скинули свої накидки і всі глядачі навколо просто стояли наче заворожені. Третя — коли раптом погасло світло. І люди замість того щоб піти, не могли відірватися від тих скульптур. Хоча саме тоді було трохи лячно. В бажанні сфотографуватися, багато хто не бачив меж здорового глузду і актори реально могли постраждати від натовпу. Тоді ми трохи злякались, але врешті все було нормально.
За той не тривалий час, коли ми працювали вже над самими образами скульптур, студенти-хореографи, які і були тими акторами, що несли на собі характер образу, одежу і грим, ці актори (а ми їх називали «наші діти») стали для нас як рідні. Ми настільки здружилися з ними... Враховуючи й те, що ми практично навіть вночі між двома днями свята не розлучалися. Бо грим нанесли п’ятого травня а шостого вони працювали весь день. Так от, ці актори показали себе справжнісінькими професіоналами. Як не було їм важко, ніхто не скиглив, терпіли все — і фарбу, яка не дихала, і незручне взуття, і години знаходження в одній позі, мовчимо вже про хрущів і комарів, які доводили до тихого сказу. Ми дійсно пишаємося цими акторами і страшенно раді що познайомилися з ними. Тепер маємо гарних друзів.
Цією ідеєю ми загорілися звісно, не за гроші. Не той випадок. Але що напевно можна сказати — ми кайфонули від цієї роботи. Це те, заради чого працюють справжні художники. Це кайф, такий собі прикол, від якого маємо задоволення. І чесно, залюбки б повторили, але вже трохи не так. Справжні художники ніколи не повторюються.
Фото і інтерв’ю підготував
Ігор Волосянкін спеціально для Ніжинської Гільдії Митців.
