Днями уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець зазначив, що українці з тимчасово окупованих територій, задля збереження життя, мають або у будь-який спосіб виїжджати з них, або мають брати російський паспорт. Мовляв, відмова від окупантської паспортизації може надто дорого коштувати людині. А буквально на наступний день віце-прем'єр-міністерка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук рекомендувала українцям, що живуть під російською окупацією, в жодному разі не брати російські паспорти, не співпрацювати з окупантами та чекати ЗСУ.
Днями уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець зазначив, що українці з тимчасово окупованих територій, задля збереження життя, мають або у будь-який спосіб виїжджати з них, або мають брати російський паспорт. Мовляв, відмова від окупантської паспортизації може надто дорого коштувати людині. А буквально на наступний день віце-прем'єр-міністерка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук рекомендувала українцям, що живуть під російською окупацією, в жодному разі не брати російські паспорти, не співпрацювати з окупантами та чекати ЗСУ.
На жаль, така "комунікація" заганяє людей, які й так перебувають у не надто сприятливих умовах, у найглухіший кут.
Коли близькі мені люди перебували в окупації, у нечастих телефонних розмовах ми разом моделювали різні ситуації. Що казати, якщо окупанти ходитимуть домівками людей і питатимуть про ставлення до України? Що робити, якщо змушуватимуть "стати росіянами", а інакше не буде змоги отримати пенсію? Як стриматись й не виказати огиди до чужинців? Як себе поводити, щоб не забрали "на підвал", не катували, не пристрелили на місці?
В принципі, відповідь на ці та схожі питання для людини, життя якої в прямому сенсі щосекунди висить на волосинці, проста: треба робити усе, щоб вижити. Адже вижити – це головна, базова потреба. Все інше – потім.
Трохи легше через усе це пройти, коли є підтримка з вільних територій, коли ти в курсі, що за "роботу на окупантів" тебе не розіпнуть свої ж, і що наявність нав’язаного російського паспорта не обов’язково означає, що ти – колаборант.
Проте у будь-якому разі ти ризикуєш. І вся відповідальність за те, що ти зробиш чи не зробиш – виключно твоя.
Якщо ж звернутися, скажімо так, до першоджерела агресії та рішень щодо примусової паспортизації українців, треба звертати увагу, що в контексті заяв омбудсмена та віце-прем’єрки мова йде лише про останній указ російського диктатора Володимира Путіна. Ним він узаконив депортацію жителів незаконно анексованих територій України, які відмовляються приймати російське громадянство. Проте трохи раніше в Росії наприймали ще цікавіші рішення, які безпосередньо впливають на теперішню історію з примусовою паспортизацією.
Нагадаю, торік у травні Путін спростив отримання російських паспортів мешканцями Херсонської та Запорізької областей за аналогом ОРДЛО (щодо Луганщини й Донеччини, захоплених Росією ще у 2014 році, відповідний указ кремлівський дід видав у квітні 2019-го). Пізніше, у липні 2022-го, він підписав ще один указ, який дозволяє вже усім громадянам України звертатися за російським громадянством у спрощеному порядку.
Але тим, хто відмовився від українського паспорта на користь російського, спокою теж не буде. Адже, за даними російських пропагандистів, наразі готується ще один указ Путіна про спеціальні перевірки для таких "новонавернених". Мова про те, що МВС Росії нададуть повноваження перевіряти колишніх українців на предмет лояльності новій батьківщині та виконання усіх обов’язків російського громадянина.
Тобто українці в окупації опиняються перед таким собі "вибором".
Можна не взяти паспорт у окупантів і наразити себе на небезпеку депортації кудись за Урал. При цьому, росіяни можуть вважати жителів окупованих ними територій "громадянами РФ" навіть без наявності російського паспорта. Адже саме як російського громадянина вони свого часу засудили на 20 років колонії строгого режиму кримчанина Олега Сенцова.
А можна взяти і отримати інші ризики – від перевірок на лояльність та потенційної мобілізації з боку окупантів до тавра "колаборант" від співгромадян з неокупованих територій…
Тож високопосадовцям в Україні, які мали б додавати українцям з окупованих територій впевненості у правильному "виборі без вибору" та давати надію, що держава обов’язково розбереться в кожній окремій ситуації, варто вже навчитись не робити взаємозаперечних заяв. Краще пояснювати, що усі укази кремлівського діда, які стосуються окупованих Росією територій, є юридично нікчемними, що не всяка "співпраця" під дулами автоматів є підставою автоматично вважати людей зрадниками, що не лише наявність окупантського паспорта робить з українця "громадянина РФ". Врешті, багато хто, хто після повномасштабного вторгнення виявився зрадником, роками носив вишиванку, а у кишені – паспорт з тризубом.
І останнє. Рік тому набагато більше українців могли постати перед таким самим вибором, який росіяни нав’язують мешканцям окупованих територій. Коли це не про патріотизм, внутрішній стрижень чи чітке позиціювання, а коли це - питання фізичного виживання. Брати чи не брати паспорт окупанта? Уявіть, що це питання саме зараз стосується безпосередньо вас. Поставте його собі й спробуйте дати чесну відповідь.
