Російська Федерація концентрується на обстрілах портової інфраструктури України. Про це свідчить географія останніх ракетних атак. І, на жаль, в тій же логіці події, найімовірніше будуть розвиватися в найближчі тижні. Частина ЗМІ встигла заявити, що це реакція Кремля на провал зернової угоди. Точніше - небажання України і країн Європи йти на реалізацію додаткових Російський вимог, що включали в себе роботу аміакопроводу Тольятті-Одеса, виведення з-під санкцій ряду російських банків.
Російська Федерація концентрується на обстрілах портової інфраструктури України. Про це свідчить географія останніх ракетних атак. І, на жаль, в тій же логіці події, найімовірніше будуть розвиватися в найближчі тижні. Частина ЗМІ встигла заявити, що це реакція Кремля на провал зернової угоди. Точніше - небажання України і країн Європи йти на реалізацію додаткових Російський вимог, що включали в себе роботу аміакопроводу Тольятті-Одеса, виведення з-під санкцій ряду російських банків.
Дійсно, зміна географії обстрілів пов'язана з тим, що зерновий коридор не працює. І агресор може знищувати портову інфраструктуру, не побоюючись звинувачень у порушенні "щойно підписаних" домовленостей. Але в реальності логіка таких атак може бути дещо ширше. І бути пов'язаною як з доходами самої РФ в майбутньому, так і з розмовами про "замороження конфлікту". Давайте спробуємо розібратися разом.
Для початку варто зрозуміти, що дала "зернова угода" її учасникам. Для України:
- У 2022 році стояло питання про можливість проведення посівної у 2023-му. Зерно було, а місця для зберігання нового врожаю немає.
- Експорт зерна є одним з найважливіших джерел зовнішньоторговельних надходжень. За великим рахунком, зерно стало не просто "одним з" а ключовим українським експортним продуктом.
- Робота портів, залізниці - це зайнятість (і доходи) для досить великої кількості громадян України
- І, нарешті, працююча зернова угода створювала нехай слабкі, але додаткові обмеження в можливості Росією обстрілювати портові міста України.
Для Росії важливою була не тільки і не стільки сама угода, скільки додаткові умови її реалізації, гарантовані США і країнами Євросоюзу. Короткий список "російських бонусів" можна сформулювати так:
- Політичний жест - демонстрація нібито "договороздатності" і готовності йти на компроміси. Для Кремля, після провалу бліцкригу в Україні, важливо було показати, що є можливість вийти на формати домовленостей, аж до "заморозки". Природно, при виконанні ряду російських умов (не прописаних в самому тексті договору).
- Створення прецеденту припинення санкцій без прогресу з ключових питань, тим, через які санкції і вводилися. Одночасно з укладенням зернової угоди в США випустили General licence 18, яка, серед іншого, виводила з-під санкцій торгівлю добривами, сільгоспобладнання і так далі.
- Власне доходи від російської торгівлі зерном і сільськогосподарською продукцією — не варто забувати, що РФ займає помітне місце на світовому ринку по пшениці.
- Надприбутки від торгівлі добривами. Тут поясню детальніше. Білорусь і РФ контролюють від 25 до 30% світового ринку калійних добрив. Білоруські продавці під санкціями, російські ні. Хлористий калій видобувається - випадання обсягів швидко компенсувати складно. І, порівняно з початком 2021-го, вони зросли в 2,5 рази. Азотні добрива (де РФ так само помітний гравець на світовому ринку) виросли в ціні ще більше. Причина - в частці газу в собівартості. І ціною на цю сировину. Частина європейських виробників у 2021-му та 2022-му змушені були припиняти виробництво. РФ - ні. Саме ці доходи на початку 2023-го дозволили Росії частково компенсувати зменшення надходжень від торгівлі нафтопродуктами.
Виникає питання: так, а навіщо було зривати зернову угоду, якщо вона так вигідна?
Розберемо по пунктах.
1. Ціна. Ринок стабілізувався, причому як по добривах, так і по продовольству. Ціни могли поповзти вниз. Тим більше, що літо — період оцінки врожаю та оцінки експортних обсягів. Зрив угоди знову породжує нервозність на ринку, а значить ціни йдуть вгору.
2. Відсутність реакції на нові російські вимоги. Кремль намагався виставляти нові вимоги для продовження угоди. Це і згаданий аміакопровід, і фінансові санкції. Але реакція зовнішніх партнерів була, м'яко кажучи, стриманою - російські вимоги сприймали як примха Путіна, потурати якій немає сенсу.
3. Дестабілізація української економіки. Знову повертаємося до теми про те, що доходи від експорту зерна надзвичайно важливі для Києва.
І, нарешті, зрив угоди на літній період є відносно "безпечним". Ринок добрив сезонний, і основні угоди припадають на осінь і весну. Відповідно, створити додатковий ажіотаж, "підігріти" ціни перед виходом на ринок може бути вигідно. У тому числі і щодо з країнами, які не дотримуються санкцій.
По зерну новий урожай в РФ є. Є і потужності для його зберігання, принаймні на кілька місяців. А це значить, можна ризикнути навіть зменшенням пропозиції на зовнішньому ринку (хоча РФ активно продовжує продавати). Але випадання України знову змушує ціни повзти вгору.
Далі діють погрози і шантаж "не повернутися" до угоди. Кремль спробує запевнити, в першу чергу, європейські країни в швидкому дефіциті продовольства (і добрив) в бідних державах і, як наслідок, виникненні нової хвилі міграції. Того, що "стара Європа" боїться чи не більше, ніж ядерної війни.
Логіка зриву зернової угоди цілком зрозуміла. Як і логіка повернення - виставити додаткові вимоги в розрахунку на їх задоволення. При цьому сама РФ може піти навіть на збільшення власних поставок зерна в країни, що розвиваються. Тобто, спробувати дати підтвердження своїй пропагандистській тезі про "неважливість" України для недопущення голоду в частині регіонів.
Проте, повернутися до угоди Кремль, найімовірніше, розраховує. Щоб знову продемонструвати свою "договороздатність". Терміни - до кінця 2023 року.
На цьому підходимо до вибору пріоритетів для ракетних ударів. Думаю, ви звернули увагу, що ключовою метою для РФ сьогодні є портова (і припортова) інфраструктура. Тобто, потужності для підвезення в порти, зберігання і перевалки сільськогосподарської продукції. Повністю знищити українські порти у росіян не вийде. А ось завдати серйозної шкоди, що впливає на можливі обсяги перевалки, - цілком. Що, у разі повернення до зернової угоди, автоматично означатиме зменшення обсягів українського експорту.
Другий виклик - позиція судновласників (і тут згадуємо заяви МО РФ про можливу атаку на торгові кораблі). Доставка товару з пункту А в пункт Б, крім усього іншого, включає страховку самого судна і його екіпажу. Але після атак на портову інфраструктуру, крім ризику проводки повз мінних полів, додається ризик завантаження в пошкодженому ракетними ударами порту. Це автоматично піднімає ціни на доставку продукції і, можливо, зменшує кількість компаній, готових відправляти свої кораблі в Україну.
У цій логіці нанесення ударів протикорабельними ракетами з відносно низькою точністю виглядає для Росії прийнятно - пару сот метрів відхилення в порту не є критичними. Відповідно і вибір ракет для атаки.
Але є ще порти на Дунаї. Ласа і одночасно страшна мета для Росії. Це сьогодні єдине "морське" вікно, яке не залежить від позиції РФ по зерновій угоді. Та й заблокувати судноплавство по річці РФ не може, оскільки один з берегів Дунаю Румунський. А Румунія - член НАТО. З цієї ж причини Росія уникала масованих атак на українські Дунайські порти — великий ризик "промаху" і удару по румунській території, з усіма витікаючими наслідками. Однак, враховуючи загальний характер ударів, я б не виключав і такого варіанту розвитку подій.
При цьому перекидання додаткових сил ППО оголює або тили угруповання військ, зібраної для наступу, або інші міста України.
Путін розраховує, що зменшення експорту зробить економіку України ще більш залежною від зовнішньої допомоги. Спроби збільшити транзит сухопутними коридорами актуалізують конфлікти навколо поставок українського зерна в країни ЄС. І на цьому РФ знову підніме тему "дорогої для Європи" війни в Україні. Тобто, заявить про можливість виходу на стабілізацію через заморозку війни.
Що може протиставити Україна? Сьогодні сил ППО, на жаль, недостатньо для забезпечення повної безпеки портів. Але посилення може бути. І українська дипломатія повинна роз'яснювати логіку дій Кремля. Простіше кажучи, ті ж F-16 або додаткові засоби ППО — це не тільки про фронт. Це виклики для "старої Європи" вже завтра. Не обов'язково російські танки, можливо, пару сот тисяч мігрантів, що біжать від голоду. І стримування даної хвилі обійдеться європейським платникам податків в рази більше, ніж вартість декількох десятків б.в. літаків.
Другий трек -потурання вимогам Кремля. Вже розірвана зернова угода показала, що додаткові поступки (у вигляді припинення санкцій) демонструють Путіну, що механізм шантажу працює. І, як ми вже бачили, призводить до зростання апетиту у вигляді виставлення нових вимог.
Третій напрямок - це те, що вже починає робити Міністерство оборони. Якщо Кремль загрожує атакою на цивільні судна, що йдуть в порти України, під приводом нібито можливості перевезення військових вантажів, нічого не заважає українській стороні атакувати кораблі, що перевозять продукцію подвійного призначення (так, навіть контейнери з мікросхемами або вже відомими ірландськими моторами для шахедів). Тут важлива лише робота розвідки - встановити реальність. А потім попередити, що таке можливо. Тобто, показати судновласникам, які ризикують доставляти такі товари в РФ, ризики від подібного бізнесу.
В іншому, буде складно, але прорвемося. Зрештою, енергетична інфраструктура країни була більш вразливою до ракетних ударів. Кремль на це розраховував і помилився в розрахунках.
