Попередні два роки були вкрай насиченими на події. І не лише в Україні, але й у світі. Бо група країн-аутсайдерів, які не могли досягти своєї регіональної гегемонії, економічними чи іншими заходами вирішили змінити світовий порядок, намагаючись скористатися слабкістю Заходу.
Мова, звісно, про РФ, Іран та, як їхнього "лорда-протектора", Китай. Там десь між ніг в них "бігають" КНДР, Венесуела та ціла купа проксі-режимів у Європі, Азії та Африці, як визнаних, так і не дуже.
Втім, ця геополітична "гра" велася за сталими правилами, коли боротьба йде між проксі-силами чи сателітами, а самі "гегемони" залишаються недоторканими. Ці неписані "правила" за своєю суттю є "фантомними болями" ще часів Холодної війни і стали вразливістю саме Заходу. Такі підходи постійно "зсували кордони". Як буквально – державні кордони (ті ж буйки на Нарві чи насипні китайські острови біля Філіппін), так і фігурально – ті ж самі "червоні лінії", які Захід намалював собі сам.
І ось за цією логікою відбувалося все, що ми бачили в останні роки, починаючи з Грузії, де Кремль вперше показав, наскільки слабкий Захід з його політикою "деескалації" ("умиротворенням агресора"), і як легко ці "кордони" та "червоні лінії" пересувати.
А в чому ж тоді новина? Бо ми все це знаємо. А новина тут у тому, що в червні цей тренд може завершитися. Адже мають відбутися події, що здатні докорінно змінити правила гри для "команди Заходу".
Вже 6-9 червня стартують вибори в Європарламент, де "золота акція", скоріше за все, буде у правих лібералів з блоку Renew/ALDE. Його представляють такі добре відомі нам політики, як прем'єр Нідерландів Марк Рютте (фаворит на позицію нового генсека НАТО), прем'єрка Естонії Кая Каллас, прем'єр Бельгії Александер де Кроо, голова Європейської Ради Шарль Мішель.
І це лише "верхівка" їх команди, адже група об’єднує найбільш радикальних прихильників концепції "перемоги України", яким опонують "деескалатори", типу Шольца. За ними стоять уряди, а також потужні партії у Данії, Швеції та інших країнах.
Ні, праві ліберали не виграють вибори. Але, ймовірно, як і минулого разу, матимуть "золоту акцію" - від них залежатиме доля більшості у Європарламенті.
Народній європейській партії та соціал-демократам, щоб створити реальну більшість, доведеться приймати у коаліцію саме ALDE. Саме таким чином Шарль Мішель й отримав минулого разу посаду. А зараз на неї претендує Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн – найголовніша "яструбиня" Німеччини.
Їх прямими конкурентами є блок Європейських консерваторів, найбільш відомою представницею яких є прем’єрка Італії Мелоні, але там теж багато партій. І оці дві сили вважаються найбільш радикальними щодо підтримки України.
І не треба зважати на останні заяви Мелоні щодо того, що Італія проти плану Макрона про відправку інструкторів НАТО до України чи застосування західної зброї по території РФ. Це просто політика.
Якщо політик заявляє план про повну підтримку ударів ЗСУ по РФ, то його опонент під час передвиборчої кампанії повинен казати щось проти – і Мелоні каже. Але за всіма іншими питаннями вони були повністю на боці України й тому, після виборів, скоріше за все, підтримають позицію більшості. Так як Шольц, а також Байден (теж "деескалатор"), змушені піти на поступки й дозволити удари по РФ західною зброєю, хоча й з обмовками.
Ці два блоки у ЄП, які "на прапор" підняли супротив російській агресії (силами ЗСУ, звісно), повністю змінили кон’юнктуру передвиборчої кампанії у ЄС. І тепер навіть помірковані сили змушені конкурувати щодо спротиву Кремлю.
Власне, тому, наприклад, й з’явився у Макрона радикальний план щодо підтримки України. Хоча раніше він видавався політично млявим, дзвонив постійно Путіну... Сама передвиборча кампанія вимагає від європейців змінювати політику, тому так важливі саме ці вибори – для нас і для світової геополітики.
Це вже призвело до невеличкої "електоральної революції". Наприклад, французькі праві популісти з Ле Пен на чолі, які роками отримували підтримку від РФ, розірвали контакти з такою ж проросійською "Альтернативою для Німеччини" й подібними кремлівськими "консервами" й ведуть перемовини, якщо вірити ЗМІ, з блоком Мелоні… Тобто, з правими політиками "здорової людини", які проти РФ. Й навіть Орбан вже починає потроху "примазуватися" до альянсу Мелоні, але то вже інша історія.
Політичний транзит Ле Пен можна порівняти з тим, що сонце почало б сходити на заході. І, власне, схоже на те, що "сонце" нової західної геополітики саме зараз на Заході і сходить. Бо цьому сприятимуть наступні події червня.
11-12 червня відбудеться Ukraine Recovery Conference, де будуть обговорюватися кошти на відновлення України. А вже 13-15 червня – саміт G7, де ключовим буде питання займу Україні, який буде забезпечений російськими активами. Це як "конфіскація заднім числом", що теж прецедент.
Далі, 15-16 червня, відбудеться мирний саміт у Швейцарії, де Україна запропонує свою версію мирної угоди з РФ без участі РФ. Головне, втім, не кінцеве рішення саміту (бо його не буде – сторони війни не дозріли до будь-якого формату навіть перемир’я, не те, що стійкого миру), а саме рівень закордонних учасників. Бо це, насправді, саміт щодо умов капітуляції РФ.
Саме так. Якщо ти їдеш на саміт, де обговорюють умови капітуляції РФ з Україною й без участі Кремля, то це вже вкрай важливо. Це як Тегеранська конференція 1943 року, на яку не запросили Гітлера.
Тоді війна була у розпалі, але всі вже зрозуміли, що Гітлер не переможе. І вже почали обговорювати майбутнє самого Гітлера, Німеччини та порядку у Європі після поразки Рейху.
Так, переділ світу відбувся лише у 1945 році на Ялтинській конференції – через 2 роки після Тегерану. Але основи цього процесу були закладені саме у 1943 році. Так само, як аналогічні умови вже у сучасній війні майже весь світ буде обговорювати на саміті у Швейцарії. Обговорювати без Путіна. Тепер ви розумієте, чого Путін так біситься й намагається за будь-яку ціну зірвати цю конференцію у Швейцарії, хоча там і не планується якихось офіційних документів?
Йдемо далі – 27-28 червня очікується Саміт Лідерів ЄС, де головним буде питання вступу України, власне, до ЄС. Як і у випадку зі Швейцарією, цей саміт навряд чи міститиме конкретику. Але він буде "рамковим" для майбутніх угод та умов. Цей діалог сам по собі вкрай важливий.
Плюс ще липень продовжить цей "парад важливих дат":- 4 липня – вибори у Британії, де всі політсили конкурують, хто ж буде більш радикальним у боротьбі з РФ (а де Британія, там і вся Британська співдружність на 54 країни);
- 9-11 липня – Саміт НАТО як "кульмінація" всіх зазначених вище самітів.
Можна додати, що у липні завершиться попередній етап передвиборчої кампанії у США і розпочнеться справжня "заруба" між кандидатами. Так, все, що було досі, то лише "квіточки".
А головна інтрига – чи залишиться після липня кандидатом від демократів Байден, або його замінить Мішель Обама, дослідження щодо рейтингу якої нещодавно замовили демократи…
Так, на американських виборах ще є інтрига. Й стосується вона не лише персон, але й позиції самих кандидатів. Бо, слідом за Європою, тренд на "перемогу України" замість "деескалації" дійшов і туди.
Зараз електоральна картина виглядає так, що якщо не виступаєш за підтримку України (точніше – за ВПК та посилення армії США), то ти "слабак". А слабким лідер не може виглядати. Тому, доки Байден відновляє виробництво снарядів, Трамп публічно розмірковує, як би він бомбив Москву після вторгнення в Україну (та й Пекін би ще до купи). Тобто, вибори і у США, і у ЄС змінили політичні розклади на нашу користь.
Звісно, це не всі події, які відбудуться найближчими місяцями, але ключові з них. Також потрібно розуміти, що Кремль та його партнери по "вісі зла 2.0" теж не будуть сидіти склавши руки. Але їхній підхід з підвищення ескалації з кожним роком матиме все менше успіху.
Адже неможливо шантажувати та "пересувати буйки" на кордоні постійно – рано чи пізно, це "повзуче" просування упреться у таку "червону лінію", яку Захід не зможе ігнорувати. Все як і перед Другою чи Першою світовими війнами. Але чи готові КНР, РФ, ІРІ та інші країни, що "оскаржують" гегемонію Заходу, на такий масштабний конфлікт? Ні, не готові.
Все вище написане - це ланки єдиного процесу, на "вістрі" якого ми зараз знаходимося. У порівнянні з квітнем, результати червня будуть просто революційними. Й одним з найбільш показових результатів є процес того, як всі європейці були спочатку проти використання західної зброї по РФ, а зараз, поступово, з обмовками, але майже всі вже "за". Бо вибори. А під час виборів не варто виглядати слабким.
Але по-справжньому "червоним" червень у календарі стане для Кремля. Адже головним й ключовим їх "козирем" у війни проти України було те, що "канонічна" територія РФ була для ЗСУ недоторканою для всього, що потужніше дрону. Але тепер заборону знято. Таке рішення Заходу виводить РФ з "клубу гегемонів" й понижує до статусу "китайського проксі".
Бо хто буде вести перемовини щодо долі Кремля у Швейцарії з Україною від імені росіян? Правильно – китайці. Та ще й головне правило вже не діє до РФ – "гегемонів не бомблять", а РФ – бомблять. Тобто, у гегемонії Кремлю остаточно відмовлено. "Багатоходівка" спрацювала ідеально…
Ми зараз маємо змогу спостерігати весь цей процес "повалення циклопа" у прямому ефірі. Це не буде швидко. Після Тегеранської конференції Друга світова йшла ще два роки. Але головне, що у листопаді 1943 року – як і у червні 2024 року – змінився геополітичний тренд. Захід та демократії перестали відступати й пішли у контратаку.
Хоч і не одразу, але ми перестаємо відступати. А Кремль втрачатиме ініціативу як у політиці, так і у війні.
Раніше ми писали: "Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні", — Віктор Каспрук
